У ЗОНІ ТУРБУЛЕНТНОСТІ

У численних ЗМІ України і досі не гасне інтерес щодо виключення з членів НСПУ  двох голів провідних територіальних організацій – Київської міської та Київської обласної організацій НСПУ

 

1.«Розстрільна команда» настанову «вождя усіх часів і народів» виконала!

Створюючи у страшному Голодоморному 1934 році «Союз пісатєлєй СРСР», «вождь усіх часів і народів таваріщ Сталін» серед цінних настанов його керівництву дав і таку: «Нєт чєлавєка – нєт проблєми».

Ця настанова старанно виконувалася.  «Неслухняні» письменники на роки й десятиліття замовчувалися, не друкувалися. Хто опинявся в Гулазі, а хто й під розстрільною стінкою. Страшний кривавий мартиролог цих знищених українських письменників повністю встановлено лише зі здобуттям Україною незалежності.

Та, виявляється, десятиліття і навіть зміна соціального устрою в Україні не відмінили настанову «вождя усіх часів і народів». Рівно через 80 років після створення Спілки письменників СРСР до керма уже Національної спілки письменників України прийшов очільник, який прийняв до безумовного керівництва крилатий, а точніше кривавий афоризм тов. Сталіна про «нет чєловєка…». 

Правління НСПУ за поданням його голови М. Сидоржевського всупереч чинному Статуту НСПУ за нічим не спростовані, відкрито висловлені і аргументовані звинувачення у незаконному відчуженні майна Спілки, нажитого нашими попередниками, у порушенні не лише Статуту НСПУ, але й чинного законодавства, 01.02.2019 р. виключили з членів НСПУ голову найбільшої письменницької організації НСПУ – Київської міської (майже 800 членів) Володимира Даниленка і голову Київської обласної (більше шести десятків членів) Анатолія Гая. Мотив абсолютно неконкретний – «За порушення Статуту НСПУ». Трохи більше трьох десятків присутніх на організованому в дусі «кращих сталінських і брежнєвських традицій»  судилищі членів Правління НСПУ (лише 2 проголосували «Проти» та кілька утрималось) виконали розстрільну функцію.

Нєт людєй – нєт проблєми! Можете, пане Сидоржевський, зі своїми спільниками і далі безкарно розтягувати спілчанське майно під тепер уже одностайне «одобрямс» чинного Правління НСПУ. Бо решта членів Спілки, пишучи свої «геніальні, на віки твори», на все, що нині коїться у Спілці, мов та «братія, мовчать собі, вирячивши очі». Ні бажання ознайомитися з доказами, ні протестів – за винятком колективного протесту учасників загальних зборів Київської обласної організації та кількох позаправлінських письменників старшого покоління, не чутно. Мовчать, бо благодєнствують...

 

2.  Образа  -  страшна річ

Десять років Трубай і Гай працювали поруч, багато разів, навіть сім’ями, бували один у одного, не було премії чи престижної посади, на яку б голова КОО НСПУ Анатолій Гай  у межах своєї компетенції не рекомендував цього талановитого прозаїка. Але прийшла пора, коли на підмову В. Баранова Василь Трубай вирішив балотуватися на посаду голови КОО НСПУ. Це було б природно, якби він хоча б зателефонував і сказав: «Анатолію, я вважаю, що буду кращим головою Київської обласної письменницької організації, ніж ти. У мене є програма, є команда». І Гай сказав би у відповідь:  «Давай позмагаємось». І потім, навіть програвши. Він би не змінив свого до В. Трубая ставлення. 

Але відбувалося все інакше. На зборах замість програми своєї діяльності на посту голови КОО НСПУ Трубай услід за Барановим повторював ті ж нісенітниці і образи, що й тодішній голова НСПУ.

За підсумками таємного голосування Трубай програв і у «страшній обиді» перейшов у КО НСПУ. Разом з ним з КОО НСПУ пішли його дружина Антоніна Филонич, брат Михайло Карасьов і вірна соратниця Ольга Довгоп’ят. Чим М. Сидоржевський і досі спекулює на кожному кроці, називаючи їх видатними письменниками сучасності, які пішли з КОО НСПУ на знак незгоди з нібито «авторитарними методами правління А. Гая».

Тож не дивно, що Василь Трубай радо голосував за виключення опального Гая з членів НСПУ.

 

3.Привіт від "комуняки"!

Саме таку «підлу личину» викрив у опальному голові КОО НСПУ Анатолієві Гаю  на 3-й сторінці м № 1-2 газети «Літературна Україна» від 19 січня 2019 року голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський у своїй статті на адресу голови Київської організації Національної спілки письменників України Володимира Даниленка «Звертаюся до делегатів Київської конференції: відповідально поставитися до вибору, який маємо зробити».

Сидорженківське «відкриття» щодо Анатолія Гая варте того, щоб процитувати його дослівно: 

«Постмодерніст» і «новатор» Даниленко знайшов спільну мову з одіозним «радянським ветераном війни в Афганістані», головою Київської обласної організації НСПУ А. Гаєм – затятим комуністом, який досі з гордістю зазначає про себе у Вікіпедії як про «члена КПРС до 1991 року…» 

От уже воістину геббельсівська майстерність: чим більша брехня, тим швидше у неї повірять! І абсолютно не важливо, що хтось може відкрити Вікіпедію, знайти довідку про Анатолія Гая і переконатися, що голова НСПУ М. Сидоржевський нахабно бреше. Бо ніяких «гордих зазначань» Гая у Вікіпедії як про «члена КПРС до 1991 року» немає і ніколи не було. Що «комуняка» Гай ще за радянської доби у Білій Церкві став одним з організаторів Товариства Української мови імені Тараса Шевченка, з якого вибрунькувався «Рух за перебудову». Що як незалежний депутат у серпні 1991 року рішуче виступив проти ГеКаЧеПе і був одним з активних організаторів референдуму за Незалежність України, а потім чотири рази обирався білоцерківцями до Білоцерківської міської та двічі – до Київської обласної рад. Певне ж, що «комуняку» прості виборці аж шість скликань своїм депутатом не обирали б. Що Гай ще за радянських часів почав збір матеріалів про Голодомор 1932-1933 років на Київщині, а з проголошенням Незалежності України очолив обласну пошуково-видавничу групу, яка видала визнаний Інститутом національної пам’яті України кращим в Україні том зі свідченнями про страхітливий злочин комуністичного режиму – Голодомор-геноцид українського селянства на Київщині. За цю титанічну дослідницьку працю А. Гай і кілька інших пошуковців, серед яких ще три члени Київської обласної письменницької організації:  Андрій Гудима, Володимир Іванців та Галина Гай президентом України В. Ющенком були нагороджені орденами «За заслуги» 3-го ступеня, а наш колега Віктор Лупейко – медаллю «За працю і звитягу».  Що з початком неоголошеної російсько-української війни на сході України А. Гай разом з сином Юрієм, також письменником, поїхали на фронт (як не прикро про це говорити, але більше на прохання Генштабу ЗСУ поїхати на передову військовими журналістами не відгукнувся жоден український письменник). Під Волновахою, а згодом під Авдіївкою вони півтора року безпосередньо у бойових умовах збирали матеріали для випуску військового щотижневого вісника «Знамено перемоги» 72-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України – спадкоємиці дивізії Гончарових «Прапороносців» часів ІІ Світової війни. Що за сумлінне виконання військових обов’язків редактор цього вісника А. Гай нагороджений Подякою начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерала армії України В.М. Муженка, Почесним знаком 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, медаллю «За сприяння Збройним Силам України», знаком «За збереження Історії». Що йому вручено довідку про безпосередню участь у антитерористичній операції...

Слово, якийсь «не такий», неправильний комуняка виходить з цього осоружного пану Сидоржевському письменника Анатолія Гая.

Але якщо вже охрестив "очільник" когось комунякою чи ще чимось непотребним – значить, так, на його особисте і його лакиз різного калібру переконання і має бути! 

Ну що ж, сперечатися з ...дуже розумними... – то лише марнувати час! 

 

 

 

Додаткова інформація