ЛЮДМИЛА ЛЮБАЦЬКА

Шановні колеги!

Нашою землячкою з с. Петропавлівської Борщагівки на Київщині Людмилою Любацькою подано документи для вступу в НСПУ.

Для ознайомлення з її життєвим шляхом і творчістю подаємо перед загальними збора-ми, які  планую  скликати  в останню суботу травня на Білоцерківщині в рамках літе-ратурно-мистецького свята «З обійнятих тобою днів» і вшанування пам’яті Миколи Вінграновського, біографію претендентки і кілька її поезій.

Прошу ознайомитися з творчим доробком претендентки і висловити свої міркування.

З повагою – Ан. Гай

04.05.2018

 

Любацька Людмила Вікторівна народилася 28 лютого 1961  року в с. Мурафа Шаргород-ського району Вінницької області. 

Працювала вчителем біології, практикуючим психологом, завввіддділом Центру народної творчості, науковим співробітником музею М.М. Коцюбинського та Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Поетеса, публіцист, краєзнавець, художник, літературознавець – дослідник життєвого шляху класика української літератури М.М. Коцюбинського. Автор літературознавчого дос-лідження «Ласкава зірка України. Життя і творчість М. Коцюбинського в спогадах сучасни-ків» (2011),  збірки поезій «Кровообіг» (2016), книги образків  «Ягоди для тата» (2017). 

Лауреат літературної премії «Кришталева вишня».                                  

Домашня адреса: вул. Львівська, 5, кв. 14, с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинсько-го р-ну Київської області. Моб. 096-521-29-29                                                               

У члени НСПУ рекомендували  Іван Кокуца, Оксана Хлоп’яча,       

 

 Людмила ЛЮБАЦЬКА

 

 

КАЛИНА З МОРОЗУ

(сторінки майбутньої збірки)

1.

…ой, веснонько-весно,

що  ж ти наробила! –

Нащо стільки прагнень

В серці породила?

 

…прагнення літати,

Прагнення любові,

Пісню відчувати

В щонайменшім слові

 

…а життя пекельне,

Як завжди, триває,

Нас не тільки щастя

На землі тримає –

 

Це мені ворожка

Якось говорила…

…ой, веснонько-весно,

Що ж ти наробила?

 

ОДИН СПОГАД

 

Ще й досі чітко бачиться мені:

Надвечір світлий з сонцем уповні,

Твої кохані очі насупроти,

Схвильованість – її не побороти,

Читаємо Сосюру в Ірпені…

 

Читаєм, як колись читали в школі,

Але не так сприймаючи слова,

Чи ж не тому, що в інших друзів колі,

Що інше вже життя на видноколі

Й свобода вже по-іншому сплива?...

 

І війни, й революції – все де те?

А ти так само молодий, Поете!...

 

МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ РИБАЛИТЬ

День засвітить знов сонячну грудку

Між хмаринок, а кожна, як гриб…

Ви із неба закинете вудку,

Хай пограється в золоті риб.

 

Вам знайомі ці київські плеса,

Що таких не зустрінеш ніде –

Й не одна на землі поетеса

«Сто поезій» до вуст прикладе.

 

Гляньте, знов он Король наш рибалить

Із дядьками, на плесові – тінь,

А тим часом сірятину палить

Його слів полум’яна жарінь.

 

 КАЛИНА З МОРОЗУ

 

Калино з морозу,

Кого ти мені нагадала?

Чи жінку самотню,

Що пізнього щастя діждала?

 

Чи матір стареньку,

В якої ще сяючі очі,

Хоч гнули й ламали

Їй долю літа-поторочі?

 

Калино з морозу,

Несу тебе з сивого гаю.

В вікні прилаштую

Й себе ізнадвору впізнаю.

 

Неначе це я

На морозу наткнулася жала,

Як сонця свого кожен день,

Кожен день виглядала.

 

Калино з морозу,

Тебе я зустріла зимою –

Й цілюща, солодка

Твоя гіркота ізо мною.

 

 СЕЛО

 

Підпадьомкає дощ.

Кукурікає хлів.

А опісля дощу

позіхає криниця.

І щебече-щебече-щебече

весела долина.

А у травах долини

співає ранкова коса.

 

***

 

Я згадую бабцю

у дні Різдвяні

і зірку на небі,

ягнятко в хліві,

колядки барвисті

та страви пісні.

 

На покуті сіном,

обвита Кутя,

і тиша Різдвяна

колише Дитя.

У пахощах печі

ще мліє узвар.

Молитва бабусі -

справжнісінький дар.

 

Щось шепче до Бога.

Ми нишкнем, агій!..

Як та Богоматір -

до наших Марій.

Тепер уже знаю,

в якій це ціні...

Я згадую бабцю

у дні різдвяні.

 

 ПІСНЯ МОЛОДОЇ МАТЕРІ

 

Пишеться, як дишеться,

Доле моя люба.

Білий світ колишеться,

Як дитини люля.

 

Що мені залишиться,

З тим не розминуся.

Білий світ колишеться,

Я над ним схилюся.

 

І зі мною схилиться

Сонечко-горобчик,

Чи здоров у люлечці

Мій чорнявий хлопчик,

 

Що до нього внадилась

Білочка із гаю?

Пишеться, як дишеться,

Й я тобі співаю.

  

***         

Якщо ми з тобою разом,

то весна втрачає розум.

 

Літо медом умивається,

а зима в зорі купається…

 

Відшукаю все загублене,

пригадаю недолюблене,

 

недосказане від захвату,

як бджола од квітки запаху.

 

Наодинці із природою,

де пригода за пригодою

 

 

Впізнай мене

 

Ще одну весну, мов життя, прожито.

І у волошках засміялась даль.

І там, і тут заколосилось жито.

Проходить літо, не пройде печаль.

 

В тій весні не набулися з тобою,

несу тобі несказані слова,

що перевиті у вінку любовю.

Впізнай мене:

я - Мавка польова.

 

ПРОСТО ЩАСТЯ

 

...цей срібний сон,

що пю і не напюся:

босоніж йду

струмком,

котрий без дна,

веду за руку весну

і сміюся,

у ситцевому платтячку,

одна...

 

Співаю пісню,

то не пісня -

з

уст

річ,

про те, що жду

щасливії літа.

 

І ти ведеш

коня мені назустріч,

і в нього в квітах

грива золота.

 

с. Петропавлівська Борщагівка на Київщині

 

Додаткова інформація