ПЛАН РОБОТИ Київської обласної організації НСПУ на 2018 рік

ШАНОВНІ КОЛЕГИ!

ПОДАВАЙТЕ СВОЇ ПРОПОЗИЦІЇ!!!

 

Січень

5 січня – день пам’яті Миколи Сома. Засідання Комісії з присудження літературно-мистецької премії (поезія, пісня, гумор і сатира) його імені (м. Біла Церква) Відп. від КОО НСПУ А.Гай.

6 січня – Творчий вечір поета-АТОвця Андрія Кириченка з нагоди 40-річчя від дня наро-дження (Білоцерківська районна Централізована бібліотечна система). Відп. Г. Гай 

6-19 січня – Участь письменників Київської обласної організації НСПУ у Різдвяних святах (за регіональними програмами).

19 січня – участь делегації Київщини у вшануванні виведених з боїв для ротації воїнів 72-ї окремої бригади Збройних Сил України – спадкоємиці дивізії Гончарових «Пропороносців», з якими КОО НСПУ ще 2002 р. уклало договір про творче співробітництво (Плац культури шинників, м. Біла Церква). Відп. А. Гай, Ю. Гай.

22 січня:

 – відкриття тижня «Соборний дзвін» (Зал камерної та органної музики, м. Біла Церква) Відп. Ю. Гай

– участь письменників області у відзначенні Дня соборності (за регіональними програмами) Відп. В. Бубир, А. Гай, Г. Горовий, Н. Кир’ян, О. Матвієнко.

 

Лютий

9 лютого – презентація фантастичного оповідання «№ 74» учениці 10 класу Білоцерківського колегіуму, молодого прозаїка-фантаста Єлизавети Максимової, виданого книжковим видав-ництвом «Буква»  (Актовий зал Білоцерківського колегіуму) Відп. Г. Гай.

21 лютого – відзначення Міжнародного дня рідної мови (за регіональними програмами). Відп. В.Бубир, А.Гай, Г. Горовий, Н.Кир’ян, О.Матвієнко.

 

Березень

8  березня – участь письменників у заходах з нагоди Дня весни і краси (за регіональними програмами). Відп. В.Бубир, А.Гай, Г. Горовий, Н.Кир’ян, О.Матвієнко.

21 березня – участь письменників Київщини у відзначенні Всесвітнього дня поезії (за регіо-нальними програмами). Відп. В. Бубир, А. Гай, Г. Горовий, Н. Кир’ян, О. Матвієнко.

30 березня – засідання Правління КОО НСПУ (наповнення сайту КОО НСПУ та інші пи-тання. Київ, офіс НСПУ).  Відп. В. Бубир, Ю. Гай.

 

Квітень

4 квітня – участь членів КОО НСПУ у відзначенні 100-річчя від дня народження Олеся Гончара (офіс НСПУ). Відп. А. Гай.

12-14 квітня – літературно-мистецьке свято «Веселки над Россю». Відп. А. Гай, Ю. Гай.

26  квітня: 

– Відзначення Всесвітнього Дня книги та авторського права (за регіональними програмами). Відп. В.Бубир, А.Гай, Г.Горовий, Н.Кир’ян, О.Матвієнко.

–Презентація нових книг письменницького подружжя Галини і Анатолія Гаїв. (Білоцерківська центральна бібліотека). Відп. В. Бубир.

 

Травень

9 травня – участь членів КОО НСПУ у відзначенні Дня Пам’яті і Примирення (за регіональ-ними  програмами). Відп. В.Бубир, А.Гай, Г.Горовий, Н.Кир’ян, О.Матвієнко

26 травня – поетичне  свято «З обійнятих тобою днів»  пам’яті М. Вінграновського до Дня слов′янської писемності і культури. с. Яблунівка Білоцерківського р-ну. Відп. А. Гай.                                                    

                                                                 

Червень

05 червня –  Літературний вечір поета-гумориста Віктора Бондаренка  з нагоди 70-річчя від дня народження (м. Тетіїв, міська бібліотека). Відп. Т. Міцінська, Ю. Гай.

22 червня – засідання Правління КОО НСПУ (Київ, офіс НСПУ)  Відп. В. Бубир, Ю. Гай.

 

Липень 

03 липня – творчий вечір прозаїка Юрія Гая з нагоди 30-річчя від дня народження (Білоцер-ківська центральна міська бібліотека). Відп. Г. Гай

12 липня – творчий вечір поета, прозаїка, публіциста Павла Малєєва з нагоди 75-річчя від дня народження (Кагарлицька центральна районна бібліотека). Відп. А. Гай 

24 липня  – творчий вечір поетеси, прозаїка, перекладача  Тетяни Шарової з нагоди 85-річчя від дня народження (Білоцерківська центральна міська бібліотека). Відп. А. Гай.

 

Серпень

24 серпня  –   участь письменників у відзначенні Дня незалежності (за регіональними про-грамами). Відп. В.Бубир, А.Гай, Г.Горовий, Н.Кир’ян, О.Матвієнко

25 серпня –  презентація нової книги художньо-документальної книги про АТО і творчий вечір  Олександра Хмельовського з нагоди 55-річчя  від дня народження. (обухівська міська центральна бібліотека). Відп. А. Гай, Г. Горовий.

 

Вересень

12 вересня –– творчий вечір прозаїка Миколи Дубовича з нагоди 70-річчя  від дня наро-дження (Переяслав-Хмельницька центральна міська бібліотека). Відп. О.Матвієнко, А. Гай.

28 вересня – засідання Правління КОО НСПУ.( Київ, офіс НСПУ.)  Відп. В. Бубир, Ю. Гай.

 

Жовтень

4 жовтня –  творчий вечір прозаїка Леоніда Кононовича  з нагоди 60-річчя  від дня наро-дження (бібліотека с. Гатне К-Святошинського р-ну). Відп. Н. Кир’ян, Т. Володай, А. Гай.

12 жовтня –  творчий вечір прозаїка і перекладача Олени Герман з нагоди 50-річчя  від дня народження (Український фонд культури ім. Б. Олійника). Відп. В. Бубир, А. Гай.

19 жовтня –  творчий вечір поета і педагога Григорія  Іваненка з нагоди 65-річчя  від дня народження (Іванківська районна бібліотека). Відп. В. Бубир, А. Гай.

 

Листопад

6 листопада – звітні збори КОО НСПУ, обрання делегатів на з’їзд НСПУ (Київ, офіс НСПУ). Відп. В. Бубир, Ю. Гай.

9 листопада – участь письменників Київщини у заходах з нагоди Дня працівників культури (за регіональними програмами). Відп. В.Бубир, А.Гай, Г. Горовий, Н.Кир’ян, О.Матвієнко.

23 листопада – засідання Комісії з присудження обласної літературної премії ім. Г.  Косинки за 2018 рік (Київська облдержадміністрація) Відп. А. Гай. 

 

Грудень

7 грудня – засідання Правління КОО НСПУ (Київ, офіс НСПУ). Відп. В. Бубир, Ю. Гай.

28 грудня – вручення обласної літературної премії ім. Г. Косинки за 2018 рік. Відп. А. Гай.

 

 

Голова Правління  КОО НСПУ                                                  Анатолій ГАЙ

 

 

 

 

 

 

 

РЯДКИ, ЩО ПАХНУТЬ ПОРОХОМ

При виконанні обов’язків редактора військового вісника 72-ї окремої механізованої бригади під час одного з відряджень на передову мені передали сувій з кількох аркушів, де від руки були написані вірші російською і українською мовами, які, що називається, взяли за душу своєю окопною правдою. Це були поезії учасника неоголошеної російсько-української війни з першого її дня бойового офіцера Андрія Кириченка.

Зібравши усе, що ходило по руках бійців бригади, ми  з сином Юрієм, також членом нашої Спілки, який разом зі  мною півтора року випускав на передовій військовий вісник, підготували та  за свій кошт видали першу поетичну книжечку нашого однополчанина під назвою «Така от війна...»

У невеликій збірці віршів з передової, попри певні огріхи (писав не профі-літератор, а бойовий офіцер-артилерист), як відзначила у вступному слові прес-офіцер бригади молодший лейтенант Олена Мокренчук, – «зріз війни з усіма її труднощами й страхами, тугою за коханими й іронією до «нічних панянок», докладними описами реальних подій та красивими алегоріями, образами та метафоричністю. В Інтернеті ці вірші набирають по півтисячі лайків за кілька годин; солдати і волонтери їх передруковують і дарують найріднішим. Сподіваємось, і вам вони припадуть до серця, бо написані гарно й щиро.»

Перша поетична збірка Андрія Кириченка була презентована військовослужбовцям бригади і  жителям селища Очеретяне на Донеччині, де розміщався штаб з’єднання, 16 січня 2017 року в день святкування 75-ї річниці створення 72-ї окремої механізованої бригади.

Високу оцінку виставили поету-фронтовику Андрію Кириченку члени Комісії НСПУ з військово-патріотичної літератури, які звернулися до Правління НСПУ з клопотанням прийняти талановитого поета-воїна до нашої Спілки. Їх підтримали учасники загальних зборів Київської обласної письменницької організації (майор Кириченко служить у військовій частині, розквартированій у Білій Церкві, тож територіально належить до Київської обласної організації НСПУ), Приймальна комісія НСПУ рекомендувала прийняти, а Правління НСПУ навесні 2017-го прийняло талановитого літератора до лав нашої Спілки.

На знімку: Письменники двох поколінь, воїни 72-ї окремої механізованої бригади – спадкоємиці дивізії Гончарових «Прапороносців» прозаїк Анатолій Гай і поет Андрій Кириченко. Літо 2017-го, штаб 72-ї бригади під Авдіївкою

У перших числах листопада 2017 року разом з бригадою новобранець нашого загону професійних літераторів майор Андрій Кириченко повернувся із зони боїв до Білої Церкви і після короткого відпочинку приступив до підготовки нової поетичної збірки.

Деякі з віршів поета-фронтовика пропонуємо читачам «Літературної України».

 

Анатолій ГАЙ, 

голова Київської обласної організації НСПУ,

редактор військового вісника 72-ї ОМБр.

 ВОЙНА НА ДОНБАССЕ

 

Отбросив сомненья ещё на Майдане, 

                прийдя добровольцем сюда,

Ты всё понимаешь, и тоже считаешь: 

                      Краина – одна навсегда!

И нас на колени никто не поставит, 

                            пока бьётся сердце бойца!

Война на Донбассе имеет начало, но

                       Не имеет конца…

 

Хранят наши матери души и фото,

  и ждут телефонных звонков,

А кто-то команду даёт для кого-то

     на подлый обстрел городов.

И под балаклавами прячут уроды 

                            свой страх и потерю лица. 

Война на Донбассе имеет начало, но

                         Не имеет конца…

 

Дорог паутина, посты, перекрёстки,

           снега и туманная муть…

Кто знал бы, как хочется воздухом мирным

           хотя б на мгновенье вздохнуть!

Но крутится жернов, и едет «груз 200»

                                    по слову ху*ла-подлеца.

Война на Донбассе имеет начало, но

    Не имеет конца…

 

Всё так же мы ловим в ночи «отведёнку»,

        и снайперы целят на свет;

Славянск и Пески, Волноваха и «Промка»  

            осколок – цена на билет.

И хочется верить, что я ошибаюсь, 

                             но вижу в глазах мертвеца:

Война на Донбассе имеет начало, но…

 

                           

ТУМАН

  

Сейчас туман рассеется, вот-вот…

На крыше снайпер вновь увидит цели.

Чуть слышно где-то ухнул миномёт,

И две вороны с тополя взлетели.

 

Напротив – дом. Да и вокруг дома.

А в окнах смерть и чьи-то злые лица.

И без тумана нам совсем хана,

Нам без тумана не пошевелиться.

 

Прохлада пробирает до кости,

Росу стираю с грязного приклада.

Нам жизнь прожить – 

что поле перейти!

Не очень далеко, но очень надо.

 

В помя́той фляге ровно по глотку

Сырой воды с тоской наполовину.

А чьи-то пальцы тянутся к курку

И снайпер уже видит наши спины.

 

Мы рвёмся наудачу, наугад,

И тишину сменяет хаос боя.

И кто прикроет спину, тот и свят,

А кто попал под пулю, тот спокоен…

 

Туман… Перед глазами пелена.

Но кто-то держит, и куда-то тащат.

«А смерть в тумане вовсе не красна», –

Я думаю, идя в туман всё дальше….

 

                                                           

ВІДПУСТКА

 

Вагон нарешті зупинився,

На десять днів – війні кінець.

Живим я знову залишився,

Я у відпустці, хай їм грець!

 

На десять днів про страх забути,

Про цінність лічених хвилин,

Батькам у вічі зазирнути,

Не слухать з острахом новин.

 

Побачить милу, рідну хату,

Малих дітей на руки взять.

Що може спокій дать солдату?

За що він буде воювать?

 

За незнайоме тихе місто?

За друзів? – в них своє життя -

Війна давно уже без змісту,

Без цілі і без майбуття…

 

Але нехай, про це пізніше,

Ми все розставим по місцях,

Хто бачив смерть – той не залишить

Брехні й підлоті вільний шлях.

 

А зараз – тиша, зраз – спокій,

Живи і не рахуй хвилин.

Чи день, чи два мине, допоки

Ти звикнеш до знайомих стін.

 

А далі – раптом поміркуєш,

Що все ж це не твоє життя,

І підсвідомо вже рахуєш

Як плине час до відбуття…

 

Вагон зупиниться нарешті,

В АТО кінчається маршрут.

Ось речі на плече береш ти.

Чекайте, хлопці, я вже тут.

                                                    

 

*    *    *

 

Щелчок в пазы, за ним щелчок другой.

Патроны лягут в магазине ровно.

Под вечер дождь стал снова нам 

слугой,

Размыл дороги, хлещет монотонно.

 

Чуть легче ждать: из тусклой пелены

Не станут «гости» шлёпать по болоту.

И миномёты в дождь не так страшны. 

Помилуй, Бог, проклятую пехоту!..

 

И в магазине друг за другом в ряд

Десятка три смертей замрут до срока.

Погода нам велит не воевать.

Ночь без обстрела – что ж, 

                                         уже неплохо!

 

Сырой блиндаж и сумрак на дворе, 

Доклад с постов – и тишина в эфире.

Но каждый ждёт и мысленно готов

Бежать к машине в ближнем капонире.

 

А в мире тихо, капель мерный звук.

Мы, как патроны, жмёмся в магазине.

Молчит эфир. И я молчу, и друг…

Один лишь дождь по грязи шьёт картины.      

 

 

 *   *   *

 

В Рождественскую ночь 2015 года под прикрытием густого тумана прямиком на позиции 3-го МБ 72-й  ОМБр вышла ДРГ противника в количестве пяти человек. 

Благодаря бдительности часовых и наличию у них тепловизора враг был вовремя обнаружен и собственными силами дозора уничтожен. 

Противник бежал. Нападавшие в панике бросили на снегу двоих своих раненых (они, как потом выяснилось, всю ночь медленно умирали в поле), и потом трое суток противник отказывался забирать их тела. 

Наши часовые оба получили награды за мужество. 

Вот такая война…

 

                 

Личному составу 

3-го механизированного батальона 

72-й  бригады посвящается

 

Чёрной язвой на снегу 

                            миномётные воронки, 

И холодный автомат 

                            пьёт тепло уставших рук.

Четверть часа до тепла, 

            блиндажа и тёплой пшонки,

Четверть часа. А потом  

                            на посту заменит друг.

 

Ночь позёмкою  кружит, 

мелкий снег в лицо бросая,

Искры изредка мелькнут 

из темнеющей  трубы.

Маскхалат, бронежилет – 

всё промёрзло и не тает. 

Ветки пляшут на ветру, 

словно линии судьбы.

 

Из провала-блиндажа вылез 

сменщик полусонный, 

Сразу ветра злую горсть  

полной грудью отхватил.

По позиции идём 

            тропкой, снегом забелённой,

Меж окопов и ходов, 

как меж брошенных могил.

 

Смотрим в поле: тишина; 

    ветер, ночь, равнины простынь… 

Под брезентом смотрит вдаль

                  снаряжённый пулемёт.

И, как призрачный мираж, 

проявляются вдруг гости:

Пригибаются, ползут, 

будто их никто не ждёт.

 

Сколько? Двое…Трое… Пять…

Колорадские херои

По оврагу вдоль кустов 

торят путь по целине.

Оглядятся – и ползут. 

Обкурились травки, что-ли?

Автомат наперевес, 

тянут «Мухи» на спине.

 

То залягут, то опять 

друг за другом, тихо-тихо… 

Друг упал за пулемёт, 

я за бруствером залёг.

Подпустили их на сто, 

в два ствола приняли лихо,

И такое началось – я забыл, 

              что и продрог!

 

Сердце бешено стучит! 

       Бью по вспышкам, бью по теням,

Пулемёт, как заводной, 

лупит длинными во тьму.

Слышно стоны впереди, 

и дрожат мои колени; 

Заменяю магазин: 

торопиться ни к чему.

 

Что там? Мины резкий свист 

заглушил горячку боя.

Видно, вызвали огонь, 

чтоб по-лёгкому уйти.

Из-за дерева смотрю, 

бью короткими и стоя. 

Из окопа машет друг. 

Да, пора к нему ползти…

 

Утро встретил пушек гром: 

мы утюжим их посадку.

На снегу лежат тела; 

пятна крови, барахло…

Не забрали мертвецов – 

знать, бежали без оглядки!

Да, такая вот война…

Нам сегодня повезло.

 

                                                        

ОНИ

(продолжение)

 

Они лежали целых двое суток

На той замёрзшей серой полосе,

И ветер всё трепал брезент их курток,

И лица их видны нам были всем.

 

Один не добежал всего два шага

И у ложбинки раненым упал.

А остальным – вернуться было надо,

Но наш огонь бы их жалеть не стал.

 

Потом пошли обстрелы и разведка,

Два штурма без пощады и ума,

И миномёты крыли, и ответка

По их постам, конечно же, была.

 

А этим – ничего уже не надо

На той обледеневшей полосе.

«Свои» забрать их, может, 

были б рады, –

Да мы не рады видеть их совсем.

 

А до врага всего-то метров тридцать!

На кашель тут же прилетает ВОГ.

И каждый тут – солдат, а не убийца,

И по-людски – тела вернуть бы смог.

 

Но… За душой у каждого потери,

Не первый год размениваем счёт.

Мы никому давно уже не верим,

Да и за ними вряд ли кто придёт.

 

 

БЕЗ НАС НИКАК

 

Мы уходили не под гром оваций,

И нас комплектовали второпях.

Не слушая чужих инсинуаций,

Мы просто шли и тем внушали страх.

 

И там, где остальные отступали,

Бросали всё, кричали, что невмочь, –

Стояла только Чёрная бригада, 

И только мы себе могли помочь.

 

Мы не просили лёгкую работу,

Но знают все: где мы – всегда успех!

Ведь Бог во все века любил пехоту,

А наша – ну так просто лучше всех!

 

Мы сотни километров намотали

По нашей «Градом» выжженной земле.

И пусть не все с цветами нас встречали, 

Но отпускать никто нас не хотел.

 

Своих героев помним поимённо,

Их память чтим, и этим мы сильны.

А наша пропылённая колонна

 Домой вернётся лишь в конце войны.

 

Ну а пока дымятся терриконы, 

Враг не разбит и свой не поднят флаг, 

Воюют наши роты, батальоны,

И знают все, что здесь без нас  – никак.

 

  *   *   *

Що віддати тобі, аби ти дочекалась на мене,

Як запасти у душу, де місце у серці знайти,

Чим розвіяти смуток, що навіть і зілля зелене

Не відпустить, бо мушу я знову від тебе іти.

 

Кожен крок, кожен слід, мов рубець, через серце лягає,

Та байдуже, де був я чи де доведеться пройти,

Пам’ятаю тебе, а про мене чи ти пам’ятаєш?

Серед подруг та справ, зовсім десь у другому житті.

 

Я напевно вернусь, як і всі ми вернемось, можливо,

Але знати, що є теє місце, де будь-коли ждуть,

Це, повір цим рядочкам, для кожного дуже важливо,

Важливіше за все, через що випадає нам путь.

ВІЙСЬКОВІ ВІДЗНАКИ ПИСЬМЕННИЦЬКОЇ РОДИНИ

Одразу три найвищі військові волонтерські відзнаки Міністерства оброни України – медалі «За сприяння Збройним Силам України» одержала у передноворічні дні літературно-мистецька родина Гаїв. Наказом міністра оборони України генерала армії Украини С. Полторака № 858 від 29.11.2017 р. цих нагород удостоєні члени Національної спілки письменників України Анатолій Гай та його син Юрій, а також донька Олеся за вагомий внесок у зміцнення обороноздатності Українського війська.  

Майже півтора року за дорученням Генерального штабу ЗСУ на передовій у Волновасі та у Авдіївці батько й син Гаї реалізовували пілотний проект з відродження малотиражної військової преси у з’єданнях, які протистоять на сході України російським агресорам і їхнім служкам-сепаратистам. Вони випускали військові вісники 72-ї окремої механізованої бригади «Знамено перемоги» та Командування Сухопутних військ ЗСУ «Захисник Вітчизни». Сотні кілометрів по прифронтових мінованих дорогах здолали військові журналісти, збираючи матеріали на взводних і ротних опорних пунктах інколи за кілька десятків метрів від ворожих траншей. Щотижня бійці в окопах одержували свіжі повнокольорові номери газет, які розповідали про героїзм українських воїнів, про славні традиції  захисників України, про наші непересічні цінності й ідеали, оплачені життям тисяч і тисяч борців за волю, за краще майбутнє українського народу. Було випущено більше півсотні номерів, а загальний тираж видань перевищив 15 тисяч примірників.

Базовим з’єднанням стала білоцерківська 72-га окрема механізована бригада. Про кращих її бійців і командирів письменники Гаї  розповідали не лише на шпальтах бойових вісників, але й регулярно надсилали репортажі до Київської обласної газети «Час Київщини», в «Літературну Україну» та в «Народну армію», у білоцерківські ЗМІ. Саме завдяки їм дізналась не лише Білоцерківщина та Київщина, але й уся Україна про героїчну службу випускника Академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного командира механізованої роти старшого лейтенанта Богдана Гарнаги, командирів механізованих взводів братів старших лейтенантів Дмитра і Романа Коваленків, командира розвідувального взводу 2-го механізованого батальйону сержанта Юрія Нагаївського, командира відділення зенітно-ракетного взводу 1-го механізованого батальйону молодшого сержанта Євгенія, старшого навідника міномета Олександра Скрипківського, темношкірого білоцерківця-артилериста Дмитра Дахна з позивним «Обама», про полеглих за незалежність і територіальну цілісність України саперів головного сержанта взводу групи інженерного забезпечення  кавалера ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня  старшого сержанта Олександра  Нехая та командира інженерно-саперної роти, кавалера двох бойових орденів  капітана Євгена  Сарнавського, про добру сотню інших героїв АТО, які взяли в руки зброю і зі своїми бойовими побратимами не допустили російських загарбників та сепаратистів у Маріуполь і Волноваху, міцно тримали оборону у Авдіївській промисловій зоні, на шахті «Бутівка» та в інших найгарячіших точках східного фронту на Донеччині. 

Військові журналісти Гаї не лише регулярно збирали на передовій матеріал і випускали газети, але й розробили штатні розписи військових редакцій, на практиці перевірили затратність таких видань, розробили технічні умови їх випуску, підготували більше десятка військових журналістів для бригадної преси, що дозволить  налагодити випуск таких вісників у всіх воюючих на сході бригадах Збройних Сил України. За цю велику роботу керівник проекту Анатолій Гай відзначений також Подякою начальника Генерального штабу ЗСУ генерала армії України В. Муженка, почесним знаком 72-ї ОМБр і медаллю Всеукраїнського історичного об’єднання «Країна» «За збереження історії». 

А Леся Курило-Гай, яка має спеціальність художника-графіка і дизайнера, відзначена вищою волонтерською нагородою за  випуск до 75-річчя сформування 72-ї механізованої бригади – спадкоємиці бойової слави дивізії Гончарових «Прапороносців» художнього буклету «Під знаменом волі», який збереже для нащадків зафіксовані тушшю, олівцем, гуашшю та олійними фарбами обличчя живих і полеглих героїв.

 

 Полковник Г. Філь, 

начальник відділу військово-патріотичного виховання Головного управління 

морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України

 

 

 

БІЛОЦЕРКВІЩИНА ВШАНУВАЛА ВІНГРАНОВСЬКОГО

Коли на початку сімдесятих років минулого століття з боку компартійно-кадебістських сил все ще грізної тоталітарної імперії під назвою Радянський Союз почалися чергові тотальні гоніння на «українських буржуазних націоналістів», тобто на  національно свідому  еліту, а по великих і малих містах «чорні воронки» у нічній темряві знову хапали для відправки у тюрми, табори і спецпсихушки кращих синів і дочок України,  велика небезпека нависла й над видатним письменником, кіноактором та сценаристом  Миколою Вінграновським. 

Попереджений прихильниками свого таланту, а порядні люди, хоча й негусто, траплялись і серед співробітників спецслужб, він не мав особливого вибору, куди сховатись. Дома на  малій батьківщині його вирахували б одразу. По друзях-інтелігентах перебути непоміченим теж не вдалося б, бо й вони були під недремним кадебістським оком. Тож  Вінграновський прийняв ризиковане, але єдино вірне рішення: потайки виїхав у село Шкарівку  Білоцерківського району, де  перед тим зупинявся у селянській родині під час одного зі своїх недавніх творчих відряджень. 

Прості люди, які знали його всього кілька днів, попереджені Миколою Степановичем про можливу небезпеку за його переховування, не побоялися і зі щирим серцем прийняли у свою сім’ю, поширивши по сусідах, а невдовзі про це знало уже все село, новину, що приїхав погостювати далекий родич. 

Так майбутня гордість української літератури перебув найважчий період у своєму житті, доки схлинула хвиля репресій.

У незалежній Україні уже відомий далеко за межами України  митець неодноразово приїжджав у Шкарівку. Інколи по кілька тижнів жив і творив на берегах чарівної Росі,  виступав перед школярами у сільській школі та перед жителями у сільському Будинку культури, зустрічався з інтелігенцією Білоцерківщини. Тут зародився його роман «Северин Наливайко», написана повість «Манюня», багато віршів, оповідань і сценаріїв майбутніх фільмів.

Жителі Шкарівки пам’ятають і люблять свого хай і з недовгим стажем проживання, але односельця. Свідченням тому стало відкриття 7 листопада 2017 року, в день народження видатного діяча української культури, меморіальної дошки Миколі Вінграновському в затишному фойє  Шкарівської загальноосвітньої школи, ініціативу щодо відкриття якої саме  у сільській школі, де неодноразово бував письменник,  активно підтримали і втілили у життя Шкарівський сільський голова А. Бондар, начальник відділу культури Білоцерківської РДА Р. Бичек, завідуюча Білоцерківською районною централізованою бібліотечною системою Л. Зінченко та директор Шкарівської ЗОШ О. Крутаков.  

На урочисту подію прибули та виступили давній і щирий друг Миколи Степановича поет-пісняр, заслужений працівник  культури України, автор документальної книги «212 світанків з Миколою Вінграновським» А. Кульчицький, заступник голови Білоцерківської районної державної адміністрації Ю. Савчук, автор цих рядків, поети Г. Гай і П. Розвозчик, поет-гуморист Л. Гажала, науковець В. Семилєтко, лауреати літературно-мистецької премії імені Миколи Вінграновського скульптор М. Василенко і співачка Л. Шестерняк-Салиівінська  та інші численні учасники  Дня пам’яті. 

Тепло і зворушливо розповів про свої зустрічі з видатним майстром слова голова села Яб-лунівки, на околиці якого протягом десятиліття аж до останнього свого приїзду на Білоцеркі-вщину жив у наметі  на березі чарівної Росі і активно працював над словом Микола Вінгра-новський, А. Савчук. До речі, на тому місці, де розбивав свій табір письменник, силами білоцерківської мистецької інтелігенції  та мешканців Яблунівки споруджено йому поки що єдиний в Україні пам’ятник.  Щороку наприкінці травня там відбувається велике літературно-мистецьке свято «З обійнятих тобою днів» імені Миколи Вінграновського, на якому побували тисячі гостей – шанувальників його творчості з різних куточків України та з-за рубежу. 

Після урочистого відкриття пам’ятної дошки у шкільній актовій залі біля стенду з творами видатного письменника,  який під керівництвом шкільних бібліотекарів любовно підготували школярі, продовжився меморіальний літературний вечір. Згадками про свої зустрічі з Миколою Вінграновським ділилися ті, кому пощастило особисто бути знайомим з Миколою Степановичем, а старшокласники показали літературну композицію і читали його чудові вірші. 

Так у свій 81-й день народження Микола Степанович Вінграновський знов у слові повер-нувся на землю, яка гостинно прихистила і протягом кількох десятиліть була творчою колис-кою багатьох його  творів.

 

 

 

 

Сміху іскорки ясні...

 Вечір пам'яті П.П.Глазового в Національному музеї літератури України

 (м.Київ, 11.11.2017)

Їх залишив по собі класик сучасного українського гумору, справді-бо народний улюбленець Павло Глазовий. Так можна було б визначити і головну домінанту вечора пам'яті класика, що його організував і провів в Національному музеї літератури 11 листопада 2017 року Міжнародний фонд імені Павла Глазового. На ньому друзі і шанувальники творчості Павла Прокоповича гідно вшанували пам'ять корифея українського гумору. 

Гарним заспівом до цієї розлогої розмови про Майстра стали два чудових відео з зафіксованими щасливими миттєвостями читання своїх творів самим Творцем, його мудрими глибокими розмислами про природу сміху і творчість. Високий, поставний, з красивим відкритим обличчям, яке ледь-ледь (наче здалеку) підсвічувала тепла усмішка, навіть на людях він здавався самітником, зосередженим на своїх думках — наче над отією книгою, що кожен Майстер пише все життя. Ці відеопокази вмістили в себе і вкраплення відгуки-спогади знакових постатей та надійних друзів Глазового, які пізніше продовжили цю розмову і в своїх виступах на самому вечорі.

Тепле, насичене цікавинками вступне слово Президента Фонду, відомого письменника-гумориста Віктора Арсенійовича Євтушенка і стало гарним прологом до цієї імпрези, його прекрасно продовжив неймовірно талановитий митець - Герой України, шевченківський лауреат і істинно народний артист - Анатолій ПАЛАМАРЕНКО… Зал був у захваті від його високої майстерності і прекрасних творів Глазового.

Потім ведучий запросив до слова заслуженого будівельника України, близького друга Павла Прокоповича - Василя Сергійовича Пшеничнюка. Він, зокрема, сказав: «Знаю: славі, що прийшла до Глазового, він не прагнув запобігати. Пошуковцем посад, звань, нагород він ніколи не був. Тим надійнішою постає ця слава тепер. А народна шана — це передовсім природне відлуння на добро, яке ніс Павло Глазовий у світ...»

Схвильовану розмову про «винуватця» вечора продовжив народний депутат декількох скликань, заслужений юрист України Володимир Миколайович Стретович, який підкреслив, що свого часу саме твори П. Глазового вивели його на самодіяльну сцену. Він багато чим віддячив у майбутньому своєму своєрідному «хрещеному батькові» в гуморі. 

Про те, що Павло Глазовий створив у своїх творах строкату й різноманітну галерею персонажів, що самі промовляють за себе, живуть своїм життям, постають такими, якими є: не кращими й не гіршими, але скрізь — справжніми. Котрі, то на жаль, то на радість, втілюють риси, характерні для свого часу і свого народу говорили у свої емоційних, схвильованих виступах-спогадах народна артистка України Яблонська Галина Гілярівна, президент Асоціації діячів  естрадного мистецтва, заслужений діяч мистецтв України Віктор Володимирович Герасимов, головний редактор газети «ХАТА» - Микола Іванович Рудаков і автор цих рядків, який звернувся в своєму виступі саме до громадянських творів Павла Прокоповича з його «Чорної книги», аби учасники вечора вкотре переконались у суголосності творчості майстра нашому непростому сьогоденню. Бо ці тривоги чим далі сильніше переймали старого письменника, поставали у нових і нових віршах. Він поспішав і — встиг! Останнє десятиліття стало прощальним злетом. Благословенна доля берегла пам'ять, талант, гострий розум, зацікавлення до сущого навколо — і до останніх днів на землі. А майстерно виконані Герасимчуком Михайлом Григоровичем і чудовим організатором цього дійства Тетяною Юхимівною Димань твори ще раз підтвердили, що у гумористиці Павла Глазового, в єдності віршованих історій, ситуативних подробиць, постає широка картина народного життя та його особливості: духовні, моральні, етичні й побутові... 

Музичні паузи вечора чудово скрасили учні Т.Димань – Назар Шуст та Наталя Чарна, а потім вони і ще їхній товариш по навчанню в Школі мистецтв Герман Розстальний теж прочитали гуморески Павла Прокоповича. 

Прекрасною кодою вечора стала «співуча команда» Петра Андрійчука – його чудова «ДАРНИЧАНКА» ( концертмейстери Володимир Якимчук, Віталій Блударенко). 

Загалом же, вся тональність вечора була насичена усмішкою, іронією, часом легким сарказмом (все-таки видатний же гуморист ювіляр вечора!). Але ширше й важливіше — з великим і щирим уболіванням за людину. Її життя, мову, Батьківщину... З гарячими думками про майбутнє: чи збережуть українці своє рідне — слово, культуру, пам'ять, звичаї? Невипадково Павло Прокопович пам'ятав усе життя шевченкові слова: 

"Раз добром зігріте серце вік не прохолоне..." 

...Бо ці слова цього вечора теж звучали услід добрій пам'яті про Генія сміху, а у них вплітались "сміху іскорки ясні", які Павло Глазовий лишив по собі. Добрий чоловік — добрим людям! Дякуємо Міжнародному Фонду Павла Глазового і чекаємо на такі ж нові, дуже важливі і потрібні імпрези! 

Неволов В.В., заслужений діяч мистецтв України

Additional information