Загальні збори Київської обласної організації Національної спілки письменників України

16.02.2019 р. о 12-00 у приміщенні Будинку письменника (Київ, вул. Банкова, 2. Метро «Інститутська») відбудуться позачергові загальні збори Київської обласної організації НСПУ. Запрошуємо всіх членів КОО НСПУ.

Спростування Анатолієм Гаєм звинувачень керівництва НСПУ  у його деструктивній діяльності та порушеннях Статуту НСПУ, які будуть озвучені на цих зборах.   

1) Щодо «безпідставних, не підтверджених висновками державних правозастосовних органів, заяв…»

Епізод перший. 3 грудня 2015 р. з ініціативи М. Сидржевського і його найближчого оточення Правління НСПУ всупереч п. д) ст. 4.7, п. а) ст. 4.14, п. є) ст. 4.15 і ст. 5.12 чинного на момент прийняття незаконного рішення Статуту НСПУ, згідно з якими відчуження майна НСПУ Правління НСПУ мало повноваження здійснювати лише при наявності 2/3 письмових погоджень обласних організацій НСПУ, при відсутності таких погоджень приймає рішення про продаж за вказану М. Сидоржевським ціну конкретним покупцям двох будинків у Одеському Будинку творчості на 15-ти сотках приморської землі. Ну, прийняли то й прийняли. Аби ж не ціна! По підробленому Статуту Одеського БТП його голова продав об’єкти за вказаною м. Сидоржевським ціною. яка була у 20 разів дешевша за ринкову. 2 млн. 39 тис грн. які могли б одержати злиденні українські письменники на свої нагальні потреби, за рішенням «керівних органів НСПУ безслідно розчинились у приморському бризі. А. Гай запротестував і проти грубого порушення Статуту НСПУ, і проти такої ціни продажу. Виступив на Правлінні – не почули. Звернувся до Ревізійної комісії НСПУ – не розглянула, натомість пішли лайливі образи і погрози. Але оскільки я не з лякливого десятка, не маючи інших засобів, звернувся з заявою до Печерських суду і управління поліції. Заведено судову і кримінальну справи по факту незаконного продажу корпоративного майна. Хоча наш правозахисний віз скрипить повільно, ви ще почуєте багато цікавого, коли він доїде до точки закінчення слідства і судового засідання. 

Але вже зараз виникає запитання: то хто ж порушує Статут НСПУ і кого слід притягати до відповідальності аж до виключення НСПУ? І при чому тут обвинувачення, що пошуки відповіді на те, де поділися наші, і в тому числі Гаєві та двох членів його родини – членів НСПУ корпоративні спілчанські гроші «підривають суспільний авторитет НСПУ, перешкоджають її статутній діяльності творчої спілки і грубо суперечать пункту «б» статті 4.2 Статуту НСПУ, згідно з яким кожен член НСПУ зобов’язаний сприяти виконанню її цілей та завдань»? Адже А. Гай саме й прагне сприяти виконанню цілей і завдань» НСПУ шляхом повернення письменникам їхніх грошей. Якщо, звісно, не вважати усією Спілкою Сидоржевського і три з лишком десятки його наближених активістів – членів Секретаріату і Правління НСПУ.

То хто порушує Статут НСПУ і розвалює Спілку, обдираючи її, як липку?

Епізод другий. 21.06.2018 р. М. Сиджоржевським збирається Правління НСПУ для прийняття рішення про продаж залишків поліклініки у Києві біля Золотих воріт, яку у передвиборній програмі він обіцяв повернути письменникам. Тепер продає остатки, причому за ціною, яку назвав покупець і яка щонайменше у чотири рази нижча від ринкової. Але навіть не це так вражало. На зібрання прибуло і зареєструвалося 34 члени Правління НСПУ, а навіть за перелицьованим «під Сидоржевського» новим Статутом НСПУ потрібно було для законного прийняття рішення не менше 43-х присутніх членів Правління НСПУ. На мій протест і щодо ціни, і щодо нелегітимності зібрання та незаконності прийнятих ним рішень до мене підійшов радник М. Сидрожевського В. Фольварочний і підло, несподівано ударив у обличчя під коментар Сидоржевського: «У Верховній Раді ще й не так б’ються!» та схвальне гудіння присутньої лакизної братії.. Але найвеселіше те, що не Фольварочному, а мені з ініціативи Сидоржевського… оголосили тоді догану. 

Тому, хто наважився підняти на мене руку, це так не минеться. Але ж виникає запитання: То хто порушує Статут НСПУ і розвалює Спілку, обдираючи її, як липку?

Епізод третій. «Керівні органи НСПУ» де тільки можуть і не добираючи виразів проклинають А. Гая за те, що він змусив двічі скликати з’їзд для прийняття нового Статуту НСПУ, і дуже пишаються, що все ж його останню редакцію «пропустило» Міністерство юстиції України. Але, шановні письменники і не письменники, ви можете уявити у правовій державі діяльність громадської творчої організації, у якої в Статуті п’ять грубих порушень норм чинних Законів України? І є резонне запитання до Мінюсту України: хто узаконив такий Статут?Ф 

Вважаю, що крапка тут не поставлена, і невдовзі, шановані й не дуже члени НСПУ, вам, а на той час, сподіваюся, уже й нам, бо не сумніваюсь, що невдовзі відновлюсь у членах НСПУ, доведеться таки приймати новий Статут НСПУ, у якому цих антизаконних, інколи нічим не виправданих маразмів очолюваної М. Сидоржевським Статутної комісії НСПУ уже не буде. 

2) Щодо оголошення Київською обласною письменницькою організацією недовіри чинному голові НСПУ М. Сидоржевському, яку спілчанська верхівка вважає основною підставою для виключення А. Гая з НСПУ, то письменники Київщини приймали своє рішення кожен сам за себе після вивчення наданих їм доказів про численні порушення М. Сидоржевським і його найближчим оточенням Статуту НСПУ. Кілька було проти. То й що? Це і є плюралізм, внутріспілчанська демократія, право кожного її члена на конструктивну критику. Пунктом в) ст. 41 чинного Статуту НСПУ передбачено, що кожен член НСПУ має право «вносити пропозиції, висловлювати і обгрунтовувати свою думку щодо питань, пов‘язаних з діяльністю НСПУ». А. Гай і члени КОО НСПУ висловили свою думку і дали свою оцінку чинному голові. Іншим обласним організаціям він, можливо, дуже подобається. То у чому порушили письменники Київщини норму «…пункту «б» статті 4.2 Статуту НСПУ, згідно з яким кожен член НСПУ зобов’язаний сприяти виконанню її цілей та завдань»? І при чому тут «спроби розвалити Спілку»? І яке це порушення Статуту НСПУ, коли хтось комусь не подобається чи не викликає довіри? Сидоржевський що, бог чи свята індійська корова? Чи дружина Цезаря, яка поза підозрою? Спростовуйте. Подайте до суду за наклеп. Ні, у суді треба буде доказувати. А тут усе просто: раз – і виключилиІ Майже одноголосно. Оце єдність і турбота про збереження Спілки!

От тільки знову запитання: то в чому ж порушили Статутні норми члени КОО НСПУ і їхній голова? Відповідь одна – а ні в чому!

3) Щодо такого «непростимого гріха», як демонстративна неповага «…до обраних з’їздом членів Правління НСПУ, Секретаріату НСПУ та голови НСПУ», то відповім таке: а за що ж поважати? За «демонстративну неповагу» до ними ж прийнятих Статутів НСПУ? Чи за «демонстративну неповагу» до Законів України, які «керівні органи НСПУ» дозволяють собі порушувати, приймаючи недолугий Статут і навіть його порушуючи. Заявляючи, що нібито стоять на сторожі інтересів Спілки, вони лише прикриваються тими двома тисячами українських письменників – членів НСПУ, які мовчки спостерігають, як кілька відчайдухів стали на прю з сірою монолітною масою згуртованих корпоративними незаконними діями «керівників НСПУ». 

4) Закінчується прес-реліз недвозначною погрозою М. Сидоржевського іншим головам обласних письменницьких організацій: дивіться, хоч слово супроти – і вам буде те, що Даниленку і Гаю! 

Відомий прийом диктаторів: розіпнути «грішника» на хресті при людній дорозі, щоб леденіли від жаху раби і терпіли…

Та все ж правда має перемогти. Бо для чого тоді усі страждання на цій тернистій дорозі до демократії, до незалежності у найширшому розумінні цього слова, до людської гідності, до законності і порядку у нашій багатостраждальній Україні? 

Ми робимо у це свій маленький посильний внесок. І хай собі проклинають, бризкаючи чорною піною… 

ЩО КОЇТЬСЯ У НСПУ

1.«Розстрільна команда» команду «вождя усіх часів і народів» та маленького вождика виконала!

Створюючи у страшному Голодоморному 1934 році ще один колгосп під гучною назвою «Союз пісатєлєй СРСР», «вождь усіх часів і народів таваріщ Сталін» серед цінних настанов його керівництву дав і таку: «Нєт чєлавєка – нєт проблєми».

Спілчанські керівники кількох поколінь старанно виконували цю настанову, відправляючи своїх «неслухняних» колег чи навіть тих, хто хоч у чомусь провинився, кого на роки й десятиліття у замовчування і недрукування, кого в Гулаг, а кого й під розстрільну стінку. Страшний кривавий мартиролог цих знищених українських письменників повністю встановлено лише зі здобуттям Україною незалежності.

Та, виявляється, десятиліття і навіть зміна соціального устрою в Україні не відмінили настанову «вождя усіх часів і народів». Рівно через 80 років після створення колгоспу совєтскіх пісатєлєй до керма уже Національної спілки письменників України прийшов мізерного калібру, але вождик, який прийняв до безумовного керівництва крилатий, а точніше кривавий афоризм тов. Сталіна про «нет чєловєка…». 

Його командою всупереч чинному Статуту НСПУ за нічим не спростовані, відкрито висловлені і аргументовані звинувачення у незаконному відчуженні майна Спілки, нажитого нашими попередниками, та порушення не лише Статуту НСПУ, але й чинного законодавства, 01.02.2019 р. старанно підібраним нинішнім головою Правлінням НСПУ за поданням М. Сидоржевського були виключені з членів НСПУ голова найбільшої письменницької організації НСПУ – Київської міської (майже 800 членів) Володимир Даниленко і голова Київської обласної (більше 6 десятків членів) Анатолій Гай. Мотив абсолютно неконкретний – «За порушення Статуту НСПУ». Трохи більше трьох десятків присутніх на організованому в дусі «кращих традицій» сталінських розстрільних 30-х і брежнєвських репресивних початку 70-х років судилищі членів Правління НСПУ (лише 2 проголосували «Проти» та кілька утрималось) стали членами «розстрільної команди», які за наказом свого «вождя усіх часів і народів» та маленького вождика виконали розстрільну функцію.

Нєт людєй – нєт проблєми! Можете, пане Сидоржевський, зі своїми спільниками з «розстрільної» команди і далі безкарно розтягувати спілчанське майно під тепер уже одностайне «одобрямс» чинного Правління НСПУ. Бо решта членів Спілки, пишучи свої «геніальні, на віки твори», які забудуться на другий же день після їх фуршетної презентації, на все, що нині коїться у Спілці, мов та «братія, мовчить собі, вирячивши очі». Ні бажання ознайомитися з доказами, ні протестів – за винятком колективного протесту учасників загальних зборів Київської обласної організації та кількох позаправлінських письменників старшого покоління, не чутно. Мовчать, бо благодєнствують...

Хто ж хоче почути правду, запрошуємо на наступні позачергові загальні збори Київської обласної організації НСПУ, яку плануємо на 12-00 16 лютого 2019 року в суботу у актовому залі Будинку письменника на Банковій, 2.

Просимо й п. Сидоржевського або його довірену особу прийти та з доказами в руках розказати письменникам, за що ж саме виключено з НСПУ голову КОО НСПУ А. Гая.

Сліпі (Притча про сліпих). Пітер Брейгел Старший, 1568 рік

2.Після «розстрілу».  Щодо «совісті нації»

Епізод 1. 

Ледь не вивихнув руку (аби ж обов’язково побачив спілчанський голова!), голосуючи за виключення опального Гая з членів НСПУ, колишній член КОО НСПУ Василь Трубай. 

Кажуть, немає страшнішого ворога, ніж колишній друг. Василя я вважав другом. Десять років працювали поруч, багато разів, навіть сім’ями, бували один у одного, не було премії чи престижної посади, на яку б я у межах своєї компетенції не рекомендував цього талановитого прозаїка. Але прийшла пора, коли на підмову В. Баранова мій «друг» вирішив балотуватися на посаду голови КОО НСПУ. Це було б природно, якби він хоча б зателефонував і сказав: «Анатолію, я вважаю, що буду кращим головою Київської обласної письменницької організації, ніж ти. У мене є програма, є команда». Я б сказав: «Давай позмагаємось». І потім, навіть програвши, я б не змінив свого до В. Трубая ставлення. 

Але відбувалося все інакше. На зборах замість програми своєї діяльності на посту голови КО НСПУ Трубай услід за Барановим повторював ті ж нісенітниці і образи, що й тодішній голова НСПУ.

За підсумками таємного голосування Трубай програв і у «страшній обиді» перейшов у КО НСПУ. Разом з ним з КОО НСПУ пішли його дружина Антоніна Филонич, брат Михайло Карасьов і вірна соратниця Ольга Довгоп’ят. Чим нині М. Сидоржевський спекулює на кожному кроці, називаючи їх тими видатними письменниками сучасності, хто пішов на знак незгоди з нібито «авторитарними методами правління А. Гая».

Ось такі борці за єдність НСПУ і за чесність, справедливість та демократію у ній…

Епізод 2.

Маю сентимент до земляків, про що інколи доводиться жалкувати. Про двох з них, які слухняно підняли руки за виключення А. Гая і В. Даниленка з членів НСПУ, не можу промовчати, бо вони, як і виключені – голови обласних письменницьких організацій. Перший – мій земляк, голова Кіровоградської ОО НСПУ Василь Бондар. Другий – односелець моєї дружини, також члена НСПУ Галини Гай, голова Донецької ОО НСПУ Павло Кущ. Василь бував у мене вдома, кілька років тому я йому видав з виплатою гонорару (хто і коли, шановні колеги-письменники, останній раз одержував гонорари за видане?) його книгу «Візит ввічливості». З Кущем завжди зустрічався з приємністю, мав теми для цікавих бесід.

Тому так боляче було бачити їхні задерті догори за прийняття несправедливого і незаконного рішення руки. Адже обидва талановиті письменники, нібито за правду, гласність і демократію, за Україну як демократичну державу… То чого ж так легко увійшли навіть без спроби розібратися в суті конфлікту двох колег – голів великих письменницьких організацій з керівником НСПУ у «розстрільну команду»?

Відповідь одна: таланти у творчості – і безвольні раби, готові виконати будь-яке повеління «начальства», у душі…

Епізод 3

05.01.2019 р. Зайшов на Банкову у Спілку. Перед приймальнею голови НСПУ на дивані сидить лише 26 05.2018 р. рекомендований Київською обласною письменницькою організацією і нещодавно прийнятий до НСПУ член Київської обласної організації НСПУ Сергій Мартинюк. Як характеризує він сам себе – патріот-біженець з Одещини на Київщину, активний учасник Помаранчевої революції і Революції гідності, козацький генерал, автор публіцистики з гучними і претензійними назвами «З Україною в серці», «Горжусь, что я Украиненц», «Я Українець і маю розум Переможця». 

Ще зовсім недавно на зібранні письменників Київщини біля пам’ятного знаку Миколі Вінграновському у гарній вишиванці С. Мартинюк привселюдно активно виступав за наведення ладу у Спілці, за відновлення порядку і справедливості. А це на моє вітання не відповів, а на зауваження, що зі старшими за віком, та ще й з колегами, слід вітатися, відвернувся. Коли прийшов п. Сидоржевський, наш новобранець рвонув до його кабінету. Не здивуюся, якщо саме його «призначать» майбутнім головою КОО НСПУ.

Отакі у нас є «козаки-генерали» і «справжні українці»…

Епізод 4

Того ж 05.02.2019 р. У приймальні голови НСПУ на дивані сидить моя недавня колега по Комісії з військово-патріотичної літератури, її відповідальний секретар Тетяна Майданович. Заходить мова, чи не збереглися у мене матеріали з біобібліографічного довідника «Сучасні письменники України», які я за дорученням тодішнього Правління НСПУ готував і видавав кілька років тому ще при Яворівському і Баранові.

Дійсно, я упорядкував і видав («Укр. письменник» та кілька інших видавництв відмовилися, бо не укладались у той стислий термін, який відводився для підготовки і видання довідника до чергового з’їзду письменників. Я ж, маючи певний досвід і сімейну підтримку дружини й сина – письменників і видавців погодився впорядкувати, а білоцерківські поліграфпідприємства на моє прохання видали) аж два довідники. Перший за спілчанські гроші спочатку у варіанті з блакитною обкладинкою – 2011 року. Але через саботаж тодішнього голови Київської письменницької організації покійного Баранова і його команди у довідник (надали неправдиві, не уточнені довідки про усіх київських письменників. А це майже половина Спілки) потрапило майже 3,5 тисячі помилок та неточностей. КО, як і інші обласні письменницькі організації, офіційно надавали інформацію про своїх членів на бланку, тож у мої обов’язки не входило та й не було фізичної змоги перевіряти весь величезний обсяг наданої інформації. Але тим, про кого перекрутили інформацію, це не обходило, й пішли скарги.

Як мене проклинали тодішні керівники НСПУ за нібито неякісний довідник! Навіть судилися, в результаті чого я і в суді 1-ї інстанції, і в Апеляційному виграв, стягнувши зі своїх кривдників 86 тис. грн., які витратив не на видання своїх трьох готових книг, а на створення музею І. Нечуя-Левицького в Трушках на Білоцерківщині. Деякі зі світлин про цю подію вміщую нижче, аби нагадати навіть тим, хто був на тому відкритті і є на світлинах, але голосував за виключення (М. Шевченко, В. Трубай та ін.). Одночасно з прокляттями вони через «Літературну Україну» кілька разів оголошували, що через кілька місяців буде виданий новий, кращий довідник. 

Від тих прокльонів і обіцянок пройшло 7 років. Сидоржевський з Гордоном також ще у 2014-му обіцяли, що Стожук у Харкові швидко видасть новий, просто ідеальний письменницький довідник, затребували з голів ОО НСПУ нові довідки (я також надіслав), але того ідеального довідника не маємо й донині.

Знаючи ціну і прокляттям, і обіцянкам спілчанського керівництва, я з власної ініціативи, обдзвонивши 1,6 тисячі членів НСПУ, 2012 року уже за свій кошт перевидав у жовтій обкладинці нову уточнену і доповнену редакцію.

І ось через 7 років під час розмови у приймальні голови НСПУ з Майданович, яка на останній за часом конференції Київської організації НСПУ грудьми стала на захист Сидоржевського від нібито незаслуженої кривди, я дізнався, що за його дорученням вона має створити новий спілчанський довідник. 

Бог їй у поміч. Адже раніше такі довідники оновлювалися до кожного чергового письменницького з’їзду: хтось відійшов у Вічність, сотні нових прийнято…

Під кінець короткої бесіди прийшов Сидоржевський, і моя колишня колега по Комісії хутко помчала до нього, рішуче кинувши наостанок:

– Треба припинити чвари і розкол Спілки! 

Питаю навздогін:

– А як бути зі зниклими 14-ма мільйонами спілчанських гривень та скільки довідників можна видати, скільки інших добрих справ зробити за ці невідомо куди зниклі гроші від незаконного продажу спілчанського майна? 

Відповіді не почув…

Підсумок:

Усе вище сказане – як коментар до відомої крилатої фрази Олеся Гончара: «Українські письменники – совість нації». Маю повне моральне право уточнити: Не усі українські письменники – совість нації. Вистачає і рабів, і лакиз, і байдужих. І навіть бажаючих увійти до «розстрільних команд»…

 3. Привіт від "комуняки"!

Саме таку «підлу личину» викрив у мені на 3-й сторінці останнього за часом № 1-2 газети «Літературна Україна» від 19 січня 2019 року голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський у своїй статті-прокльоні на адресу голови Київської організації Національної спілки письменників України Володимира Даниленка «Звертаюся до делегатів Київської конференції: відповідально поставитися до вибору, який маємо зробити».

Сидорженківське «відкриття» щодо Анатолія Гая варте того, щоб процитувати його дослівно: 

«Постмодерніст» і «новатор» Даниленко знайшов спільну мову з одіозним «радянським ветераном війни в Афганістані», головою Київської обласної організації НСПУ А. Гаєм – затятим комуністом, який досі з гордістю зазначає про себе у Вікіпедії як про «члена КПРС до 1991 року…» 

От уже воістину геббельсівська майстерність: чим більша брехня, тим швидше у неї повірять! І абсолютно не важливо, що хтось може відкрити Вікіпедію, знайти довідку про Анатолія Гая і переконатися, що голова НСПУ М. Сидоржевський нахабно бреше. Бо ніяких «гордих зазначань» Гая у Вікіпедії як про «члена КПРС до 1991 року» немає і ніколи не було. Що «комуняка» Гай ще за радянської доби у Білій Церкві став одним з організаторів Товариства Української мови імені Тараса Шевченка, з якого вибрунькувався «Рух за перебудову». Що як незалежний депутат у серпні 1991 року рішуче виступив проти ГеКаЧеПе і був одним з активних організаторів референдуму за Незалежність України, а потім чотири рази обирався білоцерківцями до Білоцерківської міської та двічі – до Київської обласної рад. Певне ж, що «комуняку» прості виборці аж шість скликань своїм депутатом не обирали б. Що Гай ще за радянських часів почав збір матеріалів про Голодомор 1932-1933 років на Київщині, а з проголошенням Незалежності України очолив обласну пошуково-видавничу групу, яка видала визнаний Інститутом національної пам’яті України кращим в Україні том зі свідченнями про страхітливий злочин комуністичного режиму – Голодомор-геноцид українського селянства. За цю титанічну дослідницьку працю А. Гай і кілька інших пошуковців, серед яких ще три члени Київської обласної письменницької організації Андрій Гудима, Володимир Іванців та Галина Гай президентом України В. Ющенком були нагороджені орденами «За заслуги» 3-го ступеня. Що з початком неоголошеної російсько-української війни на сході України А. Гай разом з сином Юрієм, також письменником, поїхали на фронт (як не прикро про це говорити, але більше на прохання Генштабу ЗСУ поїхати на передову військовими журналістами не відгукнувся жоден український письменник). Під Волновахою, а згодом під Авдіївкою ми півтора року безпосередньо у бойових умовах збирали матеріали для випуску військового щотижневого вісника «Знамено перемоги» 72-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України – спадкоємиці дивізії Гончарових «Прапороносців» часів ІІ Світової війни. Що за сумлінне виконання військових обов’язків редактор цього вісника А. Гай нагороджений Подякою начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерала армії України В.М. Муженка, Почесним знаком 72-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, медаллю «За сприяння Збройним Силам України», знаком «За збереження Історії». Що йому вручено довідку про безпосередню участь у антитерористичній операції...

Слово, якийсь «не такий», неправильний комуняка виходить з цього осоружного пану Сидоржевському письменника Анатолія Гая.

Але якщо вже охрестив "очільник" когось комунякою чи ще чимось непотребним – значить, так, на його особисте і його лакиз різного калібру переконання і має бути! 

Ну що ж, сперечатися з ...дуже розумними... – то лише марнувати час! Єдиний спосіб – товкти нинішнього спілчанського "очільника" носом у той продукт, який він, користуючись своїм службовим становищем, регулярно накладає довірливим і по-дитячому наївним українським письменникам на сторінках "Літературної України", по радіо, телебаченню, у фейсбуці та в інших ЗМІ щодо тих, кого за критику його авторитарних і протизаконних методів керівництва, за розтринькування нажитого кількома поколіннями українських письменників (не протягнутими Сидрожевським і його наближенням з однією-двома книжечками-метеликами сьогоднішніх "активістами" Спілки, а справжніми велетами Слова і Духу) спілчанського майна ненавидить усіма фібрами своєї безмежно глибокої і широкої диктаторської душі. 

Що ж, відновлюючись у Спілці, звідки нас п. Сидоржевський і його команда незаконно виключили, доведеться таки товкти вашого, шановні і не дуже, колеги-письменники, спілчанського очільника, мов шкодливого кота, у його «інтелектуальний продукт» – геббельсівську брехню носом згідно з чинним законодавством України... 

НАШІ ЛАУРЕАТИ

Престижними літературними преміями відзначені наприкінці минулого року наші колеги прозаїк і поет Сергій Саєнко та поет Петро Розвозчик.

Київською обласною літературною премією імені Григорія Косинки за 2018 рік відзначено роман нашого колеги Сергія Саєнка «Ловець вітру». 

Але читачі знають Сергія Миколайовича і як здібного поета. Друкуємо один з його поетичних набутків.

*   *   *

Моя країно! Кінчиком списа

пишу сьогодні слово «Україна».

На ньому кров загарбницького пса,

де він пройшов, залишилась руїна...

 

Та, не скорившись, з глибини століть

«Йдемо на Ви» – ми гордо проказали

і українську отаманську міць

москальським оркам гідно показали...

 

Залита кров’ю від руки катів,

земля вкраїнська бачила багато.

І половців, і німців, й москалів,

та МИ стрічали перемоги свято!

 

Червоні й чорні мальви під вікном,  –

їх на сорочці гаптувала мати.

Святкуймо, браття, золотим вином,

що можем вільно жити і кохати!

 

Втретє присуджувалась започаткована Київською обласною торгово-промисловою палатою та обласними відділеннями Національної спілки письменників України і Українського фонду культури імені Бориса Олійника літературна премія імені Миколи Сома. Її лауреатом за 2018 рік став відомий поет з Білої Церкви, заслужений вчитель України Петро Розвозчик за збірку поезій «Сувій доріг».

 Друкуємо заголовний вірш зі збірки, удостоєної високої літературної відзнаки.

*   *   *

Летять літа, немов птахи у вирій…

Вже скільки їх у далечі сховалось!..

А дні нові йдуть у молитві щирій…

І я молюсь. І рухаюсь помалу

Назустріч сонечку презолотому

По стежці, що пропахла споришами…

Весь овид вріс хмаристими  димами...

Іду вперед, забувши про утому…

 

Сердечно вітаємо лауреатів престижних літературних премій 2018 року і зичимо нових книг та нових високих відзнак!

 

ЮВІЛЯР СЕРГІЙ КУЛІДА

СВОЇ ТРИ ПО 20 ВІДЗНАЧАЄ НАШ КОЛЕГА ПУБЛІЦИСТ СЕРГІЙ КУЛІДА

 

Сергій Володимирович Куліда народився 28 січня 1959 р. в смт Бородянка Київської області. 

Закінчив філфак КДУ ім Т.Г. Шевченка (1976-1981) за спеціальністю «Викладач української мови і літератури» та Інститут  бізнесу університету штату Нью-Йорк – «Спеціаліст з туризму» (1983-1985). 

Працював вантажником, інженером, редактором радіомовлення, власним кореспондентом газет «Демократична Україна» і «Киевские новости» в США, кореспондентом газети «Ваше здоров’я», головним редактором газети «Досье секретных служб» (Україна-США) та «Секретные службы». 

З червня 1993 р. по жовтень 2003 р. навчався і працював у США.

З 2004 р.– головний редактор КП газети «Бучанські новини».

Нині редагує газету письменників України «Літературна Україна».

Автор художньо-документальних історичних розслідувань «Красные шпионы» (2015, відзначена премією ім. В. Юхимовича), «Под грифом «Секретно» (2016).

Автор літературного фестивалю «Книжкова Буча».

Член Національної спілки журналістів України. 

В НСПУ Сергія Куліду рекомендували лауреати Шевченківської премії В’ячеслав Медвідь і Павло Мовчан, а також відомі письменники Микола Луків та  Володимир Коскін. Члени Київської обласної організації НСПУ  на загальних зборах також надали земляку як талановитому літератору свою рекомендацію, і 3 березня 2017 р. він був прийнятий у члени Національної спілки письменників України.

 На Х з’їзді НСПУ Сергій Куліда обраний членом Правління і секретарем НСПУ. 

На знімку: 6 листопада 2018 року. Сергій Куліда виступає на загальних зборах Київської обласної письменницької організації

Вітаючи Вас, шановний колего, з ювілеєм і  бажаючи успіхів у нелегкій журналістській праці на високій та відповідальній посаді редактора «Літературної України», закликаємо не забувати, що Ви ще й письменник – дослідник світових таємниць високого класу. Тож хай пишеться, хай таланиться!

НАШІ ЮВІЛЯРИ

У ВОЛОДИМИРА ЧОРНОМОРА  ДО 65-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ ВИЙШЛА НОВА ПОЕТИЧНА ЗБІРКА

26 січня 2019 року відбудеться творчий вечір письменника з нагоди виходу його нової поетичної книги «Диліжанс Хрещатої долини»  та 65-річчя з дня народження. Члени Київської обласної організації НСПУ візьмуть у цьому літературно-мистецькому святі участь і привітають свого видатного колегу Володимира Чорномора з новою книгою поезій та з ювілеєм.

Володимир Проценко після анексії Криму та Севастополя переїхав на  Київщину і увійшов у Київську обласну організацію НСПУ відомий письменник і громадський діяч, ветеран правоохоронних органів України, генерал Українського козацтва Володимир Миколайович Проценко.

Народився майбутній літератор 26 січня 1954 року в селі Запоріжжя Бобровицього району Чернігівської області. Навчався у Жданівській середній школі № 17, Середівській середній школі та Згурівській школі-інтернаті для сиріт. Пращур по батьковій лінії, Омелян Проценко, за родинними переказами був Прилуцьким полковником у часи визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького, а прадід по материнській лінії Запорожець Сак Якович лишив назву селу, в якому народився Володимир.

Середню спеціальну В.М. Проценко освіту здобув у 1972 році в Ірпінському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку (нині Національний університет державної податкової служби України), а вищу –  в 1997 році на факультеті правознавства Харківського юридичного інституту (нині Юридична академія України імені Ярослава Мудрого) 

Композитор Скороход Костянтин Павлович, що з 1971 року був художнім керівником студентського ансамблю і хору Ірпінського технікуму, відкрив Володимиру Проценку перспективу творчості і знайомства з видатними представниками літератури й мистецтва. Його наставниками у творчості стали поет-пісняр Олекса Новицький та композитор Олександр Білаш.

З 1974 р. по 2000 р. В.М. Проценко – на службі в органах внутрішніх справ. Ветеран МВС. За сумісництвом вчителював у Тарасівський загальноосвітній школі I-III ступенів Києво-Святошинського району. Обирався депутатом Києво-Святошинської районної ради та Тарасівської сільської ради. Засновник Києво-Святошинської організації Спілки офіцерів України та Севастопольсько-Чорноморського Коша Міжнародної Асоціації «Козацтво». З 2003 року – голова Севастопольського міського об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, член Головної Ради ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, а 2007 року був обраний головою Севастопольської міської організації Конгресу Українських Націоналістів та кооптований до Головного Проводу КУН. Був головним редактором газети «Дзвін Севастополя». 

Член Національної Спілки письменників України з 2009 року. Друкується під літературним псевдонімом Володимир Чорномор. Автор:

 збірки поезій «Ой, не тужи», вид. СТ «ПРОСВІТА», Сев., 1988 р., ISBN 966-7639-09-6;

 

Детальніше...

Додаткова інформація