Члени Київської обласної організації Національної спілки письменників України

  ЮРІЙ БАБЕНКО

 поет, музикант і композитор Юрій Йосипович Бабенко.

 

Народився 9 грудня 1967 р.  в селищі Борова Фастівського району Київської області. У 1985 р. закінчив спеціалізовану школу-інтернат для слабкозорих дітей та музичну школу по класу баяна м. Боярка, 1989 р.  –  Київське державне музичне училище імені Р.М. Глієра по фаху народні інструменти (баян), у 1995 р.  – Київську державну консерваторію імені П.І. Чайковського по фаху композиція (клас професора Іщенка Юрія Яковича),  у 199 9р. –  асистентуру-стажування Національної музичної академії України імені П.І. Чайковського по фаху композиція (клас професора Іщенка Ю.Я.).

Дипломант конкурсу студентів-композиторів „Gradus and parnassum”.

Працює у Боярській дитячій школі мистецтв. Викладає  сольфеджіо та композицію.

З 1996 р. –  член Національної Спілки композиторів України. 

У 2000 р. нагороджений почесною грамотою Фастівської районної державної адміністрації за музику до гімну Фастівщини.

З 2006 р. – член літературного об’єднання „Радосинь”.  Автор збірок поезій „Сміється яблуками сад” ( «Віпол», 2009) та «Дніпрова Русь» («Задруга», 2011).

Лауреат IV літературно-мистецького фестивалю „Поетична зима” у Білій Церкві  (2011) та обласного фестивалю «Поетичний рушник», м. Обухів; Київської обласної музичної премії  (2012). 

Член Національної  спілки письменників України з 15 жовтня 2014 року.

Одружений, має двох доньок і сина.

 

 

ВІКТОР БОНДАРЕНКО 

поет-пісняр

 

Бондаренко Віктор Іванович народився 5 червня 1848 року в с. Мліїв Городищенського району Черкаської області. 

У 1971 р. закінчив Українську сільгоспакадемію, здобувши професію вченого агронома.  

Завідував відділом сільського господарства  Тетіївської районної газети «Ленінські заповіти», був на комсомольській роботі у Тетіївському районі, очолював  Тетіївську районну організацію товариства «Знання». Сім років перебував  на партійній роботі у Володарському і Тетіївському районах. Згодом керував  службою матеріального постачання Кашперівського бурякорадгоспу Тетіївського району, був комерційним директором підприємства «Агро-схід», приватним підприємцем та до виходу на пенсію – керівником служби охорони праці  управління праці та соціального захисту населення Тетіївської РДА.

Перші літературні твори почав писати ще у шкільному віці, а друкуватись – у студентські роки. Під час роботи у Тетіївській районній газеті вступив у місцеву літературну студію «Роська», брав участь у районних і обласних конкурсах та святах. У 1971 р. був визнаний кращим поетом-початківцем Київщини. Але тільки після виходу на пенсію надрукував свої книги гумору: «Дідусеві поримушки» і «Толока із Липника»  (2012), «Ямбом по хорею» (2013), «Самокритичний дідусь»  та «Катренами сміюсь і плачу»  (2015); велику добірку  гуморесок у антології поетів Черкащини «Садок вишневий» (2012). 

Поет-пісняр. Активно виступає як декламатор власних творів на літературно-мистецьких заходах різного рівня. Живе в місті Тетіїв.

Рекомендували до НСПУ: Олександр Єрмолаєв, Леся Дзюба, Тетяна Лаврова (Міцінська)

Член НСПУ з 2016 р.  Тел. дом. 04560-5-25-56

 

 

ТЕТЯНА БРАТЧЕНКО

 поетеса, прозаїк

           

Братченко Тетяна-Таїна Іванівна (літературний псевдонім  Таїна Краєвська) народилася  15 червня 1952 р. в м. Кіровоград. Закінчила  Кіровоградське музично-педагогічне  училище та  факультет журналістики Київського держуніверситету ім. Т.Г. Шевченка. Працювала журналістом та викладачем  у Білоцерківській філії Міжнародної  академії  управління  персоналом.

Автор публіцистичної збірки «Дотик до чужої долі» (1998), документальної  повісті „Покликання” (2004), повісті „Портрет циганки” (2005), збірок  казок „Про малят і звірят” та „Бабусині оповідки” (2008),  книги гумору „Шосте почуття” (2010), збірки оповідань „Лабіринти долі” (2011), роману „Випробування жінкою” (2013).

Лауреат літературно-мистецької премії ім. І.С. Нечуя-Левицького.

Член НСПУ  з 23.09.2009 р.

 

 

ВОЛОДИМИР  БУБИР

поет, прозаїк

 

Бубир Володимир Петрович народився 13 грудня 1955 р. в м. Золотоноша Черкаської області. Закінчив філологічний факультет Кіровоградського педагогічного інституту. Працював учителем української мови та літератури у школах Кіровоградщини та Київщини. Нині – директор Дмитрівського сільського Будинку культури Києво-Святошинського району Київської області.

Автор книг „Заворожка” (1998), „Хитра хмарка” (2000), „Кленові журавлі” (2006)  „Київські акварелі” (2008).

Член НСПУ з травня 2009 р.

 

 

ТЕТЯНА ВОЛОДАЙ

поетеса

 

Володай (Зубкова) Тетяна Володимирівна народилась 6.10.1965 р. в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області. В 1988 р. закінчила педагогічний факультет Київського педінституту ім. М. Горького зі спеціальності „Вчитель початкових класів”.

Працювала лаборантом, старшою піонервожатою, вихователем дитячого садка, співробітником Боярського краєзнавчого музею, бібліотекарем, кореспондентом місцевих ЗМІ. 

Поетеса, пише українською мовою. Автор збірок „Лілея біла” (К., „Кобза”,1995), „Птах на долоні„ (2003), „Береги” (2006),  „Слід зорі” (2009),  „Творці райдуг. Дума про Торчеськ” (2011), публікацій в періодичних виданнях.

Лауреат премії ім. В. Самійленка.

Член НСПУ з 2011 р.

 

 

АНАТОЛІЙ ГАЙ

прозаїк

 

Гай Анатолій Іванович  народився 15.10.1952 р. в селі Бірки Олександрівського району Кіровоградської області в селянській родині. Батьки вже покійні. За національністю українець. 

В 1974 р. з відзнакою закінчив факультет журналістики Київського державного університету  ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю „журналіст-кореспондент газети”. 

Працював  кореспондентом обласної газети „Радянська Житомирщина”, власним кореспондентом обласної газети „Київська правда” та республіканської „Робітнича газета”. Служив у Збройних Силах СРСР на посадах військового кореспондента і редактора військової газети. Як військовий журналіст, побував у „гарячих” точках, що знайшло відображення в його документальних повістях і оповіданнях.

Після звільнення з військової служби майже три десятиліття проживає у м. Біла Церква. 

Автор художніх та документальних книг для дітей і дорослих: „Зажинки” (1979), „Хамаль – місяць весняний” (1984), „Сім струн райдуги” (1985), „Тиша над полігоном”(1986), „На тих афганських рубежах”(1991), „Біла Церква. Шлях крізь віки” (у співавторстві, 1994), „Чорна  рота” (1995), „Вужик” (1998), „Палаючий перевал” (1999), „У нас „афганцями” їх  звуть” (1999), „Блаженна Марія” (2002),  „Дивізія гвардійського гарту” (2002), „Золото колосся і зірок” (2003), „Біла Церква – Афганістан – Вічність” (2004), „Т.Г. Шевченко і Київщина: історія трьох поезій” (2004), „Київщина в творчості Т.Г. Шевченка” (у співавторстві, 2004), „Мальовнича Київщина Т.Г. Шевченка” (укр., рос., англ., 2004),  „Там, за Гіндукушем” (2006, 2009), „Розхристане буття” (2007), „Іменна гільза” (2009, 2012), „Відлуння двох воєн” (2010), „Далекі гарнізони” (2011), „Вірність гвардійському знамену” (2012). 

Упорядник антології поетів Київщини „…Ота стежина в нашім краю” (2007), Київського обласного тому Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років (2008),  двохтомника „Сльоза пекучої пам’яті” (2009), антології письменників Київщини до 65-річчя Перемоги над гітлерівською Німеччиною „З глибини всенародного подвигу” (2010), антології письменників – членів білоцерківської міської організації НСПУ „Літературна Білоцерківщина” (2008).

3 1989 року – голова правління Білоцерківського ВАТ „Афганець” (об’єднання воїнів-інтернаціоналістів і воїнів запасу), яке спорудило колишнім учасникам афганської війни – жителям Білої Церкви 320 впорядкованих квартир. З 1991 р. по даний час беззмінно очолює на громадських засадах Київське обласне творче об’єднання „Культура”, яке займається питаннями життєдіяльності обласних відділень творчих спілок та людей творчої праці столичної області. 

Голова Білоцерківської міської (з 1995 р.) та Київської обласної (з 2003 р.) організацій Національної спілки письменників України. На 4 і 5 з’їздах письменників України обирався членом Ради і Президії НСПУ, нині – член Ради НСПУ. 

У 2005-2010 роках призначався керівником Всеукраїнських нарад молодих літераторів у Коктебелі та в Ірпені, був упорядником альманахів творів їх учасників. 

Очолює комісію з присудження Київської обласної літературної премії ім. Григорія Косинки. Більше десяти років очолював комісію з присудження Білоцерківської міської  літературно-мистецької премії ім. І.С. Нечуя-Левицького.

Лауреат обласної літературної премії ім. Григорія Косинки та міської літературно-мистецької премії ім. І.С. Нечуя-Левицького. 

Член Громадської Ради Департаменту Державної прикордонної служби України, Гуманітарної Ради при голові Київської обласної державної адміністрації та Комітету з присудження літературно-мистецької премії ім. Богдана Хмельницького Міністерства оборони України. 

Має патенти на кілька винаходів у галузі виготовлення оздоблювальних будівельних матеріалів.

Був депутатом чотирьох скликань Білоцерківської міської ради, де обирався головою постійної депутатської комісії з питань культури, та двох скликань  Київської обласної ради, де очолював постійну депутатську комісію з питань розвитку культури, мов, національних та інтернаціональних традицій, охорони історичної спадщини. 

Відзначений орденами „За заслуги” 3-го ступеня (2007), „Козацька слава” 2-го ступеня (2012), медаллю „Захисник Вітчизни” (1999), та чотирнадцятьма державними нагородами колишнього СРСР і ряду іноземних держав, Почесними відзнаками Національної спілки письменників України та Міністерства культури і туризму України, багатьма Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації та обласної ради, почесними грамотами і подяками Білоцерківської міської ради та Білоцерківського міського голови, почесним знаком „За заслуги перед містом”. Член „Золотого фонду” Білої Церкви. Має звання Українського козацтва „генерал-осавул”.

Член НСПУ  з 1986 р.

Одружений, батько двох дітей. Дружина, Гай Галина Семенівна, 1956 р.н., поетеса, член Національної спілки письменників України, редактор книжкового видавництва „Буква”. Нагороджена орденом „За заслуги” 3-го ступеня та двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних годинників. Лауреат міської літературно-мистецької премії ім. І.С. Нечуя-Левицького та Київської обласної ім. Григорія Косинки.  

Донька Олеся, 1981 р.н., – художниця. За активну участь у виданні антології поетів Київщини „…Ота стежина в нашім краю” та Київського обласного тому Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років нагороджена двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних годинників. Лауреат Білоцерківської міської молодіжної  літературно-мистецької премії ім. М. Вінграновського.

Син Юрій, 1988 р.н., – прозаїк, автор літературознавчого дослідження „Письменники дивізії «Прапороносців» ” та збірки новел „Психотерапевт”. Лауреат українсько-німецької молодіжної літературної премії ім. Олеся Гончара (2012 р.). За активну участь у виданні антології поетів Київщини „…Ота стежина в нашім краю” та Київського обласного тому Національної книги пам′яті жертв Голодомору 1932-1933 років нагороджений двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних годинників. 

 

 

ГАЛИНА ГАЙ

поетеса


 

Гай Галина Семенівна народилась 3 грудня 1956 р. в с. Медведівка Чигиринського району Черкаської області. Закінчила факультет журналістики Київського держуніверситету ім. Т.Г. Шевченка. Працює редактором Білоцерківського книжкового видавництва „Буква”. 

Редактор книжкового видавництво „Буква”.

Член НСПУ з 2004 р. Авторка збірок поем і віршів „Під корою вдаваного спокою” (2003),  „Ера тонких енергій” (2005), збірки поем „Доторк” (2006), збірки віршів і поем „Не  обминеш своїх доріг” (2011). Упорядник кількох альманахів і антологій.

Лауреат літературно-мистецьких премій  ім. І. Нечуя-Левицького та ім. Г. Косинки.  Нагороджена орденом „За заслуги” ІІІ ступеня.

Член НСПУ з 2004 р.

 

 

ЮРІЙ ГАЙ

прозаїк

 

За поданням Організаційного комітету Міжнародного форуму молодих літераторів (травень 2015 р.) у числі семи кращих молодих поетів, прозаїків, драматургів, критиків, відібраних зі 120 учасників форуму, рішенням Правління НСПУ від 3 грудня 2015 року за спрощеною процедурою до НСПУ прийнятий молодий прозаїк Юрій Гай.

Гай Юрій Анатолійович народився 03 липня 1988 р. у м. Біла Церква. 

Після школи працював у Видавництві „Буква” та КП „Бюро трудового діловодства”.

Закінчив Інститут соціології, психології і управління Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова за спеціальністю „соціологія управління”. Займався видавничими справами у ТОВ „Білоцерківдрук” та у Київському обласному творчому об’єднанні „Культура”. Брав участь у регіональних та всеукраїнських соціологічних дослідженнях. 

Автор літературознавчого дослідження „Письменники дивізії „Прапороносців” (2012) і збірки новел „Психотерапевт” (2013). Друкувався в альманахах „Над Россю знов курличуть журавлі” (2002), „Коктебель-2005: зорі над морем” (2006), в антології „Весна Перемоги” (2015).  

Лауреат літературних премій україно-німецької ім. Олеся Гончара (2012) та  ім. Миколи Вінграновського (2013), всеукраїнських і регіональних літературних конкурсів „Захисник Вітчизни”, „Вірю в майбутнє твоє, Україно”, „Нові імена України” та „Київщина – рідна сторона”. 

За участь у створенні антології поетів Київщини „...Ота стежина в нашім краю” та Київського обласного тому Національної Книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років нагороджений двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних годинників.

Живе  творить у м. Біла Церква.

 

 

ОКСАНА ГЕРМАН 

прозаїк перекладач

 

 Герман  Оксана Русланівна народилася 7 жовтня 1968 р.

Автор книг прози для дітей  «Мандри» та «Їжачок-лісовичок», (вид. «Імекс-ЛТД», 2016)  

У перекладі українською мовою вийшли книги: азербайджанського письменника Курбана Сеїда «Алі та Ніно» (вид. «Урожай», Київ, 2011; вид «Віват», Харків, 2016), В.В. Городецького «В джунглях Африки» (переклад з російської, вид. «Золоті ворота», Київ, 2012). 

Член Національної спілки журналістів України.

Член Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка.

Член Національної спілки письменників України з 2012 р.

 

 

ГЕННАДІЙ ГОРОВИЙ 

поет, прозаїк 


 

Горовий Геннадій Володимирович народився 18 червня 1981 р. в с. Трипілля Обухівського району Київської області. З відзнакою закінчив університет „Україна” (спеціальність –  журналістика). Інвалід 1 групи по зору.

Член редколегії альманаху „Барви життя” всеукраїнської громадської організації „Народна академія творчості інвалідів”, літературного об’єднання „Радосинь” та Обухівського літературно-мистецького братства ім. А.С.Малишка. 

Автор чотирьох поетичних збірок: „Страви з філософського каміння” та „Від літечка до літечка” (2005), „Крапки не ставлю…” (2006), „Треба ж так!..” (2008); прозової повісті для підлітків „Дзел-ле-енннь-світ” (2011). Твори друкувалися в українській періодиці, в альманахах та антологіях,в журналі „Рідношкільник” (Канада).

Лауреат україно-німецької молодіжної  літературної премії ім. О. Гончара, студентського фестивалю „Сяйво надії”, всеукраїнського літературного фестивалю „Просто так”, молодіжної премії голови Київської облдержадміністрації „За творчі досягнення”. Призер фундації ім. І. Багряного.

Член НСПУ  з 15.04.2008 р.

 

 

ВІКТОР ГРАБОВСЬКИЙ

поет, прозаїк, критик, літературознавець, перекладач


 

Грабовський Віктор Никанорович народився 7 листопада  1942 р. в с. Баговиця Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Закінчив слов’янське відділення філологічного факультету Львівського державного університету. Пройшов шлях від редактора багатотиражки  Білоцерківського сільгоспінституту до редактора газети „Літературна Україна”.

Автор книжок лірики „Конари” (1983),  „Дерево слова” (1987), „Споглядання дерева” (2002), „Острів милосердя”,  „П’янка розрада” (2005), „Пісня збирача нектару”  (2006),  „Вербна неділя” (2007), „Жагалівка” (2011); прозових романів  „Ніхто не зживе для себе”  (2012) та  „Ти – моє  дзеркало” (2013); книги перекладів віршів Кароля Войтили – Папи Римського Івана-Павла ІІ „Святиня”; численних  перекладів зі слов’янських мов, літературознавчих і критичних публікацій в газетах і журналах з питань літератури. 

Лауреат міжнародних літературних премій ім. Івана Огієнка та Дмитра Нитченка, Всеукраїнської премії ім. В. Сосюри.

Нагороджений Почесною відзнакою НСПУ. 

Заслужений діяч мистецтв України.

Член НСПУ з 1988 р.

 

 

АНДРІЙ  ГУДИМА

поет, прозаїк, драматург, публіцист


 

Гудима Андрій Дмитрович народився 19 липня 1937 р. в с. Слобода-Носковецька Жмеринського району Вінницької  області. Закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут та аспірантуру. Вченний агроном,  кандидат  сільськогосподарських наук.

Автор збірок пейзажної та громадянської лірики: „Брость” (1969), „Жниво” (1976), „Жайворонкова пора” (1977), „Позиція серця” (1985), „Родиземля” (1987), „Обличчя любові” (1995), „Очима болю і вустами гніву” (2009); віршів для дітей „Настусині клопоти” (2008);  збірки історичних поем „Дзвони над Россю” (1988); романів у віршах „Устим Кармалюк” (1992), „Северин Наливайко” (1995), „Клекотіли орли” (1998), „Сповідь Мазепи” (2003); книг поем та романів у віршах  „На вівтар волі” (1999), „З вогню і гніву” (2009); прозових романів „Чуже весілля” (1985),  „Поклонитися любові” (1991), „Кара без вини” (1993), „Лихо не спить” (2000), дилогії „Під знаком біди” (2002), „Солодкі плоди гіркого кореня” (2003), трилогії „Тече до Бога моя сльоза” (2007), двохтомника „Поза очима Мінерви” (2011);  повістей „Чорне сонце” (1993),  „Хресна дорога” (1997, 2001); книг п’єс „І дзвони заридали…” (2008), „Піти від зла…” (2011), „Вибрані твори” у 2-х томах (1996) і „Твори в 4-х томах” (2006); збірки нарисів „Торкнутись розумом до істин” та  ескізів до літературного портрета Віктора Міняйла „Від ясних зір до квіту папороті” (2004).

Лауреат  літературних премій ім. М. Трублаїні,  ім. М. Коцюбинського, ім. І. Нечуя-Левицького, ім. О. Гончара. Дипломант конкурсу ім. А. Пархацького (Брянськ, РФ). Твори перекладалися російською мовою.

Нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня та медалями. Почесний громадянин Білої Церкви. Був депутатом міськради двох скликань.

Член НСПУ з  07.09.1977 року. 

 

 

ОЛЕНКСАНДР ДЕМИДЕНКО

поет


 

Демиденко Олександр Степанович народився 6 квітня 1940 р. в с. Писарівка Сумського району Сумської області. Закінчив Чернівецький держуніверситет за спеціальністю філолог – викладач української мови та літератури. Працював учителем у школах Чернігівщини, в Сумському обласному Будинку народної творчості, вихователем київських студентських і робітничих  гуртожитків, комендантом, начальником УЖКГ.

Автор  збірок поезій для дорослих „На крилах лелек” (2006),  гуморесок „Веселі дні на хуторі Григорівка” та для дітей „У сузір’ї внуків” (2006), „Лисиччине дзеркало” (2007), „Україна в нас одна” (2007), „Пори року” (2007),  „Місяць-художник” (2008).

Член НСПУ  з 04.06.2009 р.

 

 

ЛЕСЯ  ДЗЮБА

прозаїк, поетеса, драматург


 

Дзюба (Іванченко)  Леся Петрівна  народилася 28 жовтня  1979 р. в с. Демена-Балка Хорольського району Полтавської області. Закінчила Переяслав-Хмельницький державний педагогічний інститут ім.  Г.С. Сковороди, працювала соціальним педагогом Тетіївської ЗОШ І-ІІІ ст. № 4. Нині кореспондент Тетіївської районної газети „Тетіївська земля”.

Автор книг поезії і прози „Душа Кеті” (2002),  повісті „Перехрестя” (2004), драми „Продана душа” (2005). 

Член НСПУ з 27.04.2004 р. 

 

 

ВОЛОДИМИР ДІДКІВСЬКИЙ

поет-гуморист


 

Дідківський Володимир Іванович народився  29 вересня 1956 р. в с. Зрайки Володарського району Київської області. Закінчив філологічний факультет Київського державного педагогічного інституту. Вчителював, працював директором школи, головою сільради, очолював приватний ліцей „Свічадо”, а нині вчителює у Білоцерківській міській ЗОШ  № 15.

Автор поетичних збірок сатири та гумору „Всім по шматочку” (1997), „Ярмо” (1999), „Дзвін” (2001), „Лісова гімназія” (2003). 

Лауреат літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького.

Веде літературні студії при Білоцерківському аграрному університеті, в районній централізованій бібліотечній системі і в ЗОШ № 15. Випустив альманахи своїх вихованців.

Член Ради Київської обласної організації НСПУ. 

Член НСПУ з 25.01.2000 р.

 

 

 ІВАН  ДОНИЧ

поет, прозаїк,  гуморист,  музикант  і  художник

 

Донич Іван Костянтинович, поет, прозаїк, гуморист, народився 20 січня 1952 р. в с. Садова Могилів-Подільського району Вінницької області в сім'ї військового капельмейстра. Закінчив Тульчинське культосвітнє училище, відділ духових інструментів та Одеський художній інститут.

Професійний музикант і художник. Більше сорока років керував оркестрами, ансамблями, хорами, ізостудіями. Багато подорожував по Україні, Росії, Білорусії, Польщі, Латвії, Литві, Грузії, Азербайджану, Німеччині, Словаччині. Створив понад 1500 пейзажних полотен, тисячі живописних етюдів, малюнків і замальовок різних типажів і портретів.

У музеї народної архітектури та побуту України проводить майстер-класи з живопису, графіки, гри на народних інструментах: сопілці, дводенцівці, окарині, тилинці, наї та ін. Володіє грою на 32 музичних інструментах.

Картини перебувають у музеях і приватних колекціях більш, як у 90 країнах світу. Друкувався в літературних та мистецьких часописах, виданнях: книжках і журналах. Учасник багатьох персональних, національних і міжнародних художніх виставок.

Автор дев'яти книжок поезії, прози, гумору: "Дверцята до раю" (2000р), "Поцілунок мадонни" (2001р.), "Мушу боротися" (2003р.), "Я малюю тобі музику" (2006р.), "Дихаєте, тут..." (2008р.), "Голуб, який не злетів у небо" (2009р.), "Горохом по спині..." (2010р.), "Ой летіло помело!" (2013р.), "Ні, ти щось показував..." (2015р.).

Лауреат мистецької премії ім. О. Бойченка та літературної премії ім. О. Вишні.

Член НСПУ з 2003р.

 

 

ОЛЕКСАНДР ДРАНДАР

поет, прозаїк 

 

Прозаїк Драндар Олександр Федорович. Народився 4 січня 1942 р. в м. Ткуарчал, Абхазія. За національністю болгарин. Закінчив механічне відділення Одеського нафтового технікуму (1960-1962) за спеціальністю технік-механік з транспортування та збереження нафти і газу; факультет іноземних мов  Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка (1966-1971) за спеціальністю викладач іспанської мови. 

Служив у війську на Південному Уралі,  працював  кочегаром на  Херсонському суднобудівному заводі; інженером Інституту електродинаміки АН УРСР та  КБ «Головважмашбудмеханізації» і три десятиліття  –  інженером Трипільської  ТЕС на Київщині.

Обирався депутатом Обухівської районної ради.

Працює у поезії і прозі.  Автор поетичних книжок «Болгарський варіант» (1999), поеми «Дума про князя Ігоря» (2004), віршів для дітей «Пригоди кота Мурзика» (2010); повісті «Особа некавказької національності» («Київ», № 4-5  2004).

Живе і творить у м. Українка Обухівського району.

 

 

МИКОЛА ДУБОВИЧ

прозаїк, поет 

 

Прозаїк і поет Дубович  Микола Іванович. Народився 12 вересня 1948 року в с. Буда-Варовичі Поліського району Київської області. 

Після закінчення школи освоював цілинні землі  Казахстану. Після служби у війську повернувся в рідне село, де працював завклубом, згодом завідував книжковим магазином, лісникував, рубав ліс, навчався у Московському університеті мистецтв та на підготовчому відділенні факультету журналістики Київського держ. університету, опанував французьку на курсах іноземних мов. Після закінчення Вінницької школи воєнізованої пожежної охорони майже два десятиліття працював начальником караулу професійної пожежної частини № 59 в селищі Вільча під Чорнобилем. 26 квітня 1986 р. брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, за що нагороджений медаллю «За відвагу на пожежі» (1986) та двома Почесними відзнаками МНС України «За мужність». Внаслідок опромінення став інвалідом 2-ї групи. Після відселення з радіаційно забрудненої зони із великою сім’єю переселився у м. Переяслав-Хмельницький.

Публікується з 70-х років минулого століття у газетах «Радянське Полісся», «Київська правда», Сільські вісті», в журналі «Київ».  1998 р. вийшла друком перша поетична збірка «Осіння пісня». Згодом виходять збірки віршів і прози «Чорнобильська зона» (1998), «Мелодії землі і серця» (2000) та «Яблуня життя» (2002), віршів «Свічечка віри» і «Сторона моя поліська» ( обидві – 2004), «Дорога любові» (2007), повість «Голгофа і Едем»  та поема «Рідна сторона» ( обидві – 2012), повість «Небо отчої землі» (2013).

З дружиною Ніною Іванівною (1954 р.н.)  мають  8 дітей і 5 внуків. 

Живе і творить у м. Переяславі-Хмельницькому.

 

 

ВІКТОР  ЄВТУШЕНКО

поет-гуморист,  прозаїк


 

Євтушенко Віктор Арсенійович народився 17 лютого 1962 року в м. Біла Церква в родині робітників. Закінчив Згурівську і Таращанську школи-інтернати. Закінчивши з відзнакою Білоцерківське медичне училище (1982), був направлений на роботу фельдшером МСЧ шинного заводу. З 1984 року працює фельдшером Білоцерківської станції швидкої медичної допомоги. Має вищу кваліфікаційну категорію. Ліквідатор аварії на ЧАЕС (12 – 17 серпня 1986 року).

У 2000 році з відзнакою закінчує навчання в Київському Національному університеті імені Т.Г. Шевченка на факультеті журналістики (заочно).

Відомий далеко за межами рідного міста поет-гуморист, прозаїк, громадський діяч. Єдиний учень відомого поета-гумориста П.П. Глазового.

Автор дванадцяти збірок гумору та сатири, а також прозових книг: "Жарт-птиця" (1996), "Стожарти" (1999), "Сміхограй" (2001), "Старі казки на новий лад" (2003), "Багаті також плачуть" (2005), "Хто такий Павло Глазовий" (2005), "Юрась" (2006), "Сміх на голову" (2008), "То є так!" (2012), "Про100 сміх" (2013), "Не на того напали!" (2013), "Історія Білоцерківської станції швидкої медичної допомоги" (2014).

Автор численних публікацій у місцевих, обласних, республіканських та зарубіжних виданнях. Постійний гість Всеукраїнських радіо- і телепередач.  

Член національної Спілки письменників України (з 2005 року).

Президент Міжнародного фонду імені Павла Глазового.

Лауреат Всеукраїнського конкурсу-фестивалю гумору та сатири (1993). Лауреат молодіжної літературно-мистецької премії імені М.С.Вінграновського (1994). Лауреат Всеукраїнського фестивалю "Перлини сезону" (1995). Лауреат кількох фестивалів "Вишневі усмішки" з  присвоєнням почесного звання "Професійний сміхотворець України". Володар Гран-прі IV – IX Всеукраїнських конкурсів-фестивалів "Ліра Гіппократа" (2008-2013).

Віктор Євтушенко - член Асоціації діячів естрадного мистецтва України з 2009 року.

Заслужений артист естрадного мистецтва з 2014 р.

Нагороджений багатьма почесними грамотами та подяками міської адміністрації, керівниками охорони здоров’я, обласними та Всеукраїнськими підрозділами виконавчої влади. Нагороджений відзнакою міського голови "За заслуги перед містом". Творчість Віктора Євтушенка широко вивчається в навчальних закладах Білоцерківщини. Його твори звучать в теле- та радіоефірних просторах України та за кордоном не лише в авторському виконанні, а й озвучуються народними та заслуженими артистами України й аматорами різних куточків нашої держави.

 

 

ОЛЕКСАНДР ЄРМОЛАЄВ

поет, гуморист, публіцист


 

Єрмолаєв Олександр Іванович народився 23.12.1958 р. в с. Кашперівка Тетіївського району Київської області в родині службовців. У 1983 р. закінчив філологічний факультет Вінницького державного педагогічного університету  імені М. Коцюбинського. 1979-1981 рр. – служба в армії. У 1981 р. брав учать у Всеукраїнській нараді молодих літераторів (Ірпінь). 1983-1989 рр. – кореспондент, заввідділом газети „Слово хлібороба” Ямпільського району Вінницької області Член Національної спілки журналістів України з 1985 р. Працював заввідділом газети „Ленінські заповіти” Тетіївського району, 1993 -2001 рр. – у комерційних фірмах. Протягом 2001-2002 рр. – редактор Всеукраїнської  газети „Край полянський”. У 2003-2005 рр. – безробітний. З 2005 р. – заступник редактора газети „Тетіївська земля”, редактор телестудії „Тетіївський регіон”, голова Тетіївської районної громадської організації „Творче об’єднання „Край”. 

Друкавав вірші у газеті „Літературна Україна”, в журналах „Дніпро”, „Вежа”, „Українська мова і література в школі”, колективних збірках „Вруна” та „Розкрилля”, альманасі „Вітрила”. 

У 1992 р. вийшла невеличка книга сатири і гумору. В 2005 році білоцерківське видавництво „Буква” видрукувало збірник лірики „Сни крилатого клена”. Потім були книги для дітей „Яблунька лісова”, „Нерозгадані дива”, книги віршів „День, коли сонце зійде назавжди” та „Балада про вовків”, збірка гумору і сатири „Лопух-капелюх”. Торік під редагуванням О.І. Єрмолаєва вийшли книги „Смерч Голодомору 1932-1933 років на Тетіївщині” та „Тетіївщина щедра, працьовита, квітуча”.

Член НСПУ з  2006 р. 

 

 

ГРИГОРІЙ ІВАНЕНКО

поет


 

Іваненко Григорій Іванович народився 19 жовтня 1953 р. в с. Леонівка Іванківського району Київської області. Закінчив Київський політехнікум  зв’язку  та радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту. Працював на підприємствах зв’язку та на Іванківському приладобудівному заводі. У 1986-1987 роках як зв’язківець брав участь в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З 1979 р. – на журналістській роботі в Іванківській та Поліській районних газетах. 

Автор поетичних збірок: „Перехрестя” (1993) та „Чорний клинопис” (1997), публікацій в альманахах   „Радосинь”, „Сонячна мальвія”  літературного об’єднання „Радосинь”, „Щирого серця слова” (до 100-річчя НТУ КПІ) та ін.; публікацій в періодичних виданнях. 

Член Національної спілки письменників України з 1997 р.

 

 

ВОЛОДИМИР ІВАНЦІВ

поет, сатирик, публіцист, перекладач

 

Іванців Володимир Опанасович (справжнє прізвище Іванцов, псевдонім – Іван Ковзубан) народився  30 жовтня 1936  р. у м. Біла Церква. Закінчив металургійний факультет Київського політехнічного інституту та факультет журналістики Київського держуніверситету  ім. Т.Г. Шевченка. Працював на білоцерківському заводі „Сільмаш” на інженерних і адміністративних посадах, редактором заводської багатотиражки. 

Автор збірок віршів „Русява Рось” (1967), „Вернутися дощем” (1993), „Івангеліє від Іванціва” (2007), „Окраєць часу” (2011); публіцистичних  книг „Голокіст” (1992), „Подолання синдрому Гоголя” (2006), „У часі руху в просторі „Просвіти»” (2010); сатири  і гумору „Знаки злодіяки” (1995) та „Український терпець” (2004); краєзнавчого нарису „Право на ім’я” (2000), численних перекладів, в т.ч. „Український знаменник” (2009). Упорядкував та видав  твори І. Мазепи (2003) та „Голодомор у Білій Церкві” (2008). 

Голова Білоцерківського міськрайонного об’єднання ВУТ „Просвіта”, шеф-редактор заснованого білоцерківською „Просвітою” в 1994 р. альманаху „Біла Церква”.

Лауреат літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького. Нагороджений орденом „За заслуги” ІІІ ступеня та медаллю ВУТ „Просвіта” „Будіваничий України”.

Член НСПУ з 1995 р.

 

 

АНДРІЙ КИРИЧЕНКО 

поет

 

Андрій Степанович Кириченко народився 02 січня 1978 р. в с. Велика Круча Пирятинського району Полтавської області.

Закінчив Сумський військовий інститут артилерії при Сумському державному університеті (1998). З 1998 року по даний час – військовослужбовець 72-ї окремої механізованої бригади (м. Біла Церква). З першого дня неоголошеної російсько-української війни на півдні України перебуває на фронті. Пройшов щаблі військової служби на посадах командира взводу, начальника розвідки, командира батареї, помічника начальника штабу дивізіону, помічника начальника відділення бойової підготовки бригади. Брав безпосередню участь у боях з російськими загарбниками та їхніми ставлениками-сепаратистами.

У вільний від служби час пише вірші російською і українською мовами. Автор першої поетичної книжки «Такая вот война...», виданої в січні 2017 року книжковим видавництвом «Буква». Незважаючи на невеликий обсяг, збірка приголомшує силою громадянського звучання і тонкою задушевною лірикою. Його вірші читають солдати в окопах, медсестри пораненим у тилових шпиталях, навіть не зовсім проукраїнські жителі Волновахи і Авдіївки. 

Письменники, які знайомилися з творами  поета-воїна, висловили одностайну думку, що його слід запрошувати до нашої творчої Спілки навіть з однією книжкою.

Рекомендували в НСПУ: Олександр Бакуменко, Анатолій Гай, Володимир Іванців.

Прийнятий у члени НСПУ 03.03.2017 р.

 

 

НАДІЯ  КИР’ЯН

поетеса, перекладач


 

Кир’ян (за чоловіком Уютнова)  Надія Володимирівна народилася 24 червня 1946 р. у м. Іваново (Росія). З 1965 по 1968 рр. навчалася в Київському держуніверситеті ім. Т.Г. Шевченка на філологічному факультеті, звідки була виключена з політичних мотивів. Після цього вступила до Київського інституту іноземних мов на іспанський факультет, де провчилася майже рік і була виключена  «За факт скрытия исключения из Киевского университета».

3 1970 по 1979 рр. працювала маляром-штукатуром на Уралі, закінчила будівельний факультет Челябінського політехнічного інституту.

Повернувшись в Україну, працювала будівельним майстром, вчителькою, редактором у видавництві „Веселка”. Нині – завідувач відділу газети „Слово „Просвіти”. Заочно закінчила   КДУ ім. Шевченка. Член Національної спілки журналістів України та  Міжнародної організації  „Жіноча громада”.

Автор збірок віршів „Рідне” (1987), „Лелеки” (1991), „Чому вусатий колосок?” (1991),  „Українська абетка” (1996), „Вечірня жінка і ранкова жінка” (2006), „Дарунок татуся” (2007).

Упорядник видань „Під сузір’ям Пса” (1994), „Ласотвенятко” (1995), читанки „Казки, вірші, оповідання” (2000). Один з упорядників „Хрестоматії для дошкільнят” у 3-х томах (2000). 

Автор збірок перекладів з російської для дітей „Про Бабу Ягу” (2000),  у 2001 р. –  „Дивовижна кішка”, „Лічилочка”, „Раз – грибочок, два – грибочок”, у 2006 р.  – О. Толстого  „Золотий ключик  або Пригоди Буратіно” та К. Чуковського „Лікар Айболить”; збірки віршів „Івасик-уставасик” (2008),  В. Драгунського „Велика книга оповідань” та „Улюблені вірші” (2009), Л. Гераскіної  „У Країні невивчених уроків” (2009),   Г. Циферова „Пряничне місто” (2011), О. Тихонова  „Казки лісу” (2011) та ін.  

Лауреат  літературної премії  ім. О. Пчілки. Нагороджена медаллю „Будівничий України” ВУТ „Просвіта”, Почесною грамотою Кабінету міністрів України та грамотами міністерств, а також Почесним  дипломом Американського Біографічного інституту.

Голова Києво-Святошинської районної організації НСПУ, член Ради Київської обласної письменницької організації. 

Член НСПУ з 1990 р.

 

 

ІВАН КОКУЦА

поет, прозаїк, драматург


 

Кокуца Іван Іванович народився 25.02.1957 р. в с. Пелинівка Чернівецького р-ну Вінницької обл.  Трудову діяльність розпочав колгоспником (1973-1975).  1975-1977 – служба у війську (Польща). 1977-1982 – студент  ф-ту журналістики КДУ ім. Т.Г. Шевченка. 1982-1984 – відп. секретар Могилів-Подільської міськрайгазети „Наддністрянська правда”. 1984-1995 – кореспондент, відп. секретар. заст. редактора, редактор обласної газети „Комсомольське плем’я” (з 1991 р. – „Панорама”).

1995-1996 – Перший заступник, в.о. генерального директора облдержкомітету по пресі. 1996-1999 – зав. корпунктом тижневика „Закон і бізнес” (м. Київ). 1999-2008 – власкор Українського радіо. 2006-2010 – головний редактор журналу „Вісник податкової служби України”. З 2010 р. – пенсіонер. Нагороджений медаллю „За врятування потопаючих” (1984).

Автор книг „Крутий спуск” (оповідання і п’єси, у співавторстві з  Михайлом Каменюком, 2004), „Вибрані п’єси та оповідання” (2006), „Сліди на Печерську” (роман у співавт. з Олександром Дмитруком, 2010),  „Снідало сонце в тумані” (поема, 2012). 

Член НСПУ з  2012 р.

 

 

ОЛЕКСІЙ  КОНОНЕНКО

поет, прозаїк, журналіст, перекладач, автор відомих українських пісень, сценарист і режисер 

 

 

Кононенко Олексій Анатолійович народився 23 серпня 1957 р. в с. Роздолля Компаніївського району Кіровоградської області.

Закінчив філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С. Пушкіна. Працював у школі, на комсомольській роботі, в Міністерстві народної освіти України, редактором відділу журналу «Азбука сімейного виховання» та тижневика «Дзеркало тижня». З 2011 р. – директор департаменту видавничої справи і преси Державного комітету телебачення і радіомовлення України. 

Починаючи з 1974 р. вірші, оповідання та статті Олексія Кононенка друкувалися в газетах та журналах в Україні, Росії, Білорусії, Туркменістані, Грузії, Хорватії, Канаді. 

Автор поетичних і прозових книг: романів «Нелюб», «Безхатько»; поетичних збірок «Пісні мої веселі та сумні», «Щоденник чоловіка на межі сторіч», «Регистрация чувств», «І розкраяну душу рятує душа… Вибране», «Таїна пера (Переклади)»; книг для дітей «Абетка», «Десять кошенят. Лічилка», «Слухай подих давнини», «Неймовірна смакота від розумного кота», «Барабашка та всі інші» – визнана кращою дитячою книгою на міжнародному конкурсі країн СНД «Искусство книги», «Перун та всі інші», віршованого переказу казок Івана Франка «Коли ще звірі говорили»; упорядник видань «Українська міфологія та культурна спадщина» – визнана українськими експертами кращою книгою 2013 року в номінації «Підліткова та юнацька література», «Персонажі слов’янської міфології», «Українська міфологія та культурна спадщина», «Відуни сокровенного. Міфологія та епос Грузії», «Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану», «Пам’ять не згасне», «Небесні світила і зорі», «Ритуали. Обряди. Звичаї», «Військо Даждьбога», «Духи природи. Хатні та дворові», «Духи природи. Лісові та польові», «Духи природи. Водяні та болотяні»; упорядник ««Бібліотечки українського гумору» в семи книгах та «Абетки юного болільника. Мій клуб – «Динамо» Київ» та ін.  

Створив понад 100 пісень. Найбільш відомі: «Доня моя, донечка», «Синку мій», (вик. Народний артист України Микола Свидюк), «Мамина казка» (вик. Народний артист України Павло Зібров), «Колискова колисці» (вик. Заслужена артистка України Оксана Бужинська), «Червоні вишні», «Кленове прощання» (вик. Народна артистка України Алла Кудлай), «Все буде добре» (вик. Народний артист України Микола Гнатюк), «Отаман Карпат» (вик. Народний артист України Іван Попович), «Купальські забави» (вик. тріо «Либідь»), «Козацька застава» (вик. народні артисти України Богдан Бенюк та Анатолій Хостікоєв), «Пісенька джури», «Веселкова пісня» (вик. Заслужені артисти України Любов та Віктор Анісімови), «Пісня про книгу» (вик. Народна артистка України Оксана Білозір) та ін. 

Пісня Олексія Кононенка «Я люблю Україну» (композитор Олег Марцинківський) у виконанні дитячого ансамблю «Карамель» (м. Черкаси) посіла перше місце на конкурсі Євробачення серед школярів.

Співавтор і співзасновник Міжнародного фестивалю української дитячої пісні «Веселад». Організатор, сценарист і режисер Всеукраїнського фестивалю дітей-інвалідів «Повір у себе» (м. Одеса). Автор різдвяних вистав для дітей у Національному театрі імені Івана Франка. Сценарист Всеукраїнської акції «Людина року» («Прометей-престиж»). Сценарист і режисер Міжнародного дитячого фестивалю «Всі ми діти твої, Україно» (м. Одеса).

Член Національної спілки письменників України з 1999 р.

Член Національної спілки журналістів України, 

Член Наукового товариства імені Т.Г. Шевченка, почесний член Спілки письменників Вірменії. 

Лауреат Всеукраїнської літературної премії ім. Івана Огієнка (2003).

Заслужений діяч мистецтв України (2004).

Лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Миколи Сингаївського (2014).

Нагороджений: 

Нагрудним знаком Київського міського голови «Знак Пошани» (2007).

Почесною Грамотою Кабінету Міністрів України (2008).

Орденом «За заслуги» ІІІ-го ступеня (2012).

Державною нагородою Туркменістану «Медаль Махтумкулі» (2014)

Живе в м. Київ Тел. 067-506-95-75;  050-926-28-55

 

 

ЛЕОНІД  КОНОНОВИЧ

прозаїк, перекладач


 

Кононович Леонід Григорович народився  4 жовтня 1958 р. в с. Красилівка Ставищанського району Київської області. Після закінчення середньої школи вступив на філологічний факультет КДУ ім. Шевченка, але був виключений з політичних мотивів. Працював сторожем, вантажником, бетонярем, служив у війську. Затримувався органами КДБ за поширення правозахисної літератури (самовидав). 

Автор романів і провістей  „Я, зомбі”  (2000), „Мертва грамота” (2001),  „Кайдани для олігарха” (2002), „Феміністка” (2004), „Тема для медитації” (2006), „Повернення” ( 2007, перевидання 2008), „Пекельний звіздар” (2008), „Леонід Кононович про Жанну д’Арк, Джордано Бруно, Богдана-Ігоря Антонича, Джека Лондона, Рабіндраната Тагора” (біографічна проза,  2009), „Чигиринський сотник” (2009); перекладних книг Еміля Дюркгайма „Самогубство” (1998), Жерара Мере „Принцип суверенітету” (2002),  Жана Бодр’яра „Символічний обмін і смерть” (2003),  „Божиста  лівиця” (2004) та „Фатальні стратегії” (2010); Дай Сіє „Бальзак і маленька китайська кравчиня” (2006), Ж.-П.Сартра „Зрілий вік” (2006) та „Відстрочення” (2008); О. Гріна „Червоні вітрила” (2007), Моріса Бланшо „Простір літератури”  (есе) (2007), А. де Сент-Екзюпері „Маленький принц”  ( 2007), Фаїза Ген „Завтра кайф” (2008), Фредерика Бегбеде „Французький роман” ( 2011), Жака Нейринка „Манускрипт Гробу Господнього” (2011).

Лауреат літературних премій „Благовіст”, ім. Сковороди, ім. Г. Косинки, Французького культурного центру в Україні.

Член НСПУ з  2005 р. 

 

 

ТЕТЯНА КУДІНОВА

прозаїк, поетеса

 

Прозаїк Тетяна Борисівна Кудінова (дівоче прізвище Калініченко). Народилася 27 березня 1939 року в м. Київ. Після закінчення семи класів жіночої російської школи № 33 м. Києва у 1958 р. здобула спеціальність кінотехніка у Київському кінотехнікумі. У 1966 р. закінчила Київський ордена Леніна політехнічний інститут за спеціальністю «промислова електроніка». Працювала на оборонних підприємствах та в Інституті кібернетики АН УРСР. Після виходу на пенсію з 1996 р. по 2008 р. працювала вчителем декоративно-прикладного мистецтва та педагогом-організатором Київської ЗОШ № 186 і за сумісництвом – генеральним директором СП «Україночка». 

Має свідоцтво про реєстрацію авторського права № 6388 від 09.10.2002 р. «Розпис «Фунтік» (олійними фарбами по тканині, дереву, склу, бересті, каменю)».

Працювати з художнім словом почала  з дитинства. Але життя у російськомовному середовищі спонукало до письма російською. Авторка книг прози «На стыке веков» (2013), «Не хочу ходить в школу» (2014). Але ріст національної самосвідомості після Майдану змусив переглянути свої погляди й орієнтири і почати писати українською мовою. Як результат, 215-го року вийшла друком повість українською мовою «Відпустка у серпні 2014 року».

За творчу діяльність Т. Кудінова удостоєна звань лауреата літературної премії «Золота гілка каштана» та Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Миколи Сингаївського.

Вдова. 

Живе і творить у с. Круглик Києво-Святошинського р-ну.

 

 

СЕРГІЙ КУЛІДА

публіцист

 

Сергій Володимирович Куліда народився 28 січня 1959 р. в смт Бородянка Київської обл.

Закінчив філфак КДУ ім Т.Г. Шевченка (1976-1981) за спеціальністю «Викладач укр. мови і літератури» та Інститут  бізнесу університету штату Нью-Йорк зі спеціальності «Спеціаліст з туризму» (1983-1985). Працював вантажником, інженером, редактором радіомовлення, власним кореспондентом газет «Демократична Україна» і «Киевские новости» в США, кореспондентом  газети «Ваше здоров’я», головним редактором газети «Досье секретных служб» (Україна-США) та «Секретные службы».

З червня 1993 р. по жовтень 2003 р. навчався і працював у США.

З 2004 р. по даний час – головний редактор КП газети «Бучанські новини».

Автор художньо-документальних історичних розслідувань «Красные шпионы» (2015, відзначена премією ім. В. Юхимовича), «Под грифом «Секретно» (2016).

Автор літературного фестивалю «Книжкова Буча».

Одружений.

Член НСЖУ.

Проживає: Київська обл., м. Буча. Тел. 093-939-16-88. Електронна адреса – sv-kulida@ meta.ua

Рекомендували в НСПУ:  В’ячеслав Медвідь,  Микола Луків,  Володимир Коскін, Павло Мовчан

Прийнятий в НСПУ рішенням Правління НСПУ  03.03.2017 р.

 

 

 В’ЯЧЕСЛАВ КУПРІЄНКО

поет-пісняр, прозаїк, перекладач

 

Народився В’ячеслав Миколайович Купрієнко 28.02.1964 р. в Алчевську Луганської обл. Закінчив факультет розвідки Київського вищого загальновійськового командного училища ім. М.В. Фрунзе. У 1987-1989 рр. служив у Афганістані командиром групи спеціального призначення.  Нагороджений двома орденами Червоної Зірки.

Після  звільнення у 1992 р. зі Збройних Сил працював перекладачем з китайської мови. Нині живе і працює у селищі Бородянка.

Поет-пісняр, прозаїк, перекладач. Пише російською мовою. Переклав з китайської «100 вопросов по у-шу» (1997), автор книг «Фэншуй – акупунктура земли» (С.-Петербург, «Северо-Запад», 1999) та збірки віршів і прози «Ничего взамен» (Б. Церква, «Буква», 2012). 

Лауреат міжнародних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів бардівської пісні. Деякі з його пісень використані в документальних фільмах «Афганська війна», «Афганський синдром», «Спецназ – ліки від тероризму», а есе – в мюзиклі «Афган».  

Рекомендували в НСПУ Анатолій Гай, Василь Дробот і Тетяна Майданович.

 

 

ТЕТЯНА ЛАВРОВА-МІЦІНСЬКА

прозаїк, поетеса


 

Міцінська (Лаврова) Тетяна  Вікторівна народилася 3 листопада 1967 р. в смт Володарка  Київської області. Закінчила факультет  журналістики   Київського держуніверситету ім. Т.Г. Шевченка. Пройшла шлях від кореспондента до редактора районної газети „Тетіївська земля”.   

Автор книг „Моя Зоря, мій Полин” (2002), „Погляд метелика” (2008).  Друкувалася  в  газеті „Літературна Україна”,  журналах  „Вітчизна”  і  „Вежа”. 

Член НСПУ з  2004 р.

 

 

ПАВЛО МАЛЄЄВ

прозаїк, поет, публіцист, есеїст



Малєєв Павло Терентійович народився 12 липня 1943  р. в  м. Новомиргороді Кіровоградської області. Закінчив філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту. 

Працював   різноробочим, помічником комбайнера і причіплювачем у приміському колгоспі, служив у війську, учителював, а згодом  майже три десятиліття  був на журналістській роботі, пройшовши шлях від кореспондента до редактора газет міської „Ржищів” та районної „Кагарлицькі вісті”. Член Національної спілки журналістів України.

Автор художніх та публіциститчних книг „Полудень”  (1992),  „Синьоока Вись” (1993),  „Нова легенда Стрітівки” (1994), „Балико-Щучинська гора. Букринські монологи” (2000), „Стайки – причал хліборобів” (2003), „Снопи з ниви життя” (2003), „Хліб на столі” (2006), „Зікрачі” (2009), „Там, де Роська мала сиву Рось доганя” (2010), „Витоки слави та скорботи” (2011). Друкувався у колективних збірниках  і періодиці. 

Член НСПУ  з 1995 р. 

 

 

ОЛЕКСАНДР  МАТВІЄНКО 

поет  

  

Матвієнко Олександр Володимирович народився 23.08.1961 р. в Переяславі-Хмельницькому в родині педагогів. Закінчив санітарно-технічний факультет Полтавського інженерно-будівельного інституту. Працював на Хмельницькому радіотехнічному заводі. Очолював Переяслав-Хмельницьку житлово-експлуатаційну контору, після обрання депутатом Переяслав-Хмельницької міської ради до жовтня 2010 р. – її секретарем. Нині – кореспондент газети „Вісті” (м. Бориспіль). 

Серйозно захопився поезією в зрілому віці. Автор збірок поезій „Перша група крові” (1998),  „Extremum” (2002),  „Напутнє слово” (2006), „Alter Ego” і „Наодинці з собою вчорашнім” (2007),  „З насіння скошених віків” (2011),  поетичних добірок  в антології  Київщини „Кришталеві роси”, в журналі „Дніпро” та у місцевій пресі.

Член НСПУ з 23.10.2012 р.

 

 

ВІКТОР МІНЯЙЛО

прозаїк

  

Міняйло Віктор Олександрович народився 5  листопада 1919 р. в с. Строків Попільнянського району Житомирської області. В 1939 р. після закінчення Київського залізнично-будівельного технікуму був призваний на військову службу, де  одержав інвалідність. За перебування на тимчасово окупованій гітлерівцями території у повоєнні роки не мав змоги реалізувати свій величезний літературний талант і працював слюсарем, геодезистом-розвідувачем, економістом, учителем.

Лише в 1960 р. була опублікована його перша прозова книга „Перо жар-птиці” (російською мовою 1963), яка засвідчила, що в українську літературу прийшов майстер першої величини. 

Автор книг оповідань і повістей: „Блакитна мрія” (1963), „Людське ім’я” (1964), „Дзеркальний короп” (1968), „Молоді літа Олександра Сокола” (1961, 1984), „Дивовижні пригоди Баби Яги, Івасика Телесика та фотографа Диньки” (1989, 2004, 2009); романів „Посланець до живих” (1966, 1973, російською мовою 1970, 1975), „Кров мого сина” (1969, 1976, 1986, російською мовою 1974, 1975), „Зорі й оселедці” (1972, 1979, російською мовою 1978), „На ясні зорі” (1975, 1979, російською мовою 1978), „Останній рубіж” (1983, 1985, російською мовою 1987), Вибрані твори в 2-х томах (1989), роман „Вічний Іван” (2001, 2003, 2004), книга притч „Шпаргалки Езопа”  (2004), роман „По цей бік правди” (2009).

В 1984 р. за роман „Останній рубіж” Віктор Міняйло удостоєний другої за значимістю літературної премії в Україні – ім. А. Головка, а в 1996 р. за журнальну  публікацію роману „Вічний Іван” відзначений найвищою літературною премією України – Національною ім. Т. Шевченка. Нагороджений орденами Ярослава Мудрого V та IV ступенів, медаллю ВУТ „Просвіта” „Будівничий України”. Почесний житель м. Біла Церква.

Член НСПУ з 1961 р.

 

 

 ГАЛИНА НЕВІНЧАНА

прозаїк


 

Галина Невінчана (літ. псевдонім справжнє прізвище Пензарєва Галина Вікторівна) народилася 8 жовтня 1957 р. в м. Біла Церква Київської області. Освіта середня.

Працювала кореспондентом періодичних видань „Юр’ївська земля”, „Міська газета”, дитячого видання товариства Червоного Хреста „Місія добра”. 

Авторка романів: „Півень у фрістайлі” (2008), „Зерна і жорна” (2010), „Амури і конкури” (2011), „Містечковий бомонд”; збірки оповідань „Чужі вікна” (2012); публікацій у періодиці.

Член НСПУ  з  2012 р.

 

 

АНТОНІНА ОСТРОЛУЦЬКА

поетеса, прозаїк


 

Остролуцька Антоніна Михайлівна народилася 29 червня 1967 р. в с. Вишеньки Бориспільського району Київської області. Закінчила Київський технологічний інститут харчової промисловості. Працювала робітницею на молочних заводах, державним службовцем у Міністерстві вугільної промисловості та Міністерстві палива і енергетики, відповідальним секретарем КОО НСПУ. Нині на творчій роботі.

Автор книг новел „На Залинові дощ” (1999), віршів „Сфінкс у дзеркалі” (2002), „Літні жарти” (2004), „Острів трьох вулканів” (2005), „Реакція срібного дзеркала” (2007), „Хмаринки-балеринки” (2009) . Пише українською і російською мовами. 

Дипломант Міжнародного конкурсу молодих українських літераторів „Гранослов-98”, переможець „Гранослова-2000”, призер фестивалю „Просто так” у Коростені Житомирської обл. 

Член НСПУ з 2005 р.

 

 

ГЕННАДІЙ ПЕТРИЧЕНКО

прозаїк

  

Петриченко Геннадій Васильович народився 23 липня 1946 р. в м. Корсунь-Шевченківському Черкаської області. Закінчив київські культосвітнє училище та технікум залізничного транспорту. Працював художнім керівником і завідуючим клубами, директором Будинку культури, літпрацівником газети на Обухівщинці та у Києві,   служив у армії. Нині –  електромеханік тягової підстанції на залізниці.

Автор чотирьох книг прози: збірок оповідань „Перехрестя  долі” (2004), „Дві грані” (2005), „Привіт із обітованої” (2005), оповідань та повісті „Татку-у-у” (2007).

Друкувався у засобах масової інформації. 

Член Обухівської районної літературної студії ім. А. Малишка та літературно-мистецького об’єднання ім. Г. Косинки у м. Українка.

Член НСПУ  з 2006 р.

 

 

ТЕТЯНА ПЕТРОВСЬКА

поетеса

 

Петровська Тетяна Василівна народилася 19 серпня 1962 р.  в м. Феодосія. Закінчила Переяслав-Хмельницький педінститут (спеціальність – педагогіка і методика початкового навчання). Працювала вчителькою і завучем загальноосвітньої школи,  нині – заступник директора  Київської обласної МАН. Керівник дитячої літературної студії „Проліски надій”. Створила авторську програму з поетики. Відмінник освіти України.Член Ради Київської обласної письменницької організації.

Автор поетичних збірок  „Усмішка м’яти” (1995), „Береги” (1998), „Вічна любов” (2005), „Сині фіалки” (2007), видань для дітей „У веселки сім доріг” (1998), „Маленькі рибки” (2000), „Сходинки зі слів” (2001), „Казкова абетка” (2003), „Летить літак, неначе птах” (2004), „До школи”  (2006). Упорядник віршів своїх учнів „Пісня дзвоника” (1999), „Сонячна пелюстка” (2002), „Проліски надій” (2000).

Написала ряд пісень з композиторами Тетяною Димань, Ганною Півньовою, Світланою Зінченко, Неонілою Горбенко, Олександром Морщавкою.

Лауреат премії „Гілка золотого каштана”. Нагороджена медаллю ВУТ „Просвіта” ім. Т.Г. Шевченка „Будівничий України”.

Член НСПУ з 2000 р.

 

 

НІНА  ПІВТОРАЦЬКА

поетеса


 

Півторацька (Усенко) Ніна Іванівна  народилася  27 квітня 1951 р.  в с. Тептіївка  Богуславського району Київської області. Закінчила Київський Інститут культури а, працювала в Кіровограді, на Сахаліні. Нині – бібліотекар шкільної бібліотеки Богуславської міської ЗОШ № 1.

Автор книг „Материнська елегія” (1987), „Богуславка” (1993), „Мед з диких мальв” (2006).

Лауреат літературної премії ім. В. Симоненка. Нагороджена медалями з нагоди 15-річниці незалежності України та ім.В. Сухомлинського

Член НСПУ з 1995 р.

 

 

ОЛЕНА ПЛАВЕНЧУК

поетеса


 

Плавенчук Олена Павлівна народилася 8 липня 1952 р. в с. Ганнопіль Черняхівського району Житомирської області. Закінчила Бердичівське медичне училище. Працювала фельдшером на Житомирщині, на львівській „Швидкій допромозі”, в дитячому садку. Після навчання у Львівському поліграфічному інституті працювала в музеї  Т. Шевченка. Нині – редактор науково-технічної інформації НДІ випробувань сільгосптехніки (Васильківський р-н Київської обл.) та відповідальний редактор журналу „Техніка і технології АПК”.

Авторка поетичних збірок: „Одолінь-трава” (1996), „Волошки кохання” (2007), „У світлі вишньої любові” (2008); для дітей: „Кольорові сни” (1998), „Журавлині радощі” (1999), „Допитливий гарбуз” (2001), „Горобинові коралі” (2002),  „Зозулине кування” (2004), „Сонечкові діти” (2005),  „Небилиці від лисиці”, „Золоті дукати”, „Комп’ютеренята”,  „Житній сон”  і „Матусине слово” (всі –2006); п’єси для дітей „Квітковий годинник” (2006); друкується в альманасі „Радосинь”, журналах  „Ренессанс” , „Малятко”.

Член НСПУ з 1999 р.

 

 

МАРИНА ПОНОМАРЕНКО

поетеса,  прозаїк


 

Пономаренко Марина Сергіївна народилася 25 вересня  1984 р.  в с. Григорівка Обухівського району Київської області. Закінчила факультет кіно і телебачення  Київського Національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого. 

Автор збірки новел „Це довга історія...” (2006) та віршів „Парасолька” (2007).  Публікувалась у періодиці, виступала на радіо у програмах „Абзац” та „Молодіжна фабула”.

Лауреат літературно-мистецької премії  ім. Гнипів.

Член НСПУ з 2008 р. 

 

 

ВОЛОДИМИР ПРОЦЕНКО

 поет, публіцист, прозаїк, краєзнавець, громадський, політичний діяч 

 

Після анексії Криму та Севастополя переїхав на  Київщину і увійшов до Київської обласної організації НСПУ.

Народився 26 січня 1954 року в селі Запоріжжя Бобровицього району Чернігівської області. Навчався у Жданівській середній школі № 17, Середівській середній школі та Згурівській школі-інтернаті для сиріт. Пращур по батьковій лінії Омелян Проценко, за родинним переказом, був прилуцьким полковником в часи визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького, а прадід по материнській лінії Запорожець Сак Якович лишив назву села, в якому народився Володимир.

Середню спеціальну освіту здобув у 1972 році в Ірпінському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку (нині Національний університет державної податкової служби України), а вищу –  в 1997 році на факультеті правознавства Харківського юридичного інституту (нині Юридична академія України імені Ярослава Мудрого). 

Композитор Скороход Костянтин Павлович, що з 1971 року був художнім керівником сту-дентського ансамблю і хору Ірпінського технікуму, відкрив Володимиру Проценку перспективу творчості і знайомства з видатними представниками літератури й мистецтва. Його наставниками у творчості стали поет-пісняр Олекса Новицький та композитор Олександр Білаш.

З 1974 р. по 2000 р. В.М. Проценко – на службі в органах внутрішніх справ. Ветеран МВС. За сумісництвом вчителював у Тарасівський загальноосвітній школі I–III ступенів Києво-Святошинського району. Обирався депутатом Києво-Святошинської районної ради та Тарасівської сільської ради. Засновник Києво-Святошинської організації Спілки офіцерів України та Севастопольсько-Чорноморського Коша Міжнародної Асоціації «Козацтво». З 2003 року – 

голова Севастопольського міського об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, член Головної Ради ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, а з 2007 року обраний головою Севастопольської міської організації Конгресу Українських Націоналістів та кооптований до Головного Проводу КУН. Був головним редактором газети «Дзвін Севастополя». 

Член Національної Спілки письменників України з 2009 року. Друкується під літературним псевдонімом Володимир Чорномор. Автор збірок поезій „Ой, не тужи”, (”ПРОСВІТА”, Сев., 1988), „Подих вічності” (”ПРОСВІТА”, Сев., 2001), „Енергія Землі”, (”ПРОСВІТА”, Сев., 2003),  р., ISBN 966-7639-05-3; „Кохання – вічний двигун життя” (Київ, 2006); поезії, поеми „Козацька рада” (”ПРОСВІТА”, Сев., 2007), „Сповідь чорноморського птаха”  (”ПРОСВІТА”, Сев., 2008), поезії, поеми „Крила любові” (”ПРОСВІТА”, Сев.,  2011), «Палата-306» і  «Севастопольські мелодії» (”ПРОСВІТА”, Сев., 2011); повістей «Повстанчий Крим» та «Азаровщина»  ( «Таврія», Сімф., 2009), «Відлуння козацької генези» (”ПРОСВІТА”, Сев., 2011); збірки для дітей „Слова лелечі для малечі” (”ПРОСВІТА”, Сев., 2010); літературознавчих і краєзнавчих досліджень  «Леся Українка в сонячних купелях Балаклави», «Віта Поштова» і «Циклон більшовицького терору у Севастополі» (”ПРОСВІТА”, Сев., 2011); пісенника  „Севастополю”, ( ”ПРОСВІТА”, Сев., 2007).

Лауреат мистецької премії "Золоте перо України" за збірку поезій "Кохання – вічний двигун життя" (2006); літературно-мистецької премії  ВМС України імені адмірала Ярослава Окуневського за збірку поезій "Козацька Рада" (2007), літературної премії імені Степана Руданського в номінації "Поезія" за збірку "Севастопольські мелодії" (2013); Міжнародної літературної премії Фундації Івана Багряного за книгу "Відлуння козацької генези" (2013).

За сумлінну службу, творчі здобутки і громадську діяльність удостоєний почесного звання «Заслужений діяч мистецтв України» (2009), нагороджений церковними орденами Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого III ступеня (2010) та Покрови Пресвятої Богородиці, медалями  «За вагомий внесок у розвиток української літератури і драматургії», «За сприяння Збройним Силам України» (2008), «Будівничий України», «Ветеран МВС України», пам’ятним знаком «За заслуги перед ВМС України», Золотою Зіркою «Герой Козацтва України» та ін. 

 

 

ПЕТРО  РОЗВОЗЧИК

поет


 

Розвозчик  Петро Іларіонович народився 13 серпня 1957 р. в с. Вербове Голованівського району Кіровоградської області. Закінчив українське відділення філологічного факультету Київського держуніверситету ім. Т.Г. Шевченка. Вчителював, завідував кабінетом української мови та літератури Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів.  Нині  – начальник відділу довузівської підготовки Білоцерківського інституту економіки та управління Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна”.

У 1997 р. став переможцем Всеукраїнського конкурсу „Вчитель року”. Заслужений вчитель України.

Автор колективної збірки „Вітрила. Молоді поети Київщини” (1993), збірок поезій „Коні волі” (1996), „На долонях подорожника” (1998), „Земля Світовида” (2004) та „Ластівчине зілля” (2007), збірки акровіршів „Божий дарунок” (2008).

Лауреат літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького.

Член НСПУ з 1998 р.

 

 

ОЛЕКСАНДР СТУСЕНКО

поет, прозаїк, критик

 

Стусенко  Олександр Григорович народився 29 листопада 1981 р. в м. Бар Вінницької області. З відзнакою закінчив літературне відділення Інституту філології Національного університету ім. Т.Г. Шевченка,  та аспірантуру при кафедрі теорії літератури та компаративістики цього ж університету. Працює завідувачем відділу літератури та мистецтва молодіжного журналу „Однокласник” і викладачем спецдисциплін у Київському університеті ім. Б. Грінченка.

Автор збірки гумору та літературних пародій „Перший зуб” (2003), „Чорні вогні” (2005), поетичної збірки

„Бунт праху” (2007), збірки новел „Голоси із ночі” (2008).

Лауреат премій „Благовіст”, Міжнародної українсько-німецької літературної премії ім. О. Гончара, видавництва „Смолоскип”  та літературного фестивалю „Просто так”.

Член НСПУ  з 2001 р.

 

 

СНІЖАНА ТИМЧЕНКО

поетеса, прозаїк, художник


 

Тимченко Сніжана Миколаївна народилася 5 липня 1979 р. в смт. Козин Обухівського району Київської області. Закінчила Обухівську ЗОШ № 1 ім. А. Малишка. Інвалід І групи з дитинства.

Автор книг „Я тихий лоскіт ваших дум” (2004), „Душа поранена тюльпанами” (2005), „Кімната двох облич” (2006), публікацій у періодиці та в альманахах. 

Лауреат премії ім. Грипів та літературного конкурсу „Маленький Парнас”.

Член НСПУ  з 2009 р. 

 

 

ЄВГЕН ТОВСТУХА

поет, прозаїк, публіцист-фітотерапевт


 

Товстуха Євген Степанович  народився 7 жовтня 1934 р. в с. Макіївка Носівського району Чернігівської області. Закінчив Київський медичний інститут. Працював лікарем на Рівненщині, Чернігівщині та Київщині. Нині – головний лікар авторського фітоцентру в м. Яготині Київської області. Академік Міжнародної Академії оригінальних ідей.

Автор збірок віршів „Вона” (1995), „Краплина вічності” (1997), „Надходить осінь” (1999), „Не полишай мене, надіє” (2003), „Шукаю шлях” (2004), „Барви слова і пензля” (2006), „Зворушена замрія” (2009); книги оповідань „Гомін сердець” (1964), повісті „Кирило Стеценко” (1982), збірки іронічних новел „Як пізнати дружину” (1985), роману „Микола Лисенко” (1988), оповідань „Елегія погожого літа” (2000), оповідань і романів „Гора Дажбожа” (2008) та „Поклик долі” (2009), оповідань і повісті „Жити!!!” (2010).

Автор двох десятків фундаментальних праць з української народної медицини, фітоетнології та фітотерапії.  

Лауреат літературної премії ім. В. Винниченка. Нагороджений орденами „За заслуги” ІІІ ступеня та Ярослава Мудрого V ступеня.

Член НСПУ  з 1999 р. 

 

 

ГАЛИНА ХИТЕНКО

поетеса, прозаїк 

 

 

Народилася Галина Петрівна  9 вересня 1944 року в  с. Нові Безрадичі Обухівського р-ну Київської області. Заслужений вчитель України. Інвалід ІІІ групи.

Пише поезію і прозу для дорослих та дітей з 2005 року. За цей  час стала дипломантом районного пісенного конкурсу «Малишкові стежки» (пісня «Сполох»), регулярно друкувалася в газетах «Обухівський край», «Обухівські вісті» та «Дніпровський проспект» м. Українки, у всеукраїнських виданнях «Літературна Україна» та «Слово «Просвіти». Була співавтором збірки «Де Стугна руку подає Дніпру» та учасником альманаху «Нива, зорана серцем», членом редколегії по написанню всіх  історичних робіт району.

Авторка книг: «Із туману забуття» (2010) – з історії сіл Старих і Нових Безрадич та їх хуторів;  збірки повістей «Не сій вітер...» (Київ, «Задруга», 2012), збірки казок для дітей «Микита – драна свита» (Канів, «Склянка часу», 2012). 

В журналах «Склянка часу» № 64 та в альманасі «Зима – 2012» надрукована повість «Nicht schießeh!  Не стріляйте!», яку готується до видання у перекладі  німецькою мовою в місті-побратимі Ратебойлі в Німеччині. 

Лауреат  районної літературної премії «Трижерелля», дипломантом заохочувальної премії в номінації проза (доросла) конкурсу «Вище голови», проведеного ТРК «Рудана» (м. Кривий Ріг) та видавництвом «Грані-Т» ( м. Київ).

Готуються до друку: п’єса «По дорозі на ярмарок або Що буває, коли чорт гуляє» і поетична збірочка для дітей «Літо в хату заховалось».

Рекомендували в НСПУ Олександр Божко, Ольга Довгоп’ят, Валентина Козак, Олександр Хмельовський.

 

 

ОЛЕКСАНДР ХМЕЛЬОВСЬКИЙ

поет


 

Хмельовський Олександр Сергійович  народився 25 серпня 1963  р. в м. Могилів-Подільський Вінницької області. Закінчив філфак Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Працював майстром виробничого навчання Заболотненського СПТУ Вінницької області, слюсарем, змінним інженером ТЕЦ Григорівського цукрозаводу Київської області, оператором котлів та інженером з техніки безпеки обухівського „Райагротехсервісу”. Нині – завідувач відділу районної газети „Обухівський край”.

Автор поетичних збірок „Іду до Слова” (1998), „На древі добра” (1999), „Петрусеві чобітки” (2000), „Жадана злива” та „Надій сполохані вітри” (2003), „Усе по колу” (2008), віршованої  казки „Оленка і папуга” (2009).

Член НСПУ  з  2002  р.

 

 

ТЕТЯНА ЦАРЕНКО 

поетеса

 

Царенко Тетяна Іванівна народилась 24 квітня 1966 року в с. Перше Травня Обухівського р-ну Київської обл. 

Після школи закінчила Богуславське ПТУ, працювала перукарем, помічником вихователя, лаборантом, секретарем. З 1984 р. проживає у м. Узин Білоцерківського р-ну.

Член літературної студії ім. А.Малишка, м. Обухів. Друкувалась у періодиці. 

Автор поетичних книг: для дорослих „Тобі” (2005), дитячих книг  „Чому цапа звати Цапом”, та „Чаклун-Лісовик” (2006), „Чудасія” (2008), добірок у альманахах „Дівич-Гора”, журналі „Малятко”, в газетах „Українська мова та література”, „Початкова освіта” та ін.

Лауреат Обухівської літературно-мистецької. премії Марії та Івана Гнипів.

Член НСПУ з 25.09.2012 року.

 

 

ОЛЬГА ЧІПКА (СОТНИК) 

Поетеса

 

Чіпка Ольга Володимирівнка (літературний псевдонім Ольга Сотник) народилася 7 липня 1969 року в с. Кочержинці Уманського району Черкаської області. 

У 1988 році з відзнакою закінчила Уманське педагогічне училище ім. Т.Г. Шевченка і 11 років працювала вихователькою в дитячому садку села Петрики Городищенського району Черкаської області. 

Закінчивши у 1993 р. Одеський державний педагогічний інститут, п’ять років викладала в Уманському педагогічному училищі, з 1998 р. по 2002 р. працювала заступником директора, а з 2003 р. була призначена його директором.

У 2004 р. закінчила Одеську національну юридичну академію.

У 2010 р. захистила дисертацію. Кандидат педагогічних наук.

Авторка поетичних збірок:  «Незвідана безодня» (видавництво «Вертикаль», Черкаси, 2010, наклад 1000 прим.); «Божий хрест» (видавництво «Вертикаль», Черкаси, 2014, наклад 1000 прим.); («Моїх надій озима площина» (видавництво «Український пріоритет», Київ, 2016, наклад 1000 прим.); публікацій в альманахах та добірок у «Літературній Україні».

Проживає в с. Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області, т. моб. 097-435-66-30. 

До НСПУ рекомендували: Станіслав Бондаренко, Ігор Забудський, Антоніна Цвід.  

 

 

АНАТОЛІЙ ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ

поет, пародист

 

Поет, пародист Анатолій Іванович Черняхівський. Народився 07 березня 1950 року в с. Красна Слобідка Обухівського району Київської області.

Після закінчення у 1972 році фізико-математичного факультету Уманського державного педагогічного інституту 9 років працював вчителем фізики та заступником директора з навчально-виховної роботи Новопетрівської середньої школи № 1, з 1981 по 1988 рік – головою Вишгородського райкому профспілки працівників освіти та науки і майже три десятиліття – директором Вишгородської спеціалізованої школи «Сузір’я». Після виходу на пенсію донині  працює викладачем коледжу Київського університету імені Бориса Грінченка.

Автор збірок лірики «Сузір’я слів, думок і почуттів» (2007) та  «Меридіан дощу» (2015), збірок літературних пародій: «Любов без кінця» (2008), «Село і люди» (2009),  «Тілесне і духовне» (2010), об’єднаних спільною назвою: «Нагадую, що все сказане вами…». Автор тексту Гімну Київської області. Друкувався в антології поетів Київщини «…Ота стежина в нашім краю», поетичній збірці авторів Вишгородщини «Послухайте, як дихає земля…»,  у колективних збірниках «Ірпінські поетичні зустрічі», «Натхнення», «Осінь в камуфляжі», «Вінтаж», «Провесінь», в журналах «Українська культура», «Світло», «Червоний перець», «Перець», «Дніпро», «Буква» та інших, в центральних та місцевих газетах, на різноманітних сайтах в Інтернеті. 

Автор пісень на власні тексти  і тексти інших поетів, які звучать в ефірі радіостанцій України та по центральному телебаченню  у виконанні народних і заслужених артистів України, народних хорів. Автор книжки пісень «Сонм осінніх почуттів» українською та французькою мовами (переклад Д. Чистяка, композитор – Г. Яковенко) . У 2010 році побачила світ збірка пісень для хору на власні тексти «Сім пісень Анатолія Черняхівського»

Заслужений вчитель України. Почесний громадянин м. Вишгород. Член Асоціації діячів естрадного мистецтва.

Живе і творить у м. Вишгород.

 

 

ОЛЬГА ЧІПКА (СОТНИК) 

Поетеса

 

Чіпка Ольга Володимирівнка (літературний псевдонім Ольга Сотник) народилася 7 липня 1969 року в с. Кочержинці Уманського району Черкаської області. 

У 1988 році з відзнакою закінчила Уманське педагогічне училище ім. Т.Г. Шевченка і 11 років працювала вихователькою в дитячому садку села Петрики Городищенського району Черкаської області. 

Закінчивши у 1993 р. Одеський державний педагогічний інститут, п’ять років викладала в Уманському педагогічному училищі, з 1998 р. по 2002 р. працювала заступником директора, а з 2003 р. була призначена його директором.

У 2004 р. закінчила Одеську національну юридичну академію.

У 2010 р. захистила дисертацію. Кандидат педагогічних наук.

Авторка поетичних збірок:  «Незвідана безодня» (видавництво «Вертикаль», Черкаси, 2010, наклад 1000 прим.); «Божий хрест» (видавництво «Вертикаль», Черкаси, 2014, наклад 1000 прим.); («Моїх надій озима площина» (видавництво «Український пріоритет», Київ, 2016, наклад 1000 прим.); публікацій в альманахах та добірок у «Літературній Україні».

Проживає в с. Дівички Переяслав-Хмельницького району Київської області, т. моб. 097-435-66-30. 

До НСПУ рекомендували: Станіслав Бондаренко, Ігор Забудський, Антоніна Цвід. 

 

 

ТЕТЯНА  ШАРОВА

поетеса, прозаїк, перекладач


 

Шарова Тетяна Миколаївна народилася  24 липня 1933 р. в с. Радченкове Воронезької області, Росія. Закінчила з відзнакою Горлівський педагогічний інститут /викладач англійської мови/. Десятки років  віддала педагогічній роботі в інститутах і школах країни, удостоєна звання „Відмінник освіти СРСР”.

Автор поетичних  збірок „Огонёк” (1965), „Голосую за   лирику” (1970), „Доверие” (1981), „Розы на снегу” (1986), „Белокрылье” (1997), поетичної книги вибраного „Земное моё покаянне” (2003), „На гребне бытия” (2008); книги   перекладів 3. Гончарука „Моя константа” (1987), книги прози „Невыдуманные рассказы” (2000), 

Член Національної спілки журналістів України та Міжнародної Асоціації письменників. Голова Українського товариства російської  культури „Русь” м. Біла Церква.

Лауреат літературно-мистецької премії ім. І. Нечуя-Левицького. Занесена до біографічного енциклопедичного словника „Жінки України”,  де зібрано 2500 довідок про життя та діяльність відомих українських жінок минулого й сьогодення.

Член НСПУ  з 1984 р. 

 

 

СЕРГІЙ  ШЕВЧЕНКО

публіцист

 

Шевченко Сергій Володимирович народився 4 серпня 1960 р. в Краматорську на Донеччині. Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету імені Т.Г. Шевченка.  

Працював у пресі на Київщині. Служив в органах держбезпеки (1985–2010): очолював прес-центр Управління СБУ в м. Києві та Київській області (1992–1999), був відповідальним редактором науково-практичних видань СБУ, керував науковою лабораторією Інституту дослідження проблем державної безпеки. Полковник запасу, ветеран військової служби. Член Національної спілки журналістів України.

Основа творчого доробку: збірники публіцистики «Українські Соловки» (2001), «Архіпелаг особливого призначення» (2006), Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті (2010); «Соловецький реквієм» (2013). За останню книжку С. Шевченка було висунуто на здобуття Шевченківської премії 2015 року за напрямом публіцистика і журналістика. Автор-упорядник збірника «Золоте перо. Людмила Мех» (2012), фотоальбому «Майдан гідності» (2014). Автор статті «Жнива скорботи на Київщині (нотатки за архівними матеріалами ГПУ–НКВД)» в багатотомному виданні Національна книга пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 років в Україні: Київська область (2008). Член авторських колективів ювілейних видань «На сторожі незалежності держави. 10 років Службі безпеки України» (2002), «Служба безпеки України: становлення, досвід, пріоритети діяльності» (2007), «Біла книга 2008. Служба безпеки України» (2009). Упорядник, редактор, автор післяслова книжки Василя Горбатюка «Позиція. Публікації, документи, спогади» (2005). Член редколегій книжок «Органи державної безпеки Київщини (1917–2006) у фотографіях та документах» (2006), «Органи державної безпеки Київщини (1917–2008) у фотографіях та документах» (2008). Співупорядник, один з авторів художньо-публіцистичного збірника «Слово — зброя?» (2009). Автор переднього слова до роману Олександра Волощука «Сорок чотири дні» (2012), редактор, автор післяслова до роману Анатолія Сахна «Вершина» (2012). Окремі твори вміщено в книжках «Убієнним синам України. Сандармох» (2006, Республіка Карелія), «Журналісти з Київського університету. Спогади. Світлини. Імена» (2008), 2-томнику історичної публіцистики «Екстракт 150» (2009, серія «Бібліотека газети «День»), 2-томнику «Сльоза пекучої пам'яті» (2009), «Доля, створена талантом. Спогади про Володимира Боденчука» (2011), «Вистраждане і пережите. Мемуари Олега Бабишкіна і спогади про нього» (2013) та ін. Автор статей в Енциклопедії сучасної України (2008, том 8), Енциклопедії для видавця та журналіста (2010). Сценарист і режисер документальних фільмів серії «Служба безпеки: регіони — Центр» (1998–1999). 

Заслужений журналіст України (2007). Лауреат Премії імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики (2014), Мистецької премії «Київ» імені Анатолія Москаленка (2014), Міжнародної премії імені Володимира Винниченка (2011), Премії імені Івана Франка у галузі інформаційної діяльності (2007), Премії Національної спілки журналістів України (2004). Лауреат творчих конкурсів журналістів. Нагороджений Золотою медаллю української журналістики (2009), відзнаками СБУ та громадських організацій.

Член НСПУ з  2011 р.

 

 

ЛЮДМИЛА ЮФЕРОВА

поетеса

 

Юферова Людмила Леонідівна народилася 18 березня 1959 р. в с. Василівка Добровеличківського району на Кіровоградщині. У 1980 р. закінчила філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного інституту ім. О.С.Пушкіна. Член Національної Спілки журналістів з 2003 року. Автор поетичних збірок «Загублені стежки» (2012 р.), «Сільські пасторалі» (2014 р.) та «Під крилом вічності» (2015 р.).

Член НСПУ з 2016 р. 

 

Additional information