З води і роси !

Вітаємо нашу ювілярку Галину Гай!

 Колеги по КОО НСПУ

 

 

НОВА ЗБІРКА ПОЕТЕСИ-ОРДЕНОНОСЦЯ

 

В долі відомої поетеси, головного редактора книжкового видавництва «Буква» Галини Гай, яка цими днями відзначає свій круглий ювілей, переплелись оспівана Тарасом Шевченком Медведівка на Черкащині, де вона народилась 3 грудня 1956 року, Молдавія, де тривалий час проживала з батьками, приазовське селище Андріївка неподалік Бердянська Запорізької області, де пройшли її шкільні роки, Житомирщина, де працювала в обласній газеті, столичний університет імені Тараса Шевченка, де здобувала журналістську освіту, степова Кіровоградщина, де жила з дітьми під час відряджень чоловіка на чужі неоголошені війни. Кожен цей куточок нашої великої країни залишився в її душі і у творчості.

Та більшу частину свого життя письменниця і видавець прожила у Білій Церкві, куди після закінчення факультету журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка  приїхала разом з чоловіком Анатолієм Гаєм, котрий тоді як військовий журналіст одержав призначення у газету розквартированої в нашому місті 72-ї гвардійської мотострілецької  дивізії. Працювала у Білоцерківському райвиконкомі, у багатотиражній газеті заводу «Білоцерківсільмаш» імені Першого травня, керівником студії юних журналістів «Юнпрес» Центру творчості дітей та юнацтва «Соняшник». З 1993 року – редактор книжкового видавництва «Буква». За цей час  підготувала до виходу у світ  майже три сотні книг місцевих літераторів і відомих далеко за межами нашої країни письменників.

Галину Гай благословили в літературу видатні письменники, лауреати Національної премії ім. Тараса Шевченка Віктор Міняйло та Анатолій Дімаров. Цю довіру їхня хрещениця виправдовує сповна. Вона видала окремими книгами чотири власні збірки віршів і поем, дві з яких відзначені Білоцерківською літературно-мистецькою премією  ім. І. Нечуя-Левицького та Київською обласною літературною премією ім. Г. Косинки. Має десятки публікацій у періодиці. Твори відзначаються потужним духовним зарядом, написані самобутньою мовою. Значна частина поем і віршів присвячена Білій Церкві, її минулому і сьогоденню.

За вагомі  творчі здобутки і громадську роботу Галину Семенівну Гай нагороджено орденом „За заслуги” 3-го ступеня, двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації з врученням іменних наручних годинників. Її вшановано почесною відзнакою Білоцерківського міського голови та занесено до „Золотого фонду” Білої Церкви.

До свого ювілею Галина Гай підготувала нову збірку «І Вічність яблуком впаде», перший розділ якої присвячений особливо болючій для неї темі – довготривалій неоголошеній на сході України війні з російськими загарбниками. Адже на ній випускають військові вісники 72-ї окремої механізованої бригади «Знамено перемоги» та Сухопутних військ України «Захисник Вітчизни» члени Національної спілки письменників України  чоловік Анатолій і син Юрій...

Пропонуємо увазі білоцерківців добірку  віршів поетеси-землячки Галини Гай з її  нової збірки.

 

Солдату – воїну світла

 

Це твій смертний жорстокий двобій,

Ти мов зрісся з важким кулеметом:

Мусиш тих зупинить, хто в злобі

Сіє смерть над донецьким степом.

 

Треба втримати крайній блокпост –

Хай хоч смерть чи пекельні муки.

Щоб Вкраїни палаючий Оst

Не скорили Батиєві внуки.

Ти сьогодні жартуєш з вогнем

У прямім розумінні слова,

Землю місиш сталевим конем

Під коротку снарядів мову.

 

І тобі не вмирати, а жить,

Щоб орду московитів  здолати,

Щоб священного миру мить

     В українську вернути хату.

 

*  *  *

       І в сутичці вічній святого з ганебним

                  Світлішає розум зацькований мій

                                              Л.Костенко

 

Корчиться схід України від жаху,

Де «русскій мір», мов  скелета із шафи,

Витягли з безвісті путінці люті,

В головах темних посіяли смуту,

     Рóзбрат, ненáвисть, злобý і руйнацію,

Вироком смертним для нашої нації...

 

     Сірий безпрóсвіток, стіни тюремні,

     Ґрати – на сонце, на дух, на рамена...

Голос протесту: смерть чи свобода!

Що тебе жде, мій стражденний народе?

Вірю: ніколи криваві пілати

Волю вкраїнців не зможуть здолати!

 

Благодатний вогонь

 «Напередодні Пасхи церковна місія з Білої Церкви,

очолювана митрополитом Августином,

привезла нам у Волноваху Благодатний вогонь

аж на передову до бійців. Але Благодатний вогонь

не припинив вогню сєпарсько-російської артилерії...»

 

                            З листа від чоловіка, редактора

                            військового вісника «Знамено перемоги» 

                            72-ї механізованої бригади

 

Вогню природу не змінити:

Уміє він лише горіти.

А то вже Бог чи сатана

Його вкладають людям в руки,

Щоб ті чи радість, а чи муку

У нього втілили  сповна.

 

Й горить у храмі Благодатний,

І вилітає з жерл гарматних.

Якби ж то Прометей та знав,

Що ті вогні цей світ наш грішний

Не зроблять кращим і світлішим,

То в Зевса б він вогню не крав.

 

Тепер висить в журі на кручі,

Орел жорстокий тіло мучить,

А поглядом – в донецький степ,

Де громовиця канонади,

Де міни, «буки», «смерчі» й «гради»

Вогнем змітають все живе,

 

Де українці-прометеї

Серцями й вірністю своєю

Заброд спинили у бою.

А їм в підмогу прийдуть інші,

І стане трішечки тепліше

Від Благодатного вогню.

 

Сергію Чопу,

 білоцерківському афганцю,

 полеглому в АТО

 

Тобі не обіцяли

                        гори позолотить –

Живеш у Союзі, значить,

                       мусиш іти й служить,

Виконувати накази

«Старих маразматиків зверху»,

А там вже як карта ляже:

Вижити чи померти...

 

Молодість у Афганістані –

На Майдані до кулі – зверхньо.

Наздогнала смерть в АТО...

 

Як не я, як не ми, то хто?!

 

 

Молився солдат

 

Моливсь під обстрілом у бліндажі солдат,

Який іще не знав шаленства бою.

А міни били у бліндажний скат

І світ, здається, розколовсь стократ,

Й розпалось небо десь над головою.

 

Але із бліндажа від вояка до Бога

Молитві через гуркіт не прорватись,

Й до прірви заверта життя дорога,

І автомат, як оберіг від злого,

Вже не шукають закоцюблі пальці. 

 

Безмежна вічність чи коротка мить

Лягли місточком між життям і смертю,

Коли із-за Дінця летить-свистить

В зненависті, що не бажаєм жить

«По-їхньому», рашистська звістка «смерчу».

 

Не  збожеволіти б в цей божевільний час

І не зламатися під диким тиском страху!..

Така робота на війні у вас:

Щоб білий світ до часу не погас, –

Молися і терпи, не піддавайся жаху.

 

Благає: – Якщо смерть – в коротку мить...

А якщо довгий вік калікою страждати?!

...Молитву «Отче наш» шепоче чоловік,

А двадцять перший христолюбний вік 

Йому наврочив  неопізнаним зостатись.

 

 

Відрядження на війну

 

    Чоловіку – військовому журналісту

     в АТО

 

Тобі не вперше від’їжджать,

мені не вперше проводжати.

Розлука знову, як межа

поміж світів. І треба мати

систему всіх координат:

для чого, що і як зробити,

аби війні свій іменний мандат

на блокпосту

                спокійно пред’явити.

 

Ми проженемо зайвину сльози.

Життя навчило, та і слів

для того знаємо чимало.

Жорстока дійсність –

                       відгомін  грози

старих боїв і невідомість,

                      мов осине жало.

 

Два літа бабиних підряд

і рай в осінньому саду…

Душé моя, молись і захищай

свою Вкраїну молоду.

 

 

 

Additional information