Члени Київської обласної організації Національної спілки письменників України

  ЮРІЙ БАБЕНКО

 поет, музикант і композитор Юрій Йосипович Бабенко.

 

Народився 9 грудня 1967 р.  в селищі Борова Фастівського району Київської області. У 1985 р. закінчив спеціалізовану школу-інтернат для слабкозорих дітей та музичну школу по класу баяна м. Боярка, 1989 р.  –  Київське державне музичне училище імені Р.М. Глієра по фаху народні інструменти (баян), у 1995 р.  – Київську державну консерваторію імені П.І. Чайковського по фаху композиція (клас професора Іщенка Юрія Яковича),  у 199 9р. –  асистентуру-стажування Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського по фаху композиція (клас професора Іщенка Ю.Я.).

Дипломант конкурсу студентів-композиторів „Gradus and parnassum”.

Працює у Боярській дитячій школі мистецтв. Викладає  сольфеджіо та композицію.

З 1996 р. –  член Національної Спілки композиторів України. 

У 2000 р. нагороджений почесною грамотою Фастівської районної державної адміністрації за музику до гімну Фастівщини.

З 2006 р. – член літературного об’єднання „Радосинь”.  Автор збірок поезій „Сміється яблуками сад” ( «Віпол», 2009) та «Дніпрова Русь» («Задруга», 2011).

Лауреат IV літературно-мистецького фестивалю „Поетична зима” у Білій Церкві  (2011) та обласного фестивалю «Поетичний рушник», м. Обухів; Київської обласної музичної премії  (2012). 

Лауреат літературної премії "Радосинь"  за 2017 рік в номінації проза.

Член Національної  спілки письменників України з 15 жовтня 2014 року.

Одружений, має двох доньок і сина.

 

 

ВІКТОР БОНДАРЕНКО 

поет-пісняр

 

Бондаренко Віктор Іванович народився 5 червня 1848 року в с. Мліїв Городищенського району Черкаської області. 

У 1971 р. закінчив Українську сільгоспакадемію, здобувши професію вченого агронома.  

Завідував відділом сільського господарства  Тетіївської районної газети «Ленінські заповіти», був на комсомольській роботі у Тетіївському районі, очолював  Тетіївську районну організацію товариства «Знання». Сім років перебував  на партійній роботі у Володарському і Тетіївському районах. Згодом керував  службою матеріального постачання Кашперівського бурякорадгоспу Тетіївського району, був комерційним директором підприємства «Агро-схід», приватним підприємцем та до виходу на пенсію – керівником служби охорони праці  управління праці та соціального захисту населення Тетіївської РДА.

Перші літературні твори почав писати ще у шкільному віці, а друкуватись – у студентські роки. Під час роботи у Тетіївській районній газеті вступив у місцеву літературну студію «Роська», брав участь у районних і обласних конкурсах та святах. У 1971 р. був визнаний кращим поетом-початківцем Київщини. Але тільки після виходу на пенсію надрукував свої книги гумору: «Дідусеві поримушки» і «Толока із Липника»  (2012), «Ямбом по хорею» (2013), «Самокритичний дідусь»  та «Катренами сміюсь і плачу»  (2015); велику добірку  гуморесок у антології поетів Черкащини «Садок вишневий» (2012). 

Поет-пісняр. Активно виступає як декламатор власних творів на літературно-мистецьких заходах різного рівня. Живе в місті Тетіїв.

Рекомендували до НСПУ: Олександр Єрмолаєв, Леся Дзюба, Тетяна Лаврова (Міцінська)

Член НСПУ з 2016 р.  Тел. дом. 04560-5-25-56

 

 

ТЕТЯНА БРАТЧЕНКО

 поетеса, прозаїк

           

Братченко Тетяна-Таїна Іванівна (літературний псевдонім  Таїна Краєвська) народилася  15 червня 1952 р. в м. Кіровоград. Закінчила  Кіровоградське музично-педагогічне  училище та  факультет журналістики Київського держуніверситету ім. Т.Г. Шевченка. Працювала журналістом та викладачем  у Білоцерківській філії Міжнародної  академії  управління  персоналом.

Автор публіцистичної збірки «Дотик до чужої долі» (1998), документальної  повісті „Покликання” (2004), повісті „Портрет циганки” (2005), збірок  казок „Про малят і звірят” та „Бабусині оповідки” (2008),  книги гумору „Шосте почуття” (2010), збірки оповідань „Лабіринти долі” (2011), роману „Випробування жінкою” (2013).

Лауреат літературно-мистецької премії ім. І.С. Нечуя-Левицького.

Член НСПУ  з 23.09.2009 р.

 

 

ВОЛОДИМИР  БУБИР

поет, прозаїк

 

Бубир Володимир Петрович народився 13 грудня 1955 р. в м. Золотоноша Черкаської області. Закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту. Працював учителем української мови та літератури у школах Кіровоградщини та Київщини. Нині – директор Дмитрівського сільського Будинку культури Києво-Святошинського району Київської області.

Автор книг „Заворожка” (1998), „Хитра хмарка” (2000), „Кленові журавлі” (2006)  „Київські акварелі” (2008).

Член НСПУ з травня 2009 р.

 

 

ТЕТЯНА ВОЛОДАЙ

поетеса

 

Володай (Зубкова) Тетяна Володимирівна народилась 6.10.1965 р. в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області. В 1988 р. закінчила педагогічний факультет Київського педінституту ім. М. Горького зі спеціальності „Вчитель початкових класів”.

Працювала лаборантом, старшою піонервожатою, вихователем дитячого садка, співробітником Боярського краєзнавчого музею, бібліотекарем, кореспондентом місцевих ЗМІ. 

Поетеса, пише українською мовою. Автор збірок „Лілея біла” (К., „Кобза”,1995), „Птах на долоні„ (2003), „Береги” (2006),  „Слід зорі” (2009),  „Творці райдуг. Дума про Торчеськ” (2011), публікацій в періодичних виданнях.

Лауреат премії ім. В. Самійленка.

Член НСПУ з 2011 р.

 

 

АНАТОЛІЙ ГАЙ

прозаїк

 

Гай Анатолій Іванович  народився 15.10.1952 р. в селі Бірки Олександрівського району Кіровоградської області в селянській родині.Батьки, учасники війни, вже покійні. За національністю українець. 

В 1974 р. з відзнакою закінчив факультет журналістики Київського державного університету  ім. Т. Шевченка за спеціальністю «журналіст-кореспондент газети». 

Трудову діяльність розпочав літературним працівником багатотиражної газети Житомирського заводу верстатів-автоматів. Був кореспондентом обласної газети «Радянська Житомирщина», завідуючим кореспондентським пунктом  обласної газети «Київська правда», власним кореспондентом республіканської «Робітничої газети». Служив у Збройних Силах СРСР на посадах  військового кореспондента і редактора військової газети. Як військовий журналіст, побував у кількох «гарячих» точках планети, що знайшло відображення у документальних повістях і оповіданнях. За час бойових дій проти російських загарбників та їхніх ставлеників-сепаратистів як голова Комісії з військово-патріотичної літератури Національної спілки письменників України кілька разів побував у зоні АТО, збираючи матеріали для книги про подвиг українського солдата, а з 23 квітня по 1 листопада  2017 р. безпосередньо на передовій випускав разом з сином Юрієм військову газету 72-ї окремої механізованої бригади, яка тримала оборону під Волновахою та Авдіївкою. 

Прозаїк, член Спілки письменників України з 1986 року. Рекомендацію у Спілку надали видатні українські письменники Олесь Гончар, Віктор Міняйло і Лариса Письменна. Автор художніх та документальних книг для дітей та дорослих: «Зажинки» (1979), «Хамаль – місяць весняний» (1984), «Сім струн райдуги» (1985), «Тиша над полігоном» (1986), «На тих афганських рубежах» (1991), «Біла Церква. Шлях крізь віки» (у співавторстві, 1994), «Чорна  рота» (1995), «Вужик»  (1998), «Палаючий перевал» та «У нас «афганцями» їх звуть» (1999), «Блаженна Марія» та «Дивізія гвардійського гарту» (2002), «Золото колосся і зірок» (2003), «Біла Церква – Афганістан – Вічність», «Т.Г. Шевченко і Київщина: історія трьох поезій» та «Київщина у творчості Т.Г. Шевченка» (у співавторстві, – усі 2004), «Мальовнича Київщина Т.Г. Шевченка» (укр., рос., англ., 2004), «Там, за Гіндукушем» (2006, 2009), «Далекі гарнізони» (2006, 2009, 2015),  «Розхристане буття» (2007), «Іменна гільза» (2009, 2011), «Відлуння двох воєн» (2010, 2014), «Вірність гвардійському знамену» (2011), Крапля нашої крові на чужім знамені» (2014), «Вогненні рубежі прапороносців» (2017). Упорядник багатьох антологій, альманахів, колективних збірок.

За кращі свої книги удостоєний міжнародних літературних премій ім. І. Кошелівця (2012), М. Сингаївського (2015) та Д. Бакуменка (2018), літературно-мистецьких премій Українського фонду культури ім. І. Нечуя-Левицького (2014) та Міністерства оборони України ім. Б. Хмельницького (2011),  Київської обласної літературної премії ім. Г. Косинки (2007), Білоцерківської міської  літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького (1995). 

Очолює комісію з присудження Київської обласної літературної премії ім. Г.Косинки. Член Комітету з присудження літературно-мистецької премії Міністерства оборони України ім. Б. Хмельницького. Більше десяти років очолював комісію з присудження Білоцерківської міської  літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького.

Громадський діяч. 3 1989 року очолює Правління Білоцерківського ВАТ «Афганець» (об’єднання воїнів-інтернаціоналістів і воїнів запасу), яке спорудило колишнім учасникам афганської війни – жителям Білої Церкви 320 впорядкованих квартир. З 1991 р. очолює Київське обласне творче об’єднання «Культура», яке займається питаннями життєдіяльності облас¬их відділень творчих спілок та людей творчої праці столичної області. З 1995 року – беззмінний голова Білоцерківської міської письменницької організації,  з 2003 року – беззмінний голова Київської обласної письменницької організації, член Правління  НСПУ. З  2015 року – заступник голови Правління Всеукраїнської благодійної організації «Український фонд культури», очолюваної Героєм України, академіком Борисом Олійником. Член Правління Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. О. Гончара. Член Громадської Ради Департаменту Державної прикордонної служби України, Гуманітарної Ради Київської обласної державної адміністрації. Керівник Всеукраїнських нарад молодих літераторів у Коктебелі та в Ірпені 2005-2011 років.

Обирався депутатом чотирьох скликань Білоцерківської міської ради, де очолював постійні депутатські комісії з питань культури, та двох скликань Київської обласної ради, де очолював постійну депутатську комісію з питань розвитку культри, мов, національних та інтернаціональних традицій, охорони історичної спадщини. 

Має патенти на кілька винаходів у галузі виготовлення оздоблювальних будвельних матеріалів.  

Генерал-осавул Українського Козацтва.

З початком російської агресії у Криму та на сході України за розпорядженням командування Генерального штабу Збройних Сил України учасник чотирьох зарубіжних збройних конфліктів офіцер Збройних Сил України А.І. Гай, маючи досвід редактора дивізійної газети, був відряджений в АТО, де безпосередньо на передовій лінії оборони півтора року редагував військові вісники 72-ї окремої механізованої бригади «Знамено перемоги» та Командування Сухопутних військ Збройних Сил України «Захисник Вітчизни». Нагороджений медаллю Міністра оборони України  «За сприяння  Збройним Силам України», подякою начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України генерала армії України, Почесним знаком 72-ї ОМБр та Почесним знаком Інституту Історії  «За збереження історії».                  

За громадську і творчу діяльність, сумлінне виконання військових обов’язків відзначений орденами України «За заслуги» 3-го ступеня та «Козацька слава» 2-го ступеня, медаллю «Захиснику Вітчизни», чотирнадцятьма орденами і медалями колишнього СРСР та кількох іноземних держав, Почесними відзнаками Національної спілки письменників України та Міністерства культури і туризму України, багатьма Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації та обласної ради, почесними грамотами і подяками Білоцерківської міської ради та Білоцерківського міського голови, почесним знаком «За заслуги перед містом». Член «Золотого фонду» Білої Церкви. 

Одружений. Дружина, Гай Галина Семенівна, 1956 р.н., журналіст за освітою, поетеса, член Національної спілки письменників України, редактор книжкового видавництва «Буква». Нагороджена орденом «За заслуги» 3-го ступеня та кількома відомчими медалями, в тому числі Почесною відзнакою НСПУ, двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних годинників. Лауреат Міжнародної літературної премії ім. Г. Сковороди (2018), Київської обласної літературної премії ім. Г. Косинки (2011) та Білоцерківської міської літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького (2005).  

Батько двох дорослих дітей. Донька Олеся, 1981 р.н., – закінчила архітектурний факультет Київської академії будівництва і архітектури, художниця. За активну участь у виданні антології поетів Київщини «…Ота стежина в нашім краю» та Київського обласного тому Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років нагороджена двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних годинників. Лауреат молодіжної літературно-мистецької премії ім. М. Вінграновського.

Син Юрій, 1988 р.н., – закінчив Інститут соціології Київського Національного університету ім. М. Драгоманова. 

Разом з батьком з 23 квітня 2016 року по 1 листопада 2017 року на неоголошеній російсько-українській війні під Волновахою і Авдіївкою випускав військовий вісник 72-ї окремої механізованої бригади – спадкоємиці білоцерківської 72-ї гвардійської орденоносної дивізії Гончарових «Прапороносців». Нагороджений Почесною грамотою командуючого Силами спеціальних операцій ЗСУ,медаллю Міністра оборони України  «За сприяння  Збройним Силам України» та Почесним знаком  72-ї ОМБр.

Прозаїк, член Національної спілки письменників України. Автор літературознавчої розвідки «Письменники дивізії «Прапороносців» та збірки новел для молоді «Психотерапевт», які відзначені міжнародною україно-німецькою літературною премією ім. О. Гончара та молодіжною літературно-мистецькою ім. М. Вінграновського. За активну участь у виданні антології поетів Київщини «…Ота стежина в нашім краю» та Київського обласного тому Національної книги пам′яті жертв Голодомору 1932-1933 років нагороджений двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних годинників.

Живе  творить у м. Біла Церква.

 

 

ГАЛИНА ГАЙ

поетеса


 

Галина Семенівна Гай народилася 3 грудня 1956 року в селі Медведівка на Черкащині, а дитинство і шкільна юність пройшли у приазовському селищі Андріївка неподалік Бердянська Запорізької області. 

Після закінчення факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка разом з чоловіком Анатолієм Гаєм, котрий як військовий журналіст одержав призначення у газету розквартированої у Білій Церкві 72-ї гвардійської мотострілецької  дивізії, приїхала  до Білої Церкви, де живе ось уже більше трьох десятиліть. Працювала у дивізійній газеті, у Білоцерківському райвиконкомі, у багатотиражній газеті заводу «Білоцерківсільмаш» імені Першого травня, керівником студії юних журналістів «Юнпрес» Центру творчості дітей та юнацтва  «Соняшник». З 1993 року – редактор Білоцерківського книжкового видавництва «Буква». За цей час  підготувала до виходу у світ  більше трьох сотень книг відомих письменників України та місцевих літераторів. 

Г. Гай – член Національної спілки письменників України з 27.10.2004 р. Її благословили в літературу видатні письменники, лауреати Національної премії ім. Тараса Шевченка Віктор Міняйло та Анатолій Дімаров, а рекомендації дали Віктор Міняйло, Олег Орач та Ніна Опанасенко.    

Цю довіру їхня хрещениця виправдовує сповна. Книги Галини Гай відзначаються потужним духовним зарядом, написані самобутньою мовою. Значна частина творів присвячена Білій Церкві, її минулому і сьогоденню. Окремими виданнями вийшли у світ збірки віршів і поем «Під корою вдаваного спокою» (2003),  «Ера тонких енергій» (2005), збірка поем «Доторк» (2006), збірка віршів і поем «Не обминеш своїх доріг» (2011), збірка віршів «І Вічність яблуком впаде» (2016), перший розділ якої присвячений особливо болючій для письменниці темі – триваючій на сході України неоголошеній війні з російськими загарбниками. Адже на ній півтора року на передовій під Волновахою і Авдіївкою випускали військові вісники 72-ї окремої механізованої бригади «Знамено перемоги» та Сухопутних військ України «Захисник Вітчизни» члени Національної спілки письменників України чоловік Анатолій і син Юрій. 2018 року вийшла перша прозова книга Г. Гай – художньо-документальна повість «Мій час, моя вода».

Галина Гай брала найактивнішу участь у створенні Київської обласної організації письменників, у проведенні міських і обласних літературних свят «Веселки над Київщиною». Як член Президії Київського обласного творчого об’єднання «Культура»,  відповідає за співпрацю обласних відділень творчих спілок.

Г. Гай – лауреат Білоцерківської міської літературно-мистецької премії 2006 року за  збірку віршів «Ера тонких енергій», поему «Доторк», добірку «Крізь кров і пломінь» в газеті «Літературна Україна» та  активну участь у творчому і громадському житті Білої Церкви. За збірку віршів і поем «Не обминеш своїх доріг» (2011) удостоєна Київської обласної літературної премії ім. Г. Косинки, а за художньо-документальну книгу про діяльність загонів УПА на території центральної України «Мій час, моя вода» (2018) – міжнародної літературної премії ім. Г. Сковороди.

За вагомі творчі здобутки і громадську роботу Галину Семенівну Гай нагороджено також орденом «За заслуги» 3-го ступеня, двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних наручних годинників та іншими відомчими відзнаками. Її вшановано почесними відзнаками НСПУ та Білоцерківського міського голови, занесено до «Золотого фонду» Білої Церкви.

Одружена. Чоловік Анатолій Іванович – 1952 р.н., відомий письменник і громадський діяч, голова Київської обласної організації Національної спілки письменників України, автор більше як півсотні художніх і документальних книг. Відзначений багатьма міжнародними, всеукраїнськими і регіональними літературними преміями,  нагороджений кількома орденами і медалями України, а також орденами і медалями кількох зарубіжних країн..  

Донька Олеся, 1981 р.н., – художниця. За активну участь у виданні антології поетів Київщини «…Ота стежина в нашім краю» та Київського обласного тому Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років нагороджена двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних, а за відрядження в АТО, де випустила присвячений українським воїнам-героям  буклет, – медаллю «За сприяння Збройним Силам України». Лауреат Білоцерківської міської молодіжної  літературно-мистецької премії ім. М. Вінграновського.

Син Юрій, 1988 р.н., – прозаїк, автор літературознавчого дослідження «Письменники дивізії «Прапороносців» та збірки новел «Психотерапевт». Лауреат українсько-німецької молодіжної літературної премії ім. Олеся Гончара (2012 р.). За активну участь у виданні антології поетів Київщини «…Ота стежина в нашім краю» та Київського обласного тому Національної книги пам′яті жертв Голодомору 1932-1933 років нагороджений двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних годинників, а за участь у неоголошеній російсько-українській війні, де перебував військовим журналістом у 72-ї окремій механізованій бригаді, – медаллю «За сприяння Збройним Силам України» та Почесним знаком 72-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України.  

Живе  творить у м. Біла Церква.

 

 

ЮРІЙ ГАЙ

прозаїк

 

Гай Юрій Анатолійович народився 03 липня 1988 р. у м. Біла Церква. 

Відповідальний секретар КОО НСПУ.

Після школи працював у Видавництві «Буква» та КП «Бюро трудового діловодства».

Закінчив Інститут соціології, психології і управління Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова за спеціальністю «Соціологія управління». Займався видавничими справами у ТОВ «Білоцерківдрук» та у Київському обласному творчому об’єднанні «Культура». Брав участь у регіональних та всеукраїнських соціологічних дослідженнях. 

Автор літературознавчого дослідження «Письменники дивізії «Прапороносців» (2012) і збірки новел «Психотерапевт» (2013). Друкувався в альманахах «Над Россю знов курличуть журавлі» (2002), «Коктебель-2005: зорі над морем» (2006), в антології «Весна Перемоги» (2015).  

Лауреат літературних премій україно-німецької ім. Олеся Гончара (2012) та  ім. Миколи Вінграновського (2013), всеукраїнських і регіональних літературних конкурсів «Захисник Вітчизни», «Вірю в майбутнє твоє, Україно», «Нові імена України» та «Київщина – рідна сторона». 

За участь у створенні антології поетів Київщини «...Ота стежина в нашім краю» та Київського обласного тому Національної Книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років нагороджений двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних годинників.

Брав участь у Республіканській нараді молодих літераторів України в Коктебелі (2005) та у  Міжнародному форумі молодих літераторів (травень 2015). За поданням Організаційного комітету у числі семи кращих молодих поетів, прозаїків, драматургів, критиків, відібраних зі 120 учасників форуму, рішенням Правління НСПУ від 3 грудня 2015 року молодий прозаїк прийнятий до НСПУ.

З квітня 2016 р. по листопад 2017 р. за розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України Ю. Гай як військовий журналіст брав участь у випуску військового вісника 72-ї  окремої механізованої бригади під Волновахою і Авдіївкою. За сумлінне виконання своїх обов’язків нагороджений Почесною грамотою командуючого Силами спеціальних операцій ЗСУ, медаллю «За сприяння Збройним Силам України» та Почесним знаком 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. 

Живе  творить у м. Біла Церква.

 

 

 

ЛЕОНІД ГАЖАЛА

поет-гуморист, прозаїк

 

Гажала Леонід Йосипович народився 14 березня 1947 р.  в с. Городище-Пустоварівка Володарського району Київської області в селянській родині. 

Після навчання у восьмирічці та технічному училищі, роботи на Миколаївському суднобудівному заводі, служби в армії на території Німецької Демократичної Республіки назавжди пов’язав  свою долю з Білою Церквою. Працював електрозварником, а у вільну хвилинку писав вірші й оповідання. Деякі з віршів, як, наприклад, «Білоцерківчаночки»  або «Біла Церква – моя сторона» стали популярними піснями. 

Але по-справжньому Л. Гажала знайшов себе в гумористично-сатиричному цеху. Він автор книг гумору і сатири «Велика подяка» (1996), «Демократичний вибір» 2011), «Я так живу» (2017), «Собачі роки» (2018).

Творчі здобутки поета-гумориста відзначені званням лауреата конкурсу гумористів та літературної премії ім. Миколи Сома (2018).

Дружина Гажала Анна Вікторівна. Син Руслан.

До НСПУ рекомендували: Володимир Дідківський, Віктор Євтушенко, Олександр Бакуменко

Живе в с. Гор-Пустоварівка Володарського р-ну  Київської обл. Моб. 098-443-92-34

 

 

ОКСАНА ГЕРМАН 

прозаїк, перекладач

 

 Герман  Оксана Русланівна народилася 7 жовтня 1968 р.

Автор книг прози для дітей  «Мандри» та «Їжачок-лісовичок», (вид. «Імекс-ЛТД», 2016)  

У перекладі українською мовою вийшли книги: азербайджанського письменника Курбана Сеїда «Алі та Ніно» (вид. «Урожай», Київ, 2011; вид «Віват», Харків, 2016), В.В. Городецького «В джунглях Африки» (переклад з російської, вид. «Золоті ворота», Київ, 2012). 

Член Національної спілки журналістів України.

Член Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка.

Член Національної спілки письменників України з 2012 р.

 

 

ГЕННАДІЙ ГОРОВИЙ 

поет, прозаїк 


 

Горовий Геннадій Володимирович народився 18 червня 1981 р. в с. Трипілля Обухівського району Київської області. З відзнакою закінчив університет „Україна” (спеціальність –  журналістика). Інвалід 1 групи по зору.

Член редколегії альманаху „Барви життя” всеукраїнської громадської організації „Народна академія творчості інвалідів”, літературного об’єднання „Радосинь” та Обухівського літературно-мистецького братства ім. А.С.Малишка. 

Автор чотирьох поетичних збірок: „Страви з філософського каміння” та „Від літечка до літечка” (2005), „Крапки не ставлю…” (2006), „Треба ж так!..” (2008); прозової повісті для підлітків „Дзел-ле-енннь-світ” (2011). Твори друкувалися в українській періодиці, в альманахах та антологіях,в журналі „Рідношкільник” (Канада).

Лауреат україно-німецької молодіжної  літературної премії ім. О. Гончара, студентського фестивалю „Сяйво надії”, всеукраїнського літературного фестивалю „Просто так”, молодіжної премії голови Київської облдержадміністрації „За творчі досягнення”. Призер фундації ім. І. Багряного.

Член НСПУ  з 15.04.2008 р.

 

 

АНДРІЙ  ГУДИМА

поет, прозаїк, драматург, публіцист


 

Гудима Андрій Дмитрович народився 19 липня 1937 р. в с. Слобода-Носковецька Жмеринського району Вінницької  області. Закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут та аспірантуру. Вченний агроном,  кандидат  сільськогосподарських наук.

Автор збірок пейзажної та громадянської лірики: „Брость” (1969), „Жниво” (1976), „Жайворонкова пора” (1977), „Позиція серця” (1985), „Родиземля” (1987), „Обличчя любові” (1995), „Очима болю і вустами гніву” (2009); віршів для дітей „Настусині клопоти” (2008);  збірки історичних поем „Дзвони над Россю” (1988); романів у віршах „Устим Кармалюк” (1992), „Северин Наливайко” (1995), „Клекотіли орли” (1998), „Сповідь Мазепи” (2003); книг поем та романів у віршах  „На вівтар волі” (1999), „З вогню і гніву” (2009); прозових романів „Чуже весілля” (1985),  „Поклонитися любові” (1991), „Кара без вини” (1993), „Лихо не спить” (2000), дилогії „Під знаком біди” (2002), „Солодкі плоди гіркого кореня” (2003), трилогії „Тече до Бога моя сльоза” (2007), двохтомника „Поза очима Мінерви” (2011);  повістей „Чорне сонце” (1993),  „Хресна дорога” (1997, 2001); книг п’єс „І дзвони заридали…” (2008), „Піти від зла…” (2011), „Вибрані твори” у 2-х томах (1996) і „Твори в 4-х томах” (2006); збірки нарисів „Торкнутись розумом до істин” та  ескізів до літературного портрета Віктора Міняйла „Від ясних зір до квіту папороті” (2004).

Лауреат  літературних премій ім. М. Трублаїні,  ім. М. Коцюбинського, ім. І. Нечуя-Левицького, ім. О. Гончара. Дипломант конкурсу ім. А. Пархацького (Брянськ, РФ). Твори перекладалися російською мовою.

Нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня та медалями. Почесний громадянин Білої Церкви. Був депутатом міськради двох скликань.

Член НСПУ з  07.09.1977 року. 

 

 

ОЛЕНКСАНДР ДЕМИДЕНКО

поет


 

Демиденко Олександр Степанович народився 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка Сумського району Сумської області. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. Працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості, вихователем київських студентських і робітничих  гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.

Автор  збірок поезій для дорослих „На крилах лелек” (2006),  гуморесок „Веселі дні на хуторі Григорівка” та для дітей „У сузір’ї внуків” (2006), „Лисиччине дзеркало” (2007), „Україна в нас одна” (2007), „Пори року” (2007),  „Місяць-художник” (2008).

Член НСПУ  з 04.06.2009 р.

 

 

ЛЕСЯ  ДЗЮБА

прозаїк, поетеса, драматург


 

Дзюба (Іванченко)  Леся Петрівна  народилася 28 жовтня  1979 р. в с. Демена-Балка Хорольського району Полтавської області. Закінчила Переяслав-Хмельницький державний педагогічний інститут ім.  Г.С. Сковороди, працювала соціальним педагогом Тетіївської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4. Нині кореспондент Тетіївської районної газети „Тетіївська земля”.

Автор книг поезії і прози „Душа Кеті” (2002),  повісті „Перехрестя” (2004), драми „Продана душа” (2005). 

Член НСПУ з 27.04.2004 р. 

 

 

ВОЛОДИМИР ДІДКІВСЬКИЙ

поет-гуморист


 

Дідківський Володимир Іванович народився  29 вересня 1956 р. в с. Зрайки Володарського району Київської області. Закінчив філологічний факультет Київського державного педагогічного інституту. Вчителював, працював директором школи, головою сільради, очолював приватний ліцей „Свічадо”, а нині вчителює у Білоцерківській міській ЗОШ  № 15.

Автор поетичних збірок сатири та гумору „Всім по шматочку” (1997), „Ярмо” (1999), „Дзвін” (2001), „Лісова гімназія” (2003). 

Лауреат літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького.

Веде літературні студії при Білоцерківському аграрному університеті, в районній централізованій бібліотечній системі і в ЗОШ № 15. Випустив альманахи своїх вихованців.

Член Ради Київської обласної організації НСПУ. 

Член НСПУ з 25.01.2000 р.

 

 

 ІВАН  ДОНИЧ

поет, прозаїк,  гуморист,  музикант  і  художник

 

Донич Іван Костянтинович, поет, прозаїк, гуморист, народився 20 січня 1952 р. в с. Садова Могилів-Подільського району Вінницької області в сім'ї військового капельмейстра. Закінчив Тульчинське культосвітнє училище, відділ духових інструментів та Одеський художній інститут.

Професійний музикант і художник. Більше сорока років керував оркестрами, ансамблями, хорами, ізостудіями. Багато подорожував по Україні, Росії, Білорусії, Польщі, Латвії, Литві, Грузії, Азербайджану, Німеччині, Словаччині. Створив понад 1500 пейзажних полотен, тисячі живописних етюдів, малюнків і замальовок різних типажів і портретів.

У музеї народної архітектури та побуту України проводить майстер-класи з живопису, графіки, гри на народних інструментах: сопілці, дводенцівці, окарині, тилинці, наї та ін. Володіє грою на 32 музичних інструментах.

Картини перебувають у музеях і приватних колекціях більш, як у 90 країнах світу. Друкувався в літературних та мистецьких часописах, виданнях: книжках і журналах. Учасник багатьох персональних, національних і міжнародних художніх виставок.

Автор дев'яти книжок поезії, прози, гумору: "Дверцята до раю" (2000р), "Поцілунок мадонни" (2001р.), "Мушу боротися" (2003р.), "Я малюю тобі музику" (2006р.), "Дихаєте, тут..." (2008р.), "Голуб, який не злетів у небо" (2009р.), "Горохом по спині..." (2010р.), "Ой летіло помело!" (2013р.), "Ні, ти щось показував..." (2015р.).

Лауреат мистецької премії ім. О. Бойченка та літературної премії ім. О. Вишні.

Член НСПУ з 2003р.

 

 

ОЛЕКСАНДР ДРАНДАР

поет, прозаїк 

 

Прозаїк Драндар Олександр Федорович. Народився 4 січня 1942 р. в м. Ткуарчал, Абхазія. За національністю болгарин. Закінчив механічне відділення Одеського нафтового технікуму (1960-1962) за спеціальністю технік-механік з транспортування та збереження нафти і газу; факультет іноземних мов  Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (1966-1971) за спеціальністю викладач іспанської мови. 

Служив у війську на Південному Уралі,  працював  кочегаром на  Херсонському суднобудівному заводі; інженером Інституту електродинаміки АН УРСР та  КБ «Головважмашбудмеханізації» і три десятиліття  –  інженером Трипільської  ТЕС на Київщині.

Обирався депутатом Обухівської районної ради.

Працює у поезії і прозі.  Автор поетичних книжок «Болгарський варіант» (1999), поеми «Дума про князя Ігоря» (2004), віршів для дітей «Пригоди кота Мурзика» (2010); повісті «Особа некавказької національності» («Київ», № 4-5  2004).

Живе і творить у м. Українка Обухівського району.

 

 

МИКОЛА ДУБОВИЧ

прозаїк, поет 

 

Прозаїк і поет Дубович  Микола Іванович. Народився 12 вересня 1948 року в с. Буда-Варовичі Поліського району Київської області. 

Після закінчення школи освоював цілинні землі  Казахстану. Після служби у війську повернувся в рідне село, де працював завклубом, згодом завідував книжковим магазином, лісникував, рубав ліс, навчався у Московському університеті мистецтв та на підготовчому відділенні факультету журналістики Київського держ. університету, опанував французьку на курсах іноземних мов. Після закінчення Вінницької школи воєнізованої пожежної охорони майже два десятиліття працював начальником караулу професійної пожежної частини № 59 в селищі Вільча під Чорнобилем. 26 квітня 1986 р. брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, за що нагороджений медаллю «За відвагу на пожежі» (1986) та двома Почесними відзнаками МНС України «За мужність». Внаслідок опромінення став інвалідом 2-ї групи. Після відселення з радіаційно забрудненої зони із великою сім’єю переселився у м. Переяслав-Хмельницький.

Публікується з 70-х років минулого століття у газетах «Радянське Полісся», «Київська правда», Сільські вісті», в журналі «Київ».  1998 р. вийшла друком перша поетична збірка «Осіння пісня». Згодом виходять збірки віршів і прози «Чорнобильська зона» (1998), «Мелодії землі і серця» (2000) та «Яблуня життя» (2002), віршів «Свічечка віри» і «Сторона моя поліська» ( обидві – 2004), «Дорога любові» (2007), повість «Голгофа і Едем»  та поема «Рідна сторона» ( обидві – 2012), повість «Небо отчої землі» (2013).

З дружиною Ніною Іванівною (1954 р.н.)  мають  8 дітей і 5 внуків. 

Живе і творить у м. Переяславі-Хмельницькому.

 

 

ВІКТОР  ЄВТУШЕНКО

поет-гуморист,  прозаїк


 

Євтушенко Віктор Арсенійович народився 17 лютого 1962 року в м. Біла Церква в родині робітників. Закінчив Згурівську і Таращанську школи-інтернати. Закінчивши з відзнакою Білоцерківське медичне училище (1982), був направлений на роботу фельдшером МСЧ шинного заводу. З 1984 року працює фельдшером Білоцерківської станції швидкої медичної допомоги. Має вищу кваліфікаційну категорію. Ліквідатор аварії на ЧАЕС (12 – 17 серпня 1986 року).

У 2000 році з відзнакою закінчує навчання в Київському Національному університеті імені Т.Г. Шевченка на факультеті журналістики (заочно).

Відомий далеко за межами рідного міста поет-гуморист, прозаїк, громадський діяч. Єдиний учень відомого поета-гумориста П.П. Глазового.

Автор дванадцяти збірок гумору та сатири, а також прозових книг: "Жарт-птиця" (1996), "Стожарти" (1999), "Сміхограй" (2001), "Старі казки на новий лад" (2003), "Багаті також плачуть" (2005), "Хто такий Павло Глазовий" (2005), "Юрась" (2006), "Сміх на голову" (2008), "То є так!" (2012), "Про100 сміх" (2013), "Не на того напали!" (2013), "Історія Білоцерківської станції швидкої медичної допомоги" (2014).

Автор численних публікацій у місцевих, обласних, республіканських та зарубіжних виданнях. Постійний гість Всеукраїнських радіо- і телепередач.  

Член національної Спілки письменників України (з 2005 року).

Президент Міжнародного фонду імені Павла Глазового.

Лауреат Всеукраїнського конкурсу-фестивалю гумору та сатири (1993). Лауреат молодіжної літературно-мистецької премії імені М.С.Вінграновського (1994). Лауреат Всеукраїнського фестивалю "Перлини сезону" (1995). Лауреат кількох фестивалів "Вишневі усмішки" з  присвоєнням почесного звання "Професійний сміхотворець України". Володар Гран-прі IV – IX Всеукраїнських конкурсів-фестивалів "Ліра Гіппократа" (2008-2013).

Віктор Євтушенко - член Асоціації діячів естрадного мистецтва України з 2009 року.

Заслужений артист естрадного мистецтва з 2014 р.

Нагороджений багатьма почесними грамотами та подяками міської адміністрації, керівниками охорони здоров’я, обласними та Всеукраїнськими підрозділами виконавчої влади. Нагороджений відзнакою міського голови "За заслуги перед містом". Творчість Віктора Євтушенка широко вивчається в навчальних закладах Білоцерківщини. Його твори звучать в теле- та радіоефірних просторах України та за кордоном не лише в авторському виконанні, а й озвучуються народними та заслуженими артистами України й аматорами різних куточків нашої держави.

 

 

ГРИГОРІЙ ІВАНЕНКО

поет


 

Іваненко Григорій Іванович народився 19 жовтня 1953 р. в с. Леонівка Іванківського району Київської області. Закінчив Київський політехнікум зв’язку  та радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту. Працював на підприємствах зв’язку та на Іванківському приладобудівному заводі. У 1986-1987 роках як зв’язківець брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З 1979 р. – на журналістській роботі в Іванківській та Поліській районних газетах. 

Автор поетичних збірок: „Перехрестя” (1993) та „Чорний клинопис” (1997), публікацій в альманахах   „Радосинь”, „Сонячна мальвія” літературного об’єднання „Радосинь”, „Щирого серця слова” (до 100-річчя НТУ КПІ) та ін.; публікацій в періодичних виданнях. 

Лауреат літературної премії "Радосинь"  за 2017 рік в номінації поезія.

Член Національної спілки письменників України з 1997 р.

 

 

АНДРІЙ КИРИЧЕНКО 

поет

 

Андрій Степанович Кириченко народився 02 січня 1978 р. в с. Велика Круча Пирятинського району Полтавської області.

Закінчив Сумський військовий інститут артилерії при Сумському державному університеті (1998). З 1998 року по даний час – військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади (м. Біла Церква). З першого дня неоголошеної російсько-української війни на півдні України перебуває на фронті. Пройшов щаблі військової служби на посадах командира взводу, начальника розвідки, командира батареї, помічника начальника штабу дивізіону, помічника начальника відділення бойової підготовки бригади. Брав безпосередню участь у боях з російськими загарбниками та їхніми ставлениками-сепаратистами.

У вільний від служби час пише вірші російською і українською мовами. Автор першої поетичної книжки «Такая вот война...», виданої в січні 2017 року книжковим видавництвом «Буква». Незважаючи на невеликий обсяг, збірка приголомшує силою громадянського звучання і тонкою задушевною лірикою. Його вірші читають солдати в окопах, медсестри пораненим у тилових шпиталях, навіть не зовсім проукраїнські жителі Волновахи і Авдіївки. 

Письменники, які знайомилися з творами  поета-воїна, висловили одностайну думку, що його слід запрошувати до нашої творчої Спілки навіть з однією книжкою.

Рекомендували в НСПУ: Олександр Бакуменко, Анатолій Гай, Володимир Іванців.

Прийнятий у члени НСПУ 03.03.2017 р.

 

 

НАДІЯ  КИР’ЯН

поетеса, перекладач


 

Кир’ян (за чоловіком Уютнова)  Надія Володимирівна народилася 24 червня 1946 р. у м. Іваново (Росія). З 1965 по 1968 рр. навчалася в Київському держуніверситеті ім. Т.Г. Шевченка на філологічному факультеті, звідки була виключена з політичних мотивів. Після цього вступила до Київського інституту іноземних мов на іспанський факультет, де провчилася майже рік і була виключена  «За факт скрытия исключения из Киевского университета».

3 1970 по 1979 рр. працювала маляром-штукатуром на Уралі, закінчила будівельний факультет Челябінського політехнічного інституту.

Повернувшись в Україну, працювала будівельним майстром, вчителькою, редактором у видавництві „Веселка”. Нині – завідувач відділу газети „Слово „Просвіти”. Заочно закінчила   КДУ ім. Шевченка. Член Національної спілки журналістів України та  Міжнародної організації  „Жіноча громада”.

Автор збірок віршів „Рідне” (1987), „Лелеки” (1991), „Чому вусатий колосок?” (1991),  „Українська абетка” (1996), „Вечірня жінка і ранкова жінка” (2006), „Дарунок татуся” (2007).

Упорядник видань „Під сузір’ям Пса” (1994), „Ласотвенятко” (1995), читанки „Казки, вірші, оповідання” (2000). Один з упорядників „Хрестоматії для дошкільнят” у 3-х томах (2000). 

Автор збірок перекладів з російської для дітей „Про Бабу Ягу” (2000),  у 2001 р. –  „Дивовижна кішка”, „Лічилочка”, „Раз – грибочок, два – грибочок”, у 2006 р.  – О. Толстого  „Золотий ключик  або Пригоди Буратіно” та К. Чуковського „Лікар Айболить”; збірки віршів „Івасик-уставасик” (2008),  В. Драгунського „Велика книга оповідань” та „Улюблені вірші” (2009), Л. Гераскіної  „У Країні невивчених уроків” (2009),   Г. Циферова „Пряничне місто” (2011), О. Тихонова  „Казки лісу” (2011) та ін.  

Лауреат  літературної премії  ім. О. Пчілки. Нагороджена медаллю „Будівничий України” ВУТ „Просвіта”, Почесною грамотою Кабінету міністрів України та грамотами міністерств, а також Почесним  дипломом Американського Біографічного інституту.

Голова Києво-Святошинської районної організації НСПУ, член Ради Київської обласної письменницької організації. 

Член НСПУ з 1990 р.

 

 

ІВАН КОКУЦА

поет, прозаїк, драматург


 

Кокуца Іван Іванович народився 25.02.1957 р. в с. Пелинівка Чернівецького р-ну Вінницької обл.  Трудову діяльність розпочав колгоспником (1973-1975).  1975-1977 – служба у війську (Польща). 1977-1982 – студент  ф-ту журналістики КДУ ім. Т.Г. Шевченка. 1982-1984 – відп. секретар Могилів-Подільської міськрайгазети „Наддністрянська правда”. 1984-1995 – кореспондент, відп. секретар. заст. редактора, редактор обласної газети „Комсомольське плем’я” (з 1991 р. – „Панорама”).

1995-1996 – Перший заступник, в.о. генерального директора облдержкомітету по пресі. 1996-1999 – зав. корпунктом тижневика „Закон і бізнес” (м. Київ). 1999-2008 – власкор Українського радіо. 2006-2010 – головний редактор журналу „Вісник податкової служби України”. З 2010 р. – пенсіонер. Нагороджений медаллю „За врятування потопаючих” (1984).

Автор книг „Крутий спуск” (оповідання і п’єси, у співавторстві з  Михайлом Каменюком, 2004), „Вибрані п’єси та оповідання” (2006), „Сліди на Печерську” (роман у співавт. з Олександром Дмитруком, 2010),  „Снідало сонце в тумані” (поема, 2012). 

Член НСПУ з  2012 р.

 

 

ОЛЕКСІЙ  КОНОНЕНКО

поет, прозаїк, журналіст, перекладач, автор відомих українських пісень, сценарист і режисер 

 

 

Кононенко Олексій Анатолійович народився 23 серпня 1957 р. в с. Роздолля Компаніївського району Кіровоградської області.

Закінчив філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С. Пушкіна. Працював у школі, на комсомольській роботі, в Міністерстві народної освіти України, редактором відділу журналу «Азбука сімейного виховання» та тижневика «Дзеркало тижня». З 2011 р. – директор департаменту видавничої справи і преси Державного комітету телебачення і радіомовлення України. 

Починаючи з 1974 р. вірші, оповідання та статті Олексія Кононенка друкувалися в газетах та журналах в Україні, Росії, Білорусії, Туркменістані, Грузії, Хорватії, Канаді. 

Автор поетичних і прозових книг: романів «Нелюб», «Безхатько»; поетичних збірок «Пісні мої веселі та сумні», «Щоденник чоловіка на межі сторіч», «Регистрация чувств», «І розкраяну душу рятує душа… Вибране», «Таїна пера (Переклади)»; книг для дітей «Абетка», «Десять кошенят. Лічилка», «Слухай подих давнини», «Неймовірна смакота від розумного кота», «Барабашка та всі інші» – визнана кращою дитячою книгою на міжнародному конкурсі країн СНД «Искусство книги», «Перун та всі інші», віршованого переказу казок Івана Франка «Коли ще звірі говорили»; упорядник видань «Українська міфологія та культурна спадщина» – визнана українськими експертами кращою книгою 2013 року в номінації «Підліткова та юнацька література», «Персонажі слов’янської міфології», «Українська міфологія та культурна спадщина», «Відуни сокровенного. Міфологія та епос Грузії», «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану», «Пам’ять не згасне», «Небесні світила і зорі», «Ритуали. Обряди. Звичаї», «Військо Даждьбога», «Духи природи. Хатні та дворові», «Духи природи. Лісові та польові», «Духи природи. Водяні та болотяні»; упорядник ««Бібліотечки українського гумору» в семи книгах та «Абетки юного болільника. Мій клуб – «Динамо» Київ» та ін.  

Створив понад 100 пісень. Найбільш відомі: «Доня моя, донечка», «Синку мій», (вик. Народний артист України Микола Свидюк), «Мамина казка» (вик. Народний артист України Павло Зібров), «Колискова колисці» (вик. Заслужена артистка України Оксана Бужинська), «Червоні вишні», «Кленове прощання» (вик. Народна артистка України Алла Кудлай), «Все буде добре» (вик. Народний артист України Микола Гнатюк), «Отаман Карпат» (вик. Народний артист України Іван Попович), «Купальські забави» (вик. тріо «Либідь»), «Козацька застава» (вик. народні артисти України Богдан Бенюк та Анатолій Хостікоєв), «Пісенька джури», «Веселкова пісня» (вик. Заслужені артисти України Любов та Віктор Анісімови), «Пісня про книгу» (вик. Народна артистка України Оксана Білозір) та ін. 

Пісня Олексія Кононенка «Я люблю Україну» (композитор Олег Марцинківський) у виконанні дитячого ансамблю «Карамель» (м. Черкаси) посіла перше місце на конкурсі Євробачення серед школярів.

Співавтор і співзасновник Міжнародного фестивалю української дитячої пісні «Веселад». Організатор, сценарист і режисер Всеукраїнського фестивалю дітей-інвалідів «Повір у себе» (м. Одеса). Автор різдвяних вистав для дітей у Національному театрі імені Івана Франка. Сценарист Всеукраїнської акції «Людина року» («Прометей-престиж»). Сценарист і режисер Міжнародного дитячого фестивалю «Всі ми діти твої, Україно» (м. Одеса).

Член Національної спілки письменників України з 1999 р.

Член Національної спілки журналістів України, 

Член Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка, почесний член Спілки письменників Вірменії. 

Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Івана Огієнка (2003).

Заслужений діяч мистецтв України (2004).

Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Миколи Сингаївського (2014).

Нагороджений: 

Нагрудним знаком Київського міського голови «Знак Пошани» (2007).

Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України (2008).

Орденом «За заслуги» ІІІ-го ступеня (2012).

Державною нагородою Туркменістану «Медаль Махтумкулі» (2014)

Живе в м. Київ Тел. 067-506-95-75;  050-926-28-55

 

 

ЛЕОНІД  КОНОНОВИЧ

прозаїк, перекладач


 

Кононович Леонід Григорович народився  4 жовтня 1958 р. в с. Красилівка Ставищанського району Київської області. Після закінчення середньої школи вступив на філологічний факультет КДУ ім. Шевченка, але був виключений з політичних мотивів. Працював сторожем, вантажником, бетонярем, служив у війську. Затримувався органами КДБ за поширення правозахисної літератури (самовидав). 

Автор романів і провістей  „Я, зомбі”  (2000), „Мертва грамота” (2001),  „Кайдани для олігарха” (2002), „Феміністка” (2004), „Тема для медитації” (2006), „Повернення” ( 2007, перевидання 2008), „Пекельний звіздар” (2008), „Леонід Кононович про Жанну д’Арк, Джордано Бруно, Богдана-Ігоря Антонича, Джека Лондона, Рабіндраната Тагора” (біографічна проза,  2009), „Чигиринський сотник” (2009); перекладних книг Еміля Дюркгайма „Самогубство” (1998), Жерара Мере „Принцип суверенітету” (2002),  Жана Бодр’яра „Символічний обмін і смерть” (2003),  „Божиста  лівиця” (2004) та „Фатальні стратегії” (2010); Дай Сіє „Бальзак і маленька китайська кравчиня” (2006), Ж.-П.Сартра „Зрілий вік” (2006) та „Відстрочення” (2008); О. Гріна „Червоні вітрила” (2007), Моріса Бланшо „Простір літератури”  (есе) (2007), А. де Сент-Екзюпері „Маленький принц”  ( 2007), Фаїза Ген „Завтра кайф” (2008), Фредерика Бегбеде „Французький роман” ( 2011), Жака Нейринка „Манускрипт Гробу Господнього” (2011).

Лауреат літературних премій „Благовіст”, ім. Сковороди, ім. Г. Косинки, Французького культурного центру в Україні.

Член НСПУ з  2005 р. 

 

 

ТЕТЯНА КУДІНОВА

прозаїк, поетеса

 

Прозаїк Тетяна Борисівна Кудінова (дівоче прізвище Калініченко). Народилася 27 березня 1939 року в м. Київ. Після закінчення семи класів жіночої російської школи № 33 м. Києва у 1958 р. здобула спеціальність кінотехніка у Київському кінотехнікумі. У 1966 р. закінчила Київський ордена Леніна політехнічний інститут за спеціальністю «промислова електроніка». Працювала на оборонних підприємствах та в Інституті кібернетики АН УРСР. Після виходу на пенсію з 1996 р. по 2008 р. працювала вчителем декоративно-прикладного мистецтва та педагогом-організатором Київської ЗОШ № 186 і за сумісництвом – генеральним директором СП «Україночка». 

Має свідоцтво про реєстрацію авторського права № 6388 від 09.10.2002 р. «Розпис «Фунтік» (олійними фарбами по тканині, дереву, склу, бересті, каменю)».

Працювати з художнім словом почала  з дитинства. Але життя у російськомовному середовищі спонукало до письма російською. Авторка книг прози «На стыке веков» (2013), «Не хочу ходить в школу» (2014). Але ріст національної самосвідомості після Майдану змусив переглянути свої погляди й орієнтири і почати писати українською мовою. Як результат, 215-го року вийшла друком повість українською мовою «Відпустка у серпні 2014 року».

За творчу діяльність Т. Кудінова удостоєна звань лауреата літературної премії «Золота гілка каштана» та Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Миколи Сингаївського.

Вдова. 

Живе і творить у с. Круглик Києво-Святошинського р-ну.

 

 

СЕРГІЙ КУЛІДА

публіцист

 

Сергій Володимирович Куліда народився 28 січня 1959 р. в смт Бородянка Київської обл.

Закінчив філфак КДУ ім Т.Г. Шевченка (1976-1981) за спеціальністю «Викладач укр. мови і літератури» та Інститут  бізнесу університету штату Нью-Йорк зі спеціальності «Спеціаліст з туризму» (1983-1985). Працював вантажником, інженером, редактором радіомовлення, власним кореспондентом газет «Демократична Україна» і «Киевские новости» в США, кореспондентом  газети «Ваше здоров’я», головним редактором газети «Досье секретных служб» (Україна-США) та «Секретные службы».

З червня 1993 р. по жовтень 2003 р. навчався і працював у США.

З 2004 р. по даний час – головний редактор КП газети «Бучанські новини», з 2017 року в.о. редактора газети "Літературна Україна".

Автор художньо-документальних історичних розслідувань «Красные шпионы» (2015, відзначена премією ім. В. Юхимовича), «Под грифом «Секретно» (2016).

Автор літературного фестивалю «Книжкова Буча».

Одружений.

Член НСЖУ.

Проживає: Київська обл., м. Буча. Тел. 093-939-16-88. Електронна адреса – sv-kulida@ meta.ua

Рекомендували в НСПУ:  В’ячеслав Медвідь,  Микола Луків,  Володимир Коскін, Павло Мовчан

Прийнятий в НСПУ рішенням Правління НСПУ  03.03.2017 р.

 

 

 В’ЯЧЕСЛАВ КУПРІЄНКО

поет-пісняр, прозаїк, перекладач

 

Народився В’ячеслав Миколайович Купрієнко 28.02.1964 р. в Алчевську Луганської обл. Закінчив факультет розвідки Київського вищого загальновійськового командного училища ім. М.В. Фрунзе. У 1987-1989 рр. служив у Афганістані командиром групи спеціального призначення.  Нагороджений двома орденами Червоної Зірки.

Після  звільнення у 1992 р. зі Збройних Сил працював перекладачем з китайської мови. Нині живе і працює у селищі Бородянка.

Поет-пісняр, прозаїк, перекладач. Пише російською мовою. Переклав з китайської «100 вопросов по у-шу» (1997), автор книг «Фэншуй – акупунктура земли» (С.-Петербург, «Северо-Запад», 1999) та збірки віршів і прози «Ничего взамен» (Б. Церква, «Буква», 2012). 

Лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів бардівської пісні. Деякі з його пісень використані в документальних фільмах «Афганська війна», «Афганський синдром», «Спецназ – ліки від тероризму», а есе – в мюзиклі «Афган».  

Рекомендували в НСПУ Анатолій Гай, Василь Дробот і Тетяна Майданович.

 

 

ВІКТОР КУЧЕРУК 

поет

 

 

КУЧЕРУК Віктор Анатолійович  народився  05 лютого 1958  року в селі Гор-Пустоварівка Володарського району Київської області.                                             .                                             

Після закінчення середньої школи служив у війську,  з 1978 до 1985 року працював на будовах м. Вишгорода, куди переїхала сім’я на постійне проживання, потім до 1996 року працював зварювальником АТ «Київгідромонтаж» у Литві. Повернувшись в Україну, до 2013 року до виходу на пенсію знову працював будівельником у м. Вишгороді. 

Писати вірші почав ще у шкільні роки. Перші з них були опубліковані у Бориспільській районній газеті «Трудова слава». Під час служби на Далекому Сході друкував свої поезії у окружній військовій газеті «Суворовский натиск»

Автор двох поетичних збірок: «Красива ти, моя любове» (2013) та «Не про те» (2018), добірок у колективних збірках «Послухайте, як дихає земля» (2007), «Вишгородські передзвони» та «Ірпінські поетичні зустрічі» (2012), великої добірки в журналі «Дзвін» (жовтень 2018), добірок і окремих віршів у ЗМІ Київщини.

До Спілки Віктора Кучерука рекомендували члени НСПУ  Іван Гентош, Оксана Лозова, Анатолій Черняхівський.                

Живе і творить в м. Вишгород Київської області.                        

 

 

ТЕТЯНА ЛАВРОВА-МІЦІНСЬКА

прозаїк, поетеса


 

Міцінська (Лаврова) Тетяна  Вікторівна народилася 3 листопада 1967 р. в смт Володарка  Київської області. Закінчила факультет  журналістики   Київського держуніверситету ім. Т.Г. Шевченка. Пройшла шлях від кореспондента до редактора районної газети „Тетіївська земля”.   

Автор книг „Моя Зоря, мій Полин” (2002), „Погляд метелика” (2008).  Друкувалася  в  газеті „Літературна Україна”,  журналах  „Вітчизна”  і  „Вежа”. 

Член НСПУ з  2004 р.

 

 

ПАВЛО МАЛЄЄВ

прозаїк, поет, публіцист, есеїст



Малєєв Павло Терентійович народився 12 липня 1943  р. в  м. Новомиргороді Кіровоградської області. Закінчив філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту. 

Працював   різноробочим, помічником комбайнера і причіплювачем у приміському колгоспі, служив у війську, учителював, а згодом  майже три десятиліття  був на журналістській роботі, пройшовши шлях від кореспондента до редактора газет міської „Ржищів” та районної „Кагарлицькі вісті”. Член Національної спілки журналістів України.

Автор художніх та публіциститчних книг „Полудень”  (1992),  „Синьоока Вись” (1993),  „Нова легенда Стрітівки” (1994), „Балико-Щучинська гора. Букринські монологи” (2000), „Стайки – причал хліборобів” (2003), „Снопи з ниви життя” (2003), „Хліб на столі” (2006), „Зікрачі” (2009), „Там, де Роська мала сиву Рось доганя” (2010), „Витоки слави та скорботи” (2011). Друкувався у колективних збірниках  і періодиці. 

Член НСПУ  з 1995 р. 

 

 

ОЛЕКСАНДР  МАТВІЄНКО 

поет  

  

Матвієнко Олександр Володимирович народився 23.08.1961 р. в Переяславі-Хмельницькому в родині педагогів. Закінчив санітарно-технічний факультет Полтавського інженерно-будівельного інституту. Працював на Хмельницькому радіотехнічному заводі. Очолював Переяслав-Хмельницьку житлово-експлуатаційну контору, після обрання депутатом Переяслав-Хмельницької міської ради до жовтня 2010 р. – її секретарем. Нині – кореспондент газети „Вісті” (м. Бориспіль). 

Серйозно захопився поезією в зрілому віці. Автор збірок поезій „Перша група крові” (1998),  „Extremum” (2002),  „Напутнє слово” (2006), „Alter Ego” і „Наодинці з собою вчорашнім” (2007),  „З насіння скошених віків” (2011),  поетичних добірок  в антології  Київщини „Кришталеві роси”, в журналі „Дніпро” та у місцевій пресі.

Член НСПУ з 23.10.2012 р.

 

 

ОЛЕНА МОКРЕНЧУК 

прозаїк

 

Мокренчук Олена Вікторівна народилася 19 серпня 1967 року в м. Сніжне Донецької області.                                                                                                                                                                                

Закінчила Макіївське педагогічне училище (1986) та історичний факультет Донецького національного університету (2000). Працювала вихователем дитячого садка,  учителем загальноосвітньої школи, завідуючою відділом новин Волноваської районної газети «Наше слово». 

З початком неоголошеної російсько-української війни була волонтером. Згодом вступила на службу за контрактом до Українського війська і пройшла шлях від солдата-зв’язкової до прес-офіцера 72-ї окремої механізованої бригади, кореспондента військового вісника «Знамено перемоги», старшого офіцера прес-центру ОК «Північ». 

Лейтенант ЗСУ. Учасник бойових дій. За участь у боях під Волновахою і Авдіївкою має відомчі нагороди, відзначена «Зіркою української журналістики» Національної спілки журналістів України.

Автор побудованих на реальних фактах художніх оповідань для дітей та підлітків про війну на сході України «Аліска, фронтова лисичка» (2017) та «Афінка» з «Куби» (2018), окремих творів у колективних збірках: «Національна книга пам’яті жертв Голодомору в Україні 1932-1933 років.  Донецька область» (2008),  «Приазовье. Портрет современника» (2008), «Жінки України» (2010), «Зірочки Донбасу» (2012), численних публікацій у періодиці. 

До Спілки Олену Мокренчук рекомендували члени НСПУ  Анатолій Гай, Олександр Бакуменко, Сергій Шевченко.

Живе і творить в м. Біла Церква Київської області.

 

 

 ГАЛИНА НЕВІНЧАНА

прозаїк


 

Галина Невінчана (літ. псевдонім справжнє прізвище Пензарєва Галина Вікторівна) народилася 8 жовтня 1957 р. в м. Біла Церква Київської області. Освіта середня.

Працювала кореспондентом періодичних видань „Юр’ївська земля”, „Міська газета”, дитячого видання товариства Червоного Хреста „Місія добра”. 

Авторка романів: „Півень у фрістайлі” (2008), „Зерна і жорна” (2010), „Амури і конкури” (2011), „Містечковий бомонд”; збірки оповідань „Чужі вікна” (2012); публікацій у періодиці.

Член НСПУ  з  2012 р.

 

 

АЛЛА НОСОВСЬКА  

поетеса

 

Носовська Алла Анатоліївна народилася 12 жовтня 1981  року у м. Біла Церква.  

У 2000 році закінчила Білоцерківське медичне училище за спеціальністю «Сестринська справа» та кілька років працювала медсестрою медсанчастини АТ БІлоцерківсільмаш».  2005 року закінчила Міжрегіональну академію управління персоналом,  здобувши кваліфікацію магістра психології. У 2012 році заочно закінчила Київський національний університет культури і мистецтв, здобувши  другу вищу освіту «Книгознавство, бібліографознавство і бібліографія» з кваліфікацією  бібліотекознавець, менеджер бібліотеко-інформаційної діяльності».

З 2006 року по даний час працює бібліотекарем у Білоцерківській центральній районній бібліотеці. 

Вірші почала писати у дитинстві. Перша вагома публікація – добірка поезій «На прозорих крилах пісні» в газеті «Громадська думка» (1994). Наступного року вийшла друком видана Білоцерківським міськрайонним об’єднанням ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка колективна збірка трьох молодих поетів Білоцерківщини, у тому числі й Алли Носовської. 

Перша авторська книжка віршів під назвою «На прозорих крилах пісні» побачила світ 1997 року, друга «Збірка душі» – 1999 року. 2001 року виходить велика добірка поезій авторки у альманаху «Заспів» на Пороссі» (2001). У 2003 році  побачила світ третя збірка поезій Алли Носовської «Дивні струни». 

Протягом 13-ти наступних років поетеса друкувалася лише у місцевих  газетах, в тому числі у грудні 2007 року її  добірку опублікувала «Літературна Україна».  Увесь цей час молода поетеса дуже активно працювала над словом. 

Новим високим щаблем у творчості Алли Носовської стала четверта поетична книжка «Час відрощувати крила», яка пробачила світ у 2016 році. Вона  відкрила читачам зрілу, вдумливу, глибоку поетесу.

До Спілки Аллу Носовську рекомендували члени НСПУ  Віктор Євтушенко, Галина Невінчана та Петро Розвозчик. 

Живе і творить в м. Біла Церква  Київської області.

    

 

АНТОНІНА ОСТРОЛУЦЬКА

поетеса, прозаїк


 

Остролуцька Антоніна Михайлівна народилася 29 червня 1967 р. в с. Вишеньки Бориспільського району Київської області. Закінчила Київський технологічний інститут харчової промисловості. Працювала робітницею на молочних заводах, державним службовцем у Міністерстві вугільної промисловості та Міністерстві палива і енергетики, відповідальним секретарем КОО НСПУ. Нині на творчій роботі.

Автор книг новел „На Залинові дощ” (1999), віршів „Сфінкс у дзеркалі” (2002), „Літні жарти” (2004), „Острів трьох вулканів” (2005), „Реакція срібного дзеркала” (2007), „Хмаринки-балеринки” (2009) . Пише українською і російською мовами. 

Дипломант Міжнародного конкурсу молодих українських літераторів „Гранослов-98”, переможець „Гранослова-2000”, призер фестивалю „Просто так” у Коростені Житомирської обл. 

Член НСПУ з 2005 р.

 

 

ГЕННАДІЙ ПЕТРИЧЕНКО

прозаїк

  

Петриченко Геннадій Васильович народився 23 липня 1946 р. в м. Корсунь-Шевченківському Черкаської області. Закінчив київські культосвітнє училище та технікум залізничного транспорту. Працював художнім керівником і завідуючим клубами, директором Будинку культури, літпрацівником газети на Обухівщинці та у Києві,   служив у армії. Нині –  електромеханік тягової підстанції на залізниці.

Автор чотирьох книг прози: збірок оповідань „Перехрестя  долі” (2004), „Дві грані” (2005), „Привіт із обітованої” (2005), оповідань та повісті „Татку-у-у” (2007).

Друкувався у засобах масової інформації. 

Член Обухівської районної літературної студії ім. А. Малишка та літературно-мистецького об’єднання ім. Г. Косинки у м. Українка.

Член НСПУ  з 2006 р.

 

 

ТЕТЯНА ПЕТРОВСЬКА

поетеса

 

Петровська Тетяна Василівна народилася 19 серпня 1962 р.  в м. Феодосія. Закінчила Переяслав-Хмельницький педінститут (спеціальність – педагогіка і методика початкового навчання). Працювала вчителькою і завучем загальноосвітньої школи,  нині – заступник директора  Київської обласної МАН. Керівник дитячої літературної студії „Проліски надій”. Створила авторську програму з поетики. Відмінник освіти України.Член Ради Київської обласної письменницької організації.

Автор поетичних збірок  „Усмішка м’яти” (1995), „Береги” (1998), „Вічна любов” (2005), „Сині фіалки” (2007), видань для дітей „У веселки сім доріг” (1998), „Маленькі рибки” (2000), „Сходинки зі слів” (2001), „Казкова абетка” (2003), „Летить літак, неначе птах” (2004), „До школи”  (2006). Упорядник віршів своїх учнів „Пісня дзвоника” (1999), „Сонячна пелюстка” (2002), „Проліски надій” (2000).

Написала ряд пісень з композиторами Тетяною Димань, Ганною Півньовою, Світланою Зінченко, Неонілою Горбенко, Олександром Морщавкою.

Лауреат премії „Гілка золотого каштана”. Нагороджена медаллю ВУТ „Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка „Будівничий України”.

Член НСПУ з 2000 р.

 

 

НІНА  ПІВТОРАЦЬКА

поетеса


 

Півторацька (Усенко) Ніна Іванівна  народилася  27 квітня 1951 р.  в с. Тептіївка  Богуславського району Київської області. Закінчила Київський Інститут культури а, працювала в Кіровограді, на Сахаліні. Нині – бібліотекар шкільної бібліотеки Богуславської міської ЗОШ № 1.

Автор книг „Материнська елегія” (1987), „Богуславка” (1993), „Мед з диких мальв” (2006).

Лауреат літературної премії ім. В. Симоненка. Нагороджена медалями з нагоди 15-річниці незалежності України та ім.В. Сухомлинського

Член НСПУ з 1995 р.

 

 

ОЛЕНА ПЛАВЕНЧУК

поетеса


 

Плавенчук Олена Павлівна народилася 8 липня 1952 р. в с. Ганнопіль Черняхівського району Житомирської області. Закінчила Бердичівське медичне училище. Працювала фельдшером на Житомирщині, на львівській „Швидкій допромозі”, в дитячому садку. Після навчання у Львівському поліграфічному інституті працювала в музеї  Т. Шевченка. Нині – редактор науково-технічної інформації НДІ випробувань сільгосптехніки (Васильківський р-н Київської обл.) та відповідальний редактор журналу „Техніка і технології АПК”.

Авторка поетичних збірок: „Одолінь-трава” (1996), „Волошки кохання” (2007), „У світлі вишньої любові” (2008); для дітей: „Кольорові сни” (1998), „Журавлині радощі” (1999), „Допитливий гарбуз” (2001), „Горобинові коралі” (2002),  „Зозулине кування” (2004), „Сонечкові діти” (2005),  „Небилиці від лисиці”, „Золоті дукати”, „Комп’ютеренята”,  „Житній сон”  і „Матусине слово” (всі –2006); п’єси для дітей „Квітковий годинник” (2006); друкується в альманасі „Радосинь”, журналах  „Ренессанс” , „Малятко”.

Член НСПУ з 1999 р.

 

 

МАРИНА ПОНОМАРЕНКО

поетеса,  прозаїк


 

Пономаренко Марина Сергіївна народилася 25 вересня  1984 р.  в с. Григорівка Обухівського району Київської області. Закінчила факультет кіно і телебачення  Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого. 

Автор збірки новел „Це довга історія...” (2006) та віршів „Парасолька” (2007).  Публікувалась у періодиці, виступала на радіо у програмах „Абзац” та „Молодіжна фабула”.

Лауреат літературно-мистецької премії  ім. Гнипів.

Член НСПУ з 2008 р. 

 

 

ВОЛОДИМИР ПРОЦЕНКО

 поет, публіцист, прозаїк, краєзнавець, громадський, політичний діяч 

 

Після анексії Криму та Севастополя переїхав на  Київщину і увійшов до Київської обласної організації НСПУ.

Народився 26 січня 1954 року в селі Запоріжжя Бобровицього району Чернігівської області. Навчався у Жданівській середній школі № 17, Середівській середній школі та Згурівській школі-інтернаті для сиріт. Пращур по батьковій лінії Омелян Проценко, за родинним переказом, був прилуцьким полковником в часи визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького, а прадід по материнській лінії Запорожець Сак Якович лишив назву села, в якому народився Володимир.

Середню спеціальну освіту здобув у 1972 році в Ірпінському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку (нині Національний університет державної податкової служби України), а вищу –  в 1997 році на факультеті правознавства Харківського юридичного інституту (нині Юридична академія України імені Ярослава Мудрого). 

Композитор Скороход Костянтин Павлович, що з 1971 року був художнім керівником сту-дентського ансамблю і хору Ірпінського технікуму, відкрив Володимиру Проценку перспективу творчості і знайомства з видатними представниками літератури й мистецтва. Його наставниками у творчості стали поет-пісняр Олекса Новицький та композитор Олександр Білаш.

З 1974 р. по 2000 р. В.М. Проценко – на службі в органах внутрішніх справ. Ветеран МВС. За сумісництвом вчителював у Тарасівський загальноосвітній школі I–III ступенів Києво-Святошинського району. Обирався депутатом Києво-Святошинської районної ради та Тарасівської сільської ради. Засновник Києво-Святошинської організації Спілки офіцерів України та Севастопольсько-Чорноморського Коша Міжнародної Асоціації «Козацтво». З 2003 року – 

голова Севастопольського міського об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, член Головної Ради ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, а з 2007 року обраний головою Севастопольської міської організації Конгресу Українських Націоналістів та кооптований до Головного Проводу КУН. Був головним редактором газети «Дзвін Севастополя». 

Член Національної Спілки письменників України з 2009 року. Друкується під літературним псевдонімом Володимир Чорномор. Автор збірок поезій „Ой, не тужи”, (”ПРОСВІТА”, Сев., 1988), „Подих вічності” (”ПРОСВІТА”, Сев., 2001), „Енергія Землі”, (”ПРОСВІТА”, Сев., 2003),  р., ISBN 966-7639-05-3; „Кохання – вічний двигун життя” (Київ, 2006); поезії, поеми „Козацька рада” (”ПРОСВІТА”, Сев., 2007), „Сповідь чорноморського птаха”  (”ПРОСВІТА”, Сев., 2008), поезії, поеми „Крила любові” (”ПРОСВІТА”, Сев.,  2011), «Палата-306» і  «Севастопольські мелодії» (”ПРОСВІТА”, Сев., 2011); повістей «Повстанчий Крим» та «Азаровщина»  ( «Таврія», Сімф., 2009), «Відлуння козацької генези» (”ПРОСВІТА”, Сев., 2011); збірки для дітей „Слова лелечі для малечі” (”ПРОСВІТА”, Сев., 2010); літературознавчих і краєзнавчих досліджень  «Леся Українка в сонячних купелях Балаклави», «Віта Поштова» і «Циклон більшовицького терору у Севастополі» (”ПРОСВІТА”, Сев., 2011); пісенника  „Севастополю”, ( ”ПРОСВІТА”, Сев., 2007).

Лауреат мистецької премії "Золоте перо України" за збірку поезій "Кохання – вічний двигун життя" (2006); літературно-мистецької премії  ВМС України імені адмірала Ярослава Окуневського за збірку поезій "Козацька Рада" (2007), літературної премії імені Степана Руданського в номінації "Поезія" за збірку "Севастопольські мелодії" (2013); Міжнародної літературної премії Фундації Івана Багряного за книгу "Відлуння козацької генези" (2013).

За сумлінну службу, творчі здобутки і громадську діяльність удостоєний почесного звання «Заслужений діяч мистецтв України» (2009), нагороджений церковними орденами Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (2010) та Покрови Пресвятої Богородиці, медалями  «За вагомий внесок у розвиток української літератури і драматургії», «За сприяння Збройним Силам України» (2008), «Будівничий України», «Ветеран МВС України», пам’ятним знаком «За заслуги перед ВМС України», Золотою Зіркою «Герой Козацтва України» та ін. 

 

 

ПЕТРО  РОЗВОЗЧИК

поет


 

Розвозчик  Петро Іларіонович народився 13 серпня 1957 р. в с. Вербове Голованівського району Кіровоградської області. Закінчив українське відділення філологічного факультету Київського держуніверситету ім. Т.Г. Шевченка. Вчителював, завідував кабінетом української мови та літератури Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів.  Нині  – начальник відділу довузівської підготовки Білоцерківського інституту економіки та управління Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна”.

У 1997 р. став переможцем Всеукраїнського конкурсу „Вчитель року”. Заслужений вчитель України.

Автор колективної збірки „Вітрила. Молоді поети Київщини” (1993), збірок поезій „Коні волі” (1996), „На долонях подорожника” (1998), „Земля Світовида” (2004) та „Ластівчине зілля” (2007), збірки акровіршів „Божий дарунок” (2008).

Лауреат літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького.

Член НСПУ з 1998 р.

 

 

СЕРГІЙ САЄНКО

прозаїк

 

Саєнко Сергій Миколайович народився 28.08.1958 р. у м. Кагарлик Київської обл. Трудовий шлях – від слюсаря Кагарлицького цукрозаводу до  начальника одного з відділів ГУ МВС України у Київській обл., полковника міліції, та заступника начальника відділу ДПА України, радника податкової служби 1-го рангу.

Освіта вища – закінчив філфак Київського державного педагогічного інституту ім. Горького (1982) та юридичний факультет Української академії внутрішніх справ (1994).

Автор двох книг прози:  оповідання «Доказ» і роману «Ловець вітру» (2017), численних публікацій у колективних збірниках, альманахах і ЗМІ.

До НСПУ рекомендували: Володимир Бубир, Тетяна Володай (Тетяна Зубкова) і Володимир Чорномор (Володимир Проценко).

Живе і творить в м. Боярка Київської обл,, моб.  067-931-20-17, Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

 

 

 МИХАЙЛО СКОРИК

публіцист

 

Михайло Тихонович Скорик народився 20 листопада 1940 р. в с. Стара Рябина Охтирського р-ну Сумської обл. Після 8 класів вступив до Охтирського технікуму механізації та електрифікації сільського господарства, з 1959 по 1962 рік служив у війську. У 1962 р. вступив на факультет журналістики КДУ ім. Т.Г. Шевченка. Під впливом аспіранта журфаку М.А. Шудрі почав писати вірші, один з яких Вячеслав Чорновіл опублікував у газеті «Молода гвардія». У березні 1965 р. брав участь в організації студентського заколоту на факультеті журналістики на захист доцента кафедри зарубіжної преси Шестопала Матвія Михайловича, якого звинуватили в українському буржуазному націоналізмі. Кількох студентів, у т.ч. і М. Скорика, відрахували зі стаціонару на заочне відділення.

Взятий під нагляд КДБ опальний студент став співробітником Бориспільської районної газети «Трудова слава». У тодішньому патріотичному Борисполі  познайомився з літераторами Борисом Мамайсуром, Олесем Бердником, Іваном Чумаком, Петром Засенком, Дмитром Чередниченком, а також з місцевими художниками і музиками: Миколою Петлицьким, Віктором Йовою, Станіславом   Зоцом, кібернетиком Віктором Філіповським.

При редакції районної газети М.Т. Скорик організовує літературну студію «Альта» для здібної шкільної молоді Бориспільщини. Дехто з активних студійців, як то Ольга Макаренко, Галина Кирпа, Віктор Бурбела згодом стали членами НСПУ.

У 1966 р. під час першої хвилі арештів української інтелігенції молодого комуніста М. Скорика виключили з університету «за поведение, недостойное советского студента».

Переїзд разом з дружиною-однокурсницею до Дніпропетровська обернувся новими переслідуваннями, які тривали аж до розвалу СРСР. Працював некваліфікованим робітником, але продовжував працювати над словом. Лише з проголошенням незалежності України повернувся в журналістику. Працював заступником головного редактора газети Дніпропетровської обласної ради,  власкором газети ВРУ  «Голос України» по Дніпропетровській області та в інших періодичних виданнях.

Автор книг художньої публіцистики «Зима» (вид-во «Правда Ярославичів», Миронівка. 2000, 348 с., 1000 прим.); «Весна. Хроніка українського спротиву» (в-во «Український пріоритет», К., 2012, 624 с., 1000 прим.); «Літо. До кучмізму і після» (вид-во КИТ», К., 2013, 464 с., 300 прим.); «Він з нами був. Поет Борис Мамайсур у спогадах і листах» (у співавторстві з хмельниицьким письменником Віталієм Маньком. Вид-во ФОП «Цюпак», Хм., 2013, 132 с., 300 прим.); «Осінь. Жахи україномору» (вид-во «КИТ», К., 2015, 624 с., 300 прим.) «Старорябинівські етюди» (вид-во «КИТ», 2016, 224 с., 300 прим.)                           

До НСПУ рекомендували: Гриць Гайовий, Степан Колесник, Володимир Земляний.

Живе і творить в м. Ірпінь.  Моб. тел.  097 268 57 28.

 

 

ОЛЕКСАНДР СТУСЕНКО

поет, прозаїк, критик

 

Стусенко  Олександр Григорович народився 29 листопада 1981 р. в м. Бар Вінницької області. З відзнакою закінчив літературне відділення Інституту філології Національного університету ім. Т.Г. Шевченка,  та аспірантуру при кафедрі теорії літератури та компаративістики цього ж університету. Працює завідувачем відділу літератури та мистецтва молодіжного журналу „Однокласник” і викладачем спецдисциплін у Київському університеті ім. Б. Грінченка.

Автор збірки гумору та літературних пародій „Перший зуб” (2003), „Чорні вогні” (2005), поетичної збірки

„Бунт праху” (2007), збірки новел „Голоси із ночі” (2008).

Лауреат премій „Благовіст”, Міжнародної українсько-німецької літературної премії ім. О. Гончара, видавництва „Смолоскип”  та літературного фестивалю „Просто так”.

Член НСПУ  з 2001 р.

 

 

СНІЖАНА ТИМЧЕНКО

поетеса, прозаїк, художник


 

Тимченко Сніжана Миколаївна народилася 5 липня 1979 р. в смт. Козин Обухівського району Київської області. Закінчила Обухівську ЗОШ № 1 ім. А. Малишка. Інвалід І групи з дитинства.

Автор книг „Я тихий лоскіт ваших дум” (2004), „Душа поранена тюльпанами” (2005), „Кімната двох облич” (2006), публікацій у періодиці та в альманахах. 

Лауреат премії ім. Грипів та літературного конкурсу „Маленький Парнас”.

Член НСПУ  з 2009 р. 

 

 

ЄВГЕН ТОВСТУХА

поет, прозаїк, публіцист-фітотерапевт


 

Товстуха Євген Степанович  народився 7 жовтня 1934 р. в с. Макіївка Носівського району Чернігівської області. Закінчив Київський медичний інститут. Працював лікарем на Рівненщині, Чернігівщині та Київщині. Нині – головний лікар авторського фітоцентру в м. Яготині Київської області. Академік Міжнародної Академії оригінальних ідей.

Автор збірок віршів „Вона” (1995), „Краплина вічності” (1997), „Надходить осінь” (1999), „Не полишай мене, надіє” (2003), „Шукаю шлях” (2004), „Барви слова і пензля” (2006), „Зворушена замрія” (2009); книги оповідань „Гомін сердець” (1964), повісті „Кирило Стеценко” (1982), збірки іронічних новел „Як пізнати дружину” (1985), роману „Микола Лисенко” (1988), оповідань „Елегія погожого літа” (2000), оповідань і романів „Гора Дажбожа” (2008) та „Поклик долі” (2009), оповідань і повісті „Жити!!!” (2010).

Автор двох десятків фундаментальних праць з української народної медицини, фітоетнології та фітотерапії.  

Лауреат літературної премії ім. В. Винниченка. Нагороджений орденами „За заслуги” ІІІ ступеня та Ярослава Мудрого V ступеня.

Член НСПУ  з 1999 р. 

 

ОЛЕКСАНДР ХМЕЛЬОВСЬКИЙ

поет


 

Хмельовський Олександр Сергійович  народився 25 серпня 1963  р. в м. Могилів-Подільський Вінницької області. Закінчив філфак Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Працював майстром виробничого навчання Заболотненського СПТУ Вінницької області, слюсарем, змінним інженером ТЕЦ Григорівського цукрозаводу Київської області, оператором котлів та інженером з техніки безпеки обухівського „Райагротехсервісу”. Нині – завідувач відділу районної газети „Обухівський край”.

Автор поетичних збірок „Іду до Слова” (1998), „На древі добра” (1999), „Петрусеві чобітки” (2000), „Жадана злива” та „Надій сполохані вітри” (2003), „Усе по колу” (2008), віршованої  казки „Оленка і папуга” (2009).

Член НСПУ  з  2002  р.

 

 

ЛЮБОВ ЦАЙ

поет-перекладач

 

 

Цай (в дівоцтві Іорганська) Любов Іванівна народилася 19 лютого 1953 року в селі Петрівка Приморського району Запорізької області в болгарській родині у місці компактного проживання болгарської діаспори.

Після закінчення у 1975 р. математичного факультету Донецького державного університету за розподілом направлена з чоловіком на роботу в обчислювальний центр науково-дослідного інституту «Ворошиловградвуглеззбагачення». З 1992 року працювала в КП «Міськводоканал», а з 1995 по 2008 рік – в районній податковій інспекції м. Луганська. Уся робота була пов’язана з розробкою і впровадженням комп’ютерних програм, спрямованих на автоматизацію технологічних процесів, бухгалтерського обліку тощо.

З 2008 року вийшла на пенсію. У 2014 році була змушена покинути своє помешкання в Луганську і виїхати у м. Житомир, згодом — в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області, отже зараз перебуває у статусі переміщеної особи.

З 2004 року, маючи на меті залучення дітей до читання, пробудження в них інтересу до книжки, захопилася складанням літературних головоломок. Занурення у світ словників, робота з ними привели до появи віршованих загадок (анаграм, логогрифів, шарад). Зрештою захопилася перекладами на українську мову з російської, білоруської, болгарської. Видала власним коштом кілька книжок перекладів. У доробку — книги перекладів Ельміри Ашурбекової «Горянка» (переклад з табасаранської Л. Цай, передмова Ю.Муртузалієва і Я. Смоляренка) – Луганськ: Янтар, 2015; Николи Вапцарова  «Пісня про людину / Песен за човека» (книжка-білінгва, переклад з болгарської Л. Цай, вступне слово В. Свиридова, післямова Д. Станевої, М. Тютюнника) – спільне видання Софія: Фльорир, Луганськ, Янтар, 2016; Петі Дубарової «Десь там / Там, някьде» – книжка-білінгва, переклад з болгарської Л. Цай, К., Янтар, 2017; здійснено переклад усієї творчості Димчо Дебелянова, а також підготовлено до друку численні переклади білоруських, російських і табасаранських поетів.

Крім перекладів. має чимало своїх оригінальних літературних творів. У Луганську відвідувала літературний клуб «Світлиця», була членом Луганського осередку «Просвіти», брала участь у роботі Луганського клубу любителів мініатюрних книжок «Колібрі». Співробітничала з луганським видавництвом «Янтар», яке спеціалізувалося на випуску мініатюрних книжок. За активної участі Л. Цай було започатковано серію книжок «Перлини української класики», інших книжок, переважно українською мовою. Через певні події видавець так само змушений був покинути Луганськ, тому роботи тимчасово припинилися.

На сьогодні Л. Цай основну свою перекладацьку діяльність націлює на переклади широкого кола болгарських поетів і має на меті познайомити українського читача з прекрасною болгарською літературою.

Живе і творить в с. Крюківщина Києво-Святошинського району Київської області. Моб. 050-107-59-90, e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Рекомендували в НСПУ Микола Тютюнник (Дніпро), Олексій Бінкевич (Харків), Олександр Бакуменко (Київ).

 

 

ТЕТЯНА ЦАРЕНКО 

поетеса

 

Царенко Тетяна Іванівна народилась 24 квітня 1966 року в с. Перше Травня Обухівського р-ну Київської обл. 

Після школи закінчила Богуславське ПТУ, працювала перукарем, помічником вихователя, лаборантом, секретарем. З 1984 р. проживає у м. Узин Білоцерківського р-ну.

Член літературної студії ім. А.Малишка, м. Обухів. Друкувалась у періодиці. 

Автор поетичних книг: для дорослих „Тобі” (2005), дитячих книг  „Чому цапа звати Цапом”, та „Чаклун-Лісовик” (2006), „Чудасія” (2008), добірок у альманахах „Дівич-Гора”, журналі „Малятко”, в газетах „Українська мова та література”, „Початкова освіта” та ін.

Лауреат Обухівської літературно-мистецької. премії Марії та Івана Гнипів.

Член НСПУ з 25.09.2012 року.

 

 

АНАТОЛІЙ ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ

поет, пародист

 

Поет, пародист Анатолій Іванович Черняхівський. Народився 07 березня 1950 року в с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області.

Після закінчення у 1972 році фізико-математичного факультету Уманського державного педагогічного інституту 9 років працював вчителем фізики та заступником директора з навчально-виховної роботи Новопетрівської середньої школи № 1, з 1981 по 1988 рік – головою Вишгородського райкому профспілки працівників освіти та науки і майже три десятиліття – директором Вишгородської спеціалізованої школи «Сузір’я». Після виходу на пенсію донині  працює викладачем коледжу Київського університету імені Бориса Грінченка.

Автор збірок лірики «Сузір’я слів, думок і почуттів» (2007) та  «Меридіан дощу» (2015), збірок літературних пародій: «Любов без кінця» (2008), «Село і люди» (2009),  «Тілесне і духовне» (2010), об’єднаних спільною назвою: «Нагадую, що все сказане вами…». Автор тексту Гімну Київської області. Друкувався в антології поетів Київщини «…Ота стежина в нашім краю», поетичній збірці авторів Вишгородщини «Послухайте, як дихає земля…»,  у колективних збірниках «Ірпінські поетичні зустрічі», «Натхнення», «Осінь в камуфляжі», «Вінтаж», «Провесінь», в журналах «Українська культура», «Світло», «Червоний перець», «Перець», «Дніпро», «Буква» та інших, в центральних та місцевих газетах, на різноманітних сайтах в Інтернеті. 

Автор пісень на власні тексти  і тексти інших поетів, які звучать в ефірі радіостанцій України та по центральному телебаченню  у виконанні народних і заслужених артистів України, народних хорів. Автор книжки пісень «Сонм осінніх почуттів» українською та французькою мовами (переклад Д. Чистяка, композитор – Г. Яковенко) . У 2010 році побачила світ збірка пісень для хору на власні тексти «Сім пісень Анатолія Черняхівського»

Заслужений вчитель України. Почесний громадянин м. Вишгород. Член Асоціації діячів естрадного мистецтва.

Живе і творить у м. Вишгород.

 

 

ОЛЬГА ЧІПКА (СОТНИК) 

поетеса

 

Чіпка Ольга Володимирівнка (літературний псевдонім Ольга Сотник) народилася 7 липня 1969 року в с. Кочержинці Уманського району Черкаської області. 

У 1988 році з відзнакою закінчила Уманське педагогічне училище ім. Т.Г. Шевченка і 11 років працювала вихователькою в дитячому садку села Петрики Городищенського району Черкаської області. 

Закінчивши у 1993 р. Одеський державний педагогічний інститут, п’ять років викладала в Уманському педагогічному училищі, з 1998 р. по 2002 р. працювала заступником директора, а з 2003 р. була призначена його директором.

У 2004 р. закінчила Одеську національну юридичну академію.

У 2010 р. захистила дисертацію. Кандидат педагогічних наук.

Авторка поетичних збірок:  «Незвідана безодня» (видавництво «Вертикаль», Черкаси, 2010, наклад 1000 прим.); «Божий хрест» (видавництво «Вертикаль», Черкаси, 2014, наклад 1000 прим.); («Моїх надій озима площина» (видавництво «Український пріоритет», Київ, 2016, наклад 1000 прим.); публікацій в альманахах та добірок у «Літературній Україні».

Проживає в с. Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області, т. моб. 097-435-66-30. 

До НСПУ рекомендували: Станіслав Бондаренко, Ігор Забудський, Антоніна Цвід. 

 

 

НАДІЯ ЧОРНОМОРЕЦЬ

поетеса

  

Надія Федорівна Чорноморець народилася 4 серпня 1951 року в м. Каневі Черкаської обл.  

У 1973 році закінчила фізичний ф-т  Київського держ. університету ім. Т.Г. Шевченка  зі спеціальності «Оптичні прилади і  спектроскопія». Працювала інженером, в т.ч.  з 1988 р. по даний час – головним інженером Інституту фізики НАНУ.

Володіє українською, російською, англійською, німецькою, французькою.

Віршувати почала зі шкільних років, але вважає, що до поезії доторкнулася з 1995 року, коли залюбилася у сонет і ґрунтовно вивчала теорію написання, історію виникнення, розвою та поширення.  З 1997 р. відвідує «Радосинь». Авторка трьох поетичних збірок: «Перевесла» (2006, 128 с.), «Волторнові колисанки» (2011, 20 с.), «Рум’яновида осінь» (2012, 168 с.), друкувалась у колективних збірниках,  в антологіях та у періодиці.

Чоловік Чорноморець М.П., доньки Чорноморець Е.М. (1973),  Катанаєва Н.М. (1975), син Чорноморець П.М. (1983)

До НСПУ рекомендували: Олег Завдський, Леся Мовчун, Сергій Цушко, Ярослав Шекера.

Проживає:  с. Гвоздів Васильківського р-ну Київської обл, моб. 067-387-69-70

 

 

ТЕТЯНА  ШАРОВА

поетеса, прозаїк, перекладач


 

Шарова Тетяна Миколаївна народилася  24 липня 1933 р. в с. Радченкове Воронезької області, Росія. Закінчила з відзнакою Горлівський педагогічний інститут /викладач англійської мови/. Десятки років  віддала педагогічній роботі в інститутах і школах країни, удостоєна звання „Відмінник освіти СРСР”.

Автор поетичних  збірок „Огонёк” (1965), „Голосую за   лирику” (1970), „Доверие” (1981), „Розы на снегу” (1986), „Белокрылье” (1997), поетичної книги вибраного „Земное моё покаянне” (2003), „На гребне бытия” (2008); книги   перекладів 3. Гончарука „Моя константа” (1987), книги прози „Невыдуманные рассказы” (2000), 

Член Національної спілки журналістів України та Міжнародної Асоціації письменників. Голова Українського товариства російської  культури „Русь” м. Біла Церква.

Лауреат літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького. Занесена до біографічного енциклопедичного словника „Жінки України”,  де зібрано 2500 довідок про життя та діяльність відомих українських жінок минулого й сьогодення.

Член НСПУ  з 1984 р. 

 

 

НАТАЛІЯ ШВЕНЬ, 

поетеса

 

 

Швень  Наталія  Іванівна народилася  28 липня 1956  року в с. Роскошна Ставищенського району Київської області.                                             .                                             

1979 року з відзнакою закінчила Одеський гідрометеорологічний інститут. Три роки працювала у воєнізованій службі по боротьбі з градом у Молдавії.  1982 року переїхала до Києва, де працювала в Центральній геофізичній обсерваторії інженером-метеорологом, начальником відділу метеорології. У 2006 році захистила дисертацію. Кандидат географічних наук. З 2017 року працює старшим науковим співробітником Українського гідрометеорологічного інституту. Автор багатьох наукових статей та співавтор двох навчальних посібників у галузі метеорології.

Писати вірші почала в студентські роки російською мовою, з 1990 року перейшла на українську мову. Автор трьох збірок поезії: «Вулиці снів» (2011), «Голоси» (2014), «За межею любові» (2018). Добірки і окремі вірші друкувалися в альманахах «Скіфія» та ювілейному збірнику «Радосині», у ЗМІ, звучали по радіо у програмі «Голос Києва».

Лауреат поетичного фестивалю «Поетична зима» (2011).

Незаміжня.

До Спілки Наталію Швень рекомендували члени НСПУ  Валерія Богуславська, Алла Диба, Тимур Литовченко                       

Живе і творить в  м. Вишгород Київської області      

 

 

СЕРГІЙ  ШЕВЧЕНКО

публіцист

 

Шевченко Сергій Володимирович народився 4 серпня 1960 р. в Краматорську на Донеччині. Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету імені Т.Г. Шевченка.  

Працював у пресі на Київщині. Служив в органах держбезпеки (1985–2010): очолював прес-центр Управління СБУ в м. Києві та Київській області (1992–1999), був відповідальним редактором науково-практичних видань СБУ, керував науковою лабораторією Інституту дослідження проблем державної безпеки. Полковник запасу, ветеран військової служби. Член Національної спілки журналістів України.

Основа творчого доробку: збірники публіцистики «Українські Соловки» (2001), «Архіпелаг особливого призначення» (2006), Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті (2010); «Соловецький реквієм» (2013). За останню книжку С. Шевченка було висунуто на здобуття Шевченківської премії 2015 року за напрямом публіцистика і журналістика. Автор-упорядник збірника «Золоте перо. Людмила Мех» (2012), фотоальбому «Майдан гідності» (2014). Автор статті «Жнива скорботи на Київщині (нотатки за архівними матеріалами ГПУ–НКВД)» в багатотомному виданні Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні: Київська область (2008). Член авторських колективів ювілейних видань «На сторожі незалежності держави. 10 років Службі безпеки України» (2002), «Служба безпеки України: становлення, досвід, пріоритети діяльності» (2007), «Біла книга 2008. Служба безпеки України» (2009). Упорядник, редактор, автор післяслова книжки Василя Горбатюка «Позиція. Публікації, документи, спогади» (2005). Член редколегій книжок «Органи державної безпеки Київщини (1917–2006) у фотографіях та документах» (2006), «Органи державної безпеки Київщини (1917–2008) у фотографіях та документах» (2008). Співупорядник, один з авторів художньо-публіцистичного збірника «Слово — зброя?» (2009). Автор переднього слова до роману Олександра Волощука «Сорок чотири дні» (2012), редактор, автор післяслова до роману Анатолія Сахна «Вершина» (2012). Окремі твори вміщено в книжках «Убієнним синам України. Сандармох» (2006, Республіка Карелія), «Журналісти з Київського університету. Спогади. Світлини. Імена» (2008), 2-томнику історичної публіцистики «Екстракт 150» (2009, серія «Бібліотека газети «День»), 2-томнику «Сльоза пекучої пам'яті» (2009), «Доля, створена талантом. Спогади про Володимира Боденчука» (2011), «Вистраждане і пережите. Мемуари Олега Бабишкіна і спогади про нього» (2013) та ін. Автор статей в Енциклопедії сучасної України (2008, том 8), Енциклопедії для видавця та журналіста (2010). Сценарист і режисер документальних фільмів серії «Служба безпеки: регіони — Центр» (1998–1999). 

Заслужений журналіст України (2007). Лауреат Премії імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2014), Мистецької премії «Київ» імені Анатолія Москаленка (2014), Міжнародної премії імені Володимира Винниченка (2011), Премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2007), Премії Національної спілки журналістів України (2004). Лауреат творчих конкурсів журналістів. Нагороджений Золотою медаллю української журналістики (2009), відзнаками СБУ та громадських організацій.

Член НСПУ з  2011 р.

 

 

ЛЮДМИЛА ЮФЕРОВА

поетеса

 

Юферова Людмила Леонідівна народилася 18 березня 1959 р. в с. Василівка Добровеличківського району на Кіровоградщині. У 1980 р. закінчила філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна. Член Національної Спілки журналістів з 2003 року. Автор поетичних збірок «Загублені стежки» (2012 р.), «Сільські пасторалі» (2014 р.) та «Під крилом вічності» (2015 р.).

Лауреат літературної премії "Радосинь"  за 2017 рік в номінації поезія.

Член НСПУ з 2016 р. 

 

Додаткова інформація