ОСЯЯНА ДОБРОЮ УСМІШКОЮ

Трагічний випадок вирвав з життя у розквіті творчих сил, з незакінченою роботою на мольберті і не завершеними оповіданнями талановиту художницю-графіка Олесю Анатоліївну Курило-Гай – доньку наших колег письменників Гаїв, залишивши у довічній скорботі 14-річну донечку Катрусю, матусю Галину Семенівну, батька Анатолія Івановича, брата Юрія, чоловіка Євгенія Володимировича. 

Мало хто про це знає, але Олеся також писала й цікаву прозу, хоча через природну скромність не вважала її готовою для публікації. А ще чотири роки, поки її батько, а наш майже незмінний голова обласної письменницької організації Анатолій Гай як військовий журналіст перебував у закордонних відрядженнях на збройних конфліктах з участю українських військових-миротворців, вона успішно підміняла батька і разом з чоловіком Євгенієм вела велику організаційну роботу як секретар нашої Київської обласної організації Національної спілки письменників України.  

Народилася Олеся Анатоліївна 9 серпня 1981 року. Закінчила відділення образотворчого мистецтва архітектурного факультету Київського національного університету будівництва та архітектури, отримавши звання магістра мистецтв. Працювала завідуючою відділом реставрації старовинних художніх творів Білоцерківського краєзнавчого музею, художником-графіком обласного книжкового видавництва «Буква», секретарем Київського обласного творчого об’єднання «Культура» та Київської обласної письменницької організації, на інших творчих посадах. Кілька років до свого останнього дня працювала начальником відділу з організації масових мистецьких заходів і художніх виставок Українського фонду культури імені Бориса Олійника.

Авторка графічних ілюстрацій до майже сотні художніх книг, випущених різними  видав-ництвами України. Роботи художниці знаходяться у приватних колекціях в Україні, Німеччи-ні, Франції, Ізраїлі, США та Канаді.

У квітні 2015 року Олеся Анатоліївна першою з художників України побачила зором митця-патріота неоголошену російсько-українську війну, олівцем і тушшю зафіксувала в робочих ескізах героїчних захисників України, фрагменти фронтового побуту воїнів 72-ї білоцерківської окремої механізованої бригади, які тримали оборону під Волновахою. Згодом вони стали основою циклу олійних полотен, акварельних та графічних робіт, присвячених воїнам прадідової, дідової і батькової 72-ї дивізії, а потім бригади Збройних Сил України. Випустила буклет своїх фронтових робіт «Під знаменом волі». Мужній вчинок і професіоналізм художниці були відзначені медаллю Міністерства оборони «За сприяння Збройним Силам України». 

Активна творча та громадська діяльність талановитої художниці і умілого організатора пошанована двома Почесними грамотами Київської обласної державної адміністрації, нагородами Білоцерківської міської ради, дипломами міжнародних, всеукраїнських, обласних та білоцерківських міських художніх виставок. Їй присуджено літературно-мистецькі премії Дитячого фонду та імені Миколи Вінграновського.

Олеся Анатоліївна Курило-Гай любила життя, любила свою родину, любила людей і свою Білу Церкву. Любила Україну. Після неї залишилися її донька, її картини, її добрі справи, якими вона поріднилася з Вічністю. Хай же рідна українська земля буде цій справжній українці, творцю,  літератору і художнику пухом, а її світлий образ назавжди залишиться у нашій вдячній пам’яті. 

 


 

 

                  Леся ГАЙ

    ЕСТАФЕТА РАДОСТІ

Оповідання

У нашій квартирі галасує дітвора. Це до моєї молодшої сестрички прийшли подружки – дівчатка з нашого двору – першокласниці. Так… Оце дівчатка… За п’ять хвилин – я ніби в джунглях.  Принаймні, гамір точнісінько такий.  Дівчатка, мов пташенята – туди-сюди.       

Мама прийшла з роботи – вона лікар. Втомилась. Я приготувала для нас вечерю, ще й Ліна потрудилася. Сестричка, хоч на цілих десять років менша, проте справжня мамина помічниця. Поки матуся вечеряє, я заварю для неї духмяний чай. Це наш улюблений – «Бесіда». Ми обирали його разом. Мамі  порадила співробітниця, і з тих пір купляємо тільки його. 

Я заварюю чорний чай. Який чудовий аромат! А мама дістала печиво та малинове варення. Хотіли кликати Ліну з подругами, аж чуємо –  сестричка ввімкнула пісні, які так їй подобаються. Але навіщо ж так голосно?!  

– Доведеться з нею знову говорити, – зітхає мама.

Раптом  стукають в двері. На порозі немолода незнайома пані.

–  Добрий вечір!  Мені незручно Вас турбувати, та  чи не могли б ви ввімкнути музику трохи тихіше? Я живу під Вами, нещодавно діти у місто перевезли – поближче до себе, а я зовсім до шуму не звикла і голова розболілась.

Мама відразу відреагувала:

–  То ви проходьте у квартиру. Я лікар – допоможу. Лесю, сходи до дівчаток, нехай зроблять тихіше. 

І знову до гості:

– Мене звати Тетяна Олександрівна, будьмо знайомі.

–  Софія Петрівна. Не варто турбуватися – головний біль зараз минеться.

– Тоді проходьте до нас. Леся якраз заварила чай. 

Софія Петрівна залишилася, ми познайомились. Вона теж оцінила «Бесіду». А нам було цікаво дізнатись про нову сусідку. Софія Петрівна була дружиною військового, тому багато їздила, бачила різні міста, навіть країни. За новою чашкою чаю поділилася тим, як з чоловіком, коли вийшов у відставку, вирішили оселитися у передмісті. І як у них, незвичних до праці на землі, все спочатку смішно виходило.

Наші маленькі гості з сусідньої кімнати перекочували до нас. Мама пригощала їх чаєм з печивом, а вони з цікавістю слухали Софію Петрівну.

Після цього чаювання ми стали товаришувати, заходити один до одного в гості. Слова: «Ну що, на «Бесіду»?» – стали для нас паролем для цікавого та веселого спілкування. Софія Петрівна гарний оповідач, як наші тато й мама, а ми з сестричкою любимо слухати їхні невигадані історії.

Так  дякуючи чаю та маминій винахідливості ми знайшли доброго друга.

А недавно до Софії Петрівни приїздив погостювати внук Денис. І  ми з ним мило бесідували про його студентське життя. І, здалося мені, що в його карих очах засвітилося дещо більше, ніж цікавість і дружба… 

Він поїхав і тепер запрошує мене у гості до Києва – погуляти містом, познайомитися з його друзями, щоб продовжити естафету щирого спілкування та гарного настрою. І навіть уже купив наш улюблений чай…                                                                                                                    

Додаткова інформація