Продовжуємо вишивати поетичний рушник

15 листопада в м. Обухові пройшов фінал Сьомого фестивалю-конкурсу для поетів з інвалідністю “Поетичний рушник”. Започаткований ще у 2011 році він входить до низки заходів, присвячених пам’яті славетного сина Обухівської землі, всесвітньо відомого поета-пісняра Андрія Самійловича Малишка. 

Організаторами фестивалю традиційно виступили Обухівська міська рада, ВГО “Народна академія творчості інвалідів” та письменник, журналіст, громадський діяч Геннадій Горовий. Символічно, що місцем проведення фіналу була обрана Обухівська гімназія імені В.О. Мельника. Трагічно загиблий екс-градоначальник Обухова стояв біля першовитоків фестивалю. Він всіляко підтримував ідею створення такого унікального заходу й вірив у його успіх. “Поетичний рушник”, дійсно, виправдав сподівання усіх причетних до його проведення і в деякій мірі навіть перевершив їх. Задуманий як київський обласний, він швидко знайшов своїх шанувальників далеко за межами Київщини. Починаючи з четвертого фестивалю, участь у ньому вже могли брати віршотворці з обмеженими фізичними можливостями, котрі мешкали у будь-якому регіоні України. Такі дії організаторів швидко дали свої позитивні плоди. Гурт учасників із року в рік збагачувався новими іменами, росла конкуренція, і загальний рівень творів, які доходили до фіналу, щораз сильнішав.

Нинішній фестиваль у цьому сенсі, певно, виявився найбільш вдалим. Членам журі довелося докласти чимало зусиль, аби визначити переможців серед усього розмаїття цікавих, образних і почасти в чомусь несподіваних творів. 

Між іншим, про членів журі. Що два роки суддівська комісія частково оновлюється. Нові експерти покликані не тільки привнести свіжий погляд у роботу суддів, а й забезпечити максимальну прозорість та неупередженість під час розгляду конкурсних доробків. На Сьомому фестивалі-конкурсі “Поетичний рушник” у якості члена журі дебютувала поетеса, відповідальний редактор журналу “Пізнайко від шести”, член НСЖУ Анастасія Затворницька. Які ж враження залишив у її душі фестиваль?

Говорить член журі Анастасія Затворницька:

Фестиваль став для мене відкриттям. Перш за все відкриттям людської доброти. Читати конкурсні роботи – це одне. А от знайомитися з авторами, відчувати тепло людського контакту – це вже зовсім інша справа. Зізнаюсь, очікувала формального підходу. Тож атмосфера зустрічі старих друзів стала радісною несподіванкою.

Надзвичайно приємно було долучитися до цього дійства і стати його частиною. Дуже порадував рівень творів. Конкурсанти серйозно і відповідально підійшли до своїх робіт, тож і їхня оцінка, занурення у світ кожного автора перетворились на справу захопливу та цікаву. Сподіваюся, фестиваль житиме й надалі.

Він цього справді вартий.

А ще, у “Поетичного рушника” постійно ширшає коло друзів, які допомагають і словом, і ділом. Їх можна перераховувати та перераховувати. Громадські діячі Анатолій і Дарія Сасси, письменники Вікторія Осташ, Тетяна Череп-Пероганич, Наталія Дев’ятко надали сьомому фестивалю-конкурсу інформаційну підтримку. За посередництва координатора групи Розмовного клубу “Українські посиденьки” Олександри Тюнькіної та доброї волі директора книгарні “Смолоскип” Ольги Погинайко, лауреати  отримали в якості призів прекрасні книжки від відомого українського видавництва “Смолоскип”. Ошатні й змістовні за наповненням вони неодмінно принесуть незабутні хвилини задоволення кожному переможцю. 

Організатори відзначають, що “Поетичний рушник” поволі перетворюється на щось значно більше ніж літературний фестиваль-конкурс. Він стає майданчиком для реалізації найсвітлішого, що є в людях, дає змогу проявити кращий бік їхньої душі.

Говорить співорганізатор та голова журі фестивалю-конкурсу Геннадій Горовий:

Приємно, що друзів у фестивалю з кожним роком більшає. Ми віримо у важливість своєї роботи. Ми тішимося, що нашу віру поділяють й інші. Гуртом ми звернемо гори. Якщо буде на те Божа воля, фестиваль дасть путівку в творче життя ще не одному таланту. Для таких сподівань маємо всі підстави. Перелік областей, з яких до нас надсилаються конкурсні заявки, постійно доповнюється. Цьогоріч, скажімо, долучилися представники з Волинської та Чернігівської. Приходять нові, справді потужні учасники на кшталт цьогорічного володаря гран-прі Івана Котовича з міста Любомль Волинської області. Вони змушують своїм запалом “підтягнути животик” старожилів фестивалю. А на тлі здорової конкуренції зростає й загальний рівень поетичного слова.

Переможці насправді продемонстрували дуже високу майстерність володіння словом. Чого вартий лише цей вірш вже згаданого вище цьогорічного володаря гран-прі Івана Котовича:

 

Які імперії були,

Які тирани панували,

Які епохи гарцювали, 

Які бурани полягли!

 

Усе минає, все тече,

І тільки вічна Оріяна

В праматері, ясної Дани

Трипільський сувій лану тче,

 

Окрайцем пісні жебонить,

Живою скроплена водою,

І в’яже тихою ходою

Полотна золотих століть;

 

Задивлена в хмільну вишінь,

Зірки нанизує в сузір’я,

Звіряючи по них повір’я

Кохання, смутку, потрясінь...

 

Всесильна доля орача –

Плекати пшениці та жито,

Садить сади, дітей ростити,

Аж поки догорить свіча.

 

Імперії грядуть і йдуть

З арени у всесильну Лету,

А хлібороби – як поети:

У нивах, мов в піснях, живуть.

Направду достойна поезія. І пан Іван такий не один. Тож удвічі приємніше зустрічати серед переможців і представників нашої Київщини. Ось лише деякі з них:

 

 

Марія Фоміна (с. Сошників Бориспільського району),

I місце в номінації “Мій рідний край”

***

Стежками давніми донині ходять люди

І спотикаються об камені віків.

У них – узори предковічних рушників,

У них – і кривди усілякої облуди.

 

На цій землі – ми не заброди, не приблуди,

Одвіку тут живем з тотемом сівачів.

Стежками давніми донині ходять люди 

І спотикаються об камені віків.

 

Щасливий той, хто про минуле не забуде,

Торкнеться мріями майбутніх берегів,

Де світ по-іншому в уяві заяснів,

Де мир очікуваний статусу набуде.

Стежками давніми донині ходять люди.

 

 

Тетяна Підгурська (м. Бориспіль)

II місце у номінації “Інтимна лірика”

 

Мовчи

Мовчи…Я слухаю тебе.

Німе мовчання гріє душу – 

Таку малу й великодушну,

Що все пробачить і мине.

 

Мовчи…Не виплаканий страх

Заковую в обійми клітки.

Без тебе, як ота сирітка,

Загублена в чужих вітрах.

 

Мовчи…Забудеш складність слів

І келих недопитих речень,

Бо “ти і я” – вже не доречні

В недопалках солодких снів. 

 

Мовчи…Хай свічка правди догорить,

Їй як і нам не личить сонце.

Що ж…Се ля ві, ми – незнайомці

Й німе у душах помовчить.

 

 

Ольга Соколовська (с. Шарки Рокитнянського району),

II місце в номінації “Присвяти”

 

***

Поговоримо, мамо… І про тебе й про мене,

Про усе, що тривожить, чим серце зболіло.

І тепло твоїх слів, бурштиново-червлене,

Перейде в мою душу, пригорнувшись несміло.

 

Я не буду намарно чужими словами

Вибачатись за всі негаразди і біди.

Я тепер уже з власного досвіду знаю,

Як то боляче ранять невмисно нас діти.

 

Але ми – найдорожче, ми - стежка таємна,

Ми – місток, що блукає від зірки до зірки,

Ми – любов, що нікому чужому не знана,

Ми – продовження роду, причина і свідки.

 

Ми – одне назавжди, неділиме, єдине,

Хоч, здається, жили і живемо нарізно.

Я тепер поспішаю тобі це сказати,

Щоб не стало для слів щирих надто запізно.

 

Поговоримо, мамо… Не спіши, не турбуйся,

Не журися, що нічим мене пригостити.

Я тим часом, ще в очі твої надивлюся,

Буду вдячна, й повір, найбагатша у світі.

 

Поговоримо, доки не лічимо часу,

Поговоримо, доки нас сонце ще гріє.

І не треба чудес, не потрібно багатства,

Хай  лиш доля обох нас леліє.

 

Безумовно, за нинішніх умов організовувати подібні заходи ой як непросто.Та попри все Сьомий фестиваль-конкурс “Поетичний рушник” таки відбувся і пройшов, як завжди, на дуже високому рівні. 

Хочемо побажати всім причетним до його проведення сил і наснаги, нових друзів-помічників і нових цікавих конкурсантів. Ну, а конкурсантам, звісно, бажаємо творчого польоту та поетичних знахідок.

 

 

Additional information