МИСТЕЦЬКИЙ ДЕСАНТ У ВОЇНІВ

Український фонд культури, який нещодавно відзначив 30-річчя свого створення, та Київська обласна організація Національної Спілки письменників України в пасхальні дні здійснили мистецькі десанти у військові частини Збройних Сил України, дислоковані на Київщині.

Одна з таких груп прибула до воїнів розквартированої у Білій Церкві 72-ї окремої механізованої бригади, більша частина особового складу якої тримає оборону проти регулярних російських військ і сепаратистів під Авдіївкою. Очолив групу заступник голови Правління УФК, голова Київської обласної письменницької організації  Анатолій Гай, який зі своїм сином Юрієм, також членом Національної Спілки письменників України,  випускає на передовій військовий інформаційний вісник бригади «Знамено перемоги» і пише книгу про одне з кращих військових з’єднань Українського війська, та член Правління Українського фонду культури, київська поетеса  Зоя Ружин.

До білоцерківців з великодніми пасками, яйцями, яблуками, цукерками  та іншими святковими смаколиками завітало більше двох десятків майстрів пісні та художнього слова з Києва і Київщини, а також священики храмів на київському Подолі: Святої Пирогощі отець Іван Грицюк та Святого Духа отець Петро Дулич. Вони розпочали урочисте пасхальне зібрання молитвою і проповіддю.

Військовий журналіст Анатолій Гай передав для бібліотеки і музею військової частини комплект підшивок фронтових військових видань, які за розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних Сил України протягом року редагував спочатку у Волновасі, а потім у Авдіївці. 

Бурхливими оплесками зустріли присутні народного артиста України, лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка Олеся Харченка, який подарував їм багато чудових українських пісень.  

У виконанні народної артистки України Раїси Недашківської прозвучало особливо актуальне нині, в умовах триваючої на сході України неоголошеної війни, могутнє слово Кобзаря про людиноненависницьку суть російського імперського великодержавництва, спрямованого  на утримання в рабській покорі не лише власного забитого, оглухлого й осліплого народу, а й народів-сусідів.

Головний редактор книжкового видавництва «Буква», наша землячка поетеса Галина Гай подарувала воїнам книги військової тематики українських письменників Василя Бондаря, Станіслава Бондаренка, Богдана Жолдака і нашого земляка-білоцерківця  Юрія Коваліва, випущені під її редагуванням наприкінці минулого року, а також нову власну поетичну збірку «І Вічність яблуком впаде», присвячену чоловіку й сину, які перебувають у складі 72-ї бригади на передовій як військові журналісти. Нікого не залишив байдужим прочитаний нею  вірш із цієї збірки «Солдату – Воїну Світла» про військову мужність  і жертовність  українського воїна-патріота.

Сяючими перлинками свята стали виступи жінки-мироносиці барда Інни Андріяш з Києва, яка порадувала присутніх чудовим голосом і майстерною грою на гітарі, під яку виконала багато популярних народних і власних пісень, в тому числі присвячених воїнам  АТО.

У барвистому народному одязі зі старовинними українськими піснями  виступили перед воїнами, які за віком доводились їм внуками і правнуками, учасниці  історико-мистецького  Центру «Стара школа» села Тарасівка Києво-Святошинського району. Його жителі поріднилися з воюючими на сході України воїнами 72-ї бригади  тим, що відремонтували й передали на фронт 25 одиниць  бойової техніки.  А учасниці аматорського колективу, в якому лише 80-річні бабусі – діти війни, крім старовинних пісень подарували присутнім у залі воїнам створену ними і видану Книгу пам’яті  про своїх батьків,  які полягли в роки війни з гітлерівськими загарбниками. 

Завершилося пасхальне свято у військовій частині, яке вела Зоя Ружин, освяченням воїнів і в канонічний християнський спосіб (солдати, сержанти й офіцери були освячені свяченою водою, приклались до привезених священиками святих  мощей), і народним ритуалом, із застосуванням древнього обряду, який виконала керівник історико-мистецького Центру «Стара школа» Валентина Сизон. 

Як ділилися згодом своїми враженнями  молоді люди у військових одностроях, щирі душпастирське, письменницьке,  артистичне  слово та задушевна пісня просвітлили їхні душі, а освячені пасхальні дарунки, які по завершенню дійства одержали від гостей господарі, нагадали рідну домівку, батьків, родину, яких нині, в тяжку воєнну пору,  доводиться боронити  на сході України від озброєного до зубів сусіда-ординця  – російського загарбника.

 

                                                                                                                                                             Олеся Курило

 

Українському фонду культури – 30 років

Члени Київської обласної організації Національної спілки письменників  щиро вітають членів найчисельнішого і найавторитетнішого благодійного фонду нашої держави – Українського фонду культури з 30-річчям від дня створення. 

І в мирний час, і  нині,  в умовах розв’язаної недружнім північним сусідом  неоголошеної війни,  митці – члени Фонду  дарують нам високі зразки української національної та світової культури, додають  сил, викликають у серцях гордість за наш працелюбний, талановитий, мужній народ.

Ми  пишаємося тим, що поруч з видатним поетом,  академіком, Героєм України Борисом Олійником біля витоків вашого Фонду стояв, видатний письменник і державний діяч  Олесь Гончар, а нині його членами є кілька письменників нашої обласної організації

На передовій лінії протистояння цивілізованого світу, до якого, долаючи всі перепони, йде Україна, і дикого, жорстокого, загарбницького  світу  новітньої російської орди на чолі з новоявленим Батиєм-Путіним, побували у складі делегації  НСПУ  і Фонду члени нашої організації Олександр Драндар та Сергій Шевченко, майже півтора року виконують свій громадянський обов’язок як військові журналісти заступник голови Правління Фонду і керівник нашої обласної письменницької організації  Анатолій Гай та активіст Фонду, член нашої організації  Юрій Гай.  

Готові й надалі співпрацювати з Фондом в усіх його великих справах.

Бажаємо активу Фонду щастя, здоров’я, здійснення усіх творчих задумів, а всім нам – якнайшвидшої перемоги  і  відновлення територіальної цілісності нашої держави.

 

За дорученням письменників Київщини – 

Правління КОО НСПУ

 

НАГОРОДИ ЗА СПРИЯННЯ ВІЙСЬКОВІЙ ПРЕСІ

3 березня перед початком засідання Правління НСПУ капітан 2-го рангу Олександр Свириденко і майор Сергій Цигіпа за дорученням командування вручили відзнаки за внесок у становлення військової журналістики в зоні проведення АТО кільком членам НСПУ. Серед відзначених були і члени Київської обласної письменницької організації. 

Подяками командуючого Сил спеціальних операцій ЗСУ генерал-майора І.В. Луньова були відзначені директор Департаменту видавничої справи Держкомтелерадіокомітету України  Олексій Кононенко за сприяння у надрукуванні військових вісників Командування сухопутних військ ЗСУ «Захисник Вітчизни» та 72-ї окремої механізованої бригади «Знамено перемоги», а також технічний редактор і військовий фотокореспондент в АТО Юрій Гай.

Почесними знаками 72-ї ОМБР  нагороджені редактор її вісника Анатолій Гай і технічний редактор Юрій Гай, які майже рік у бойових умовах на передовій випускали експериментальне видання цієї бригади, що стало взірцем для інших створюваних на неоголошеній українсько-російській війні аналогічних засобів масової інформації Українського війська.  

Однією з найвищих у Збройних Силах України нагород – Подякою начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерала армії України Віктора Муженка відзначено військового журналіста з майже піввіковим стажем, автора пілотного проекту бригадних багатотиражок у воюючих на сході України з’єднаннях, голову Комісії з військово-патріотичної літератури  Анатолія Гая.

З вітальним словом у Міжнародний день письменника до присутніх у залі звернувся майор Сергій Цигіпа, який пише вірші та політичну сатиру і має кілька виданих книг.

Від імені військових журналістів – членів НСПУ  та співробітників музею Т.Г. Шевченка у Переяславі-Хмельницькому А. Гай подарував гостям комплект ілюстрацій для обладнання двох Шевченківських світлиць у військових підрозділах і свою власну документальну повість «Вогненні рубежі прапороносців», написану в зоні проведення антитерористичної операції. 

 

Трилогія Сніжани Тимченко

Весною 2016 року на просторах Інтернету з’явилася фентезійно-фантастична трилогія Сніжани Тимченко. Книга написана для дітей віком від 10 до 15 років і розповідає історію одного хлопчика, який з примітивного світу, через низку надзвичайний подій потрапляє до надсучасного світу. 

В першій частині хлопчик на ім’я Сандас навчається у військовій академії при дворі короля. Одного разу, він дізнається про змову проти короля і розповідає про це своєму другу. 

Здавалося б, ну що в цьому такого, багато вже було таких історій. Змови завжди готують ті, хто прагне позбавити влади короля і немає в цьому нічого цікавого. Але! Сам Сандас незвичайний хлопчик – не чарівник але і не простак. І місце в якому він дізнався про змову, вже саме по собі загадкове. Як з’ясується пізніше, ціль заколотників не тільки в тім, щоб змістити короля, а ще й…

Що саме треба було змовникам, можна дізнатися прочитавши книгу. Прочитавши ви також дізнаєтеся, що ж там таке сталося, і чому перша книга має назву «Один проти убивць».

 Друга частина «Чарівниця і не врятовані», розповідає про новий світ, нових героїв серед яких опинився Сандас. І коли вже здавалося, що життя налагоджується, містична істота з’являється в житті хлопчика. Він дізнається, що навіть на космічній відстані від рідної планети, минуле переслідує його. Сандасу стануть відомі нові таємниці, і те, що жорстокість притаманна і йому теж. Нарешті з’ясується, хто він і чому став людиною.

Третя частина, нарешті поверне все «на круги своя», та поверне Сандаса додому, чи то для того, щоб поквитатися, чи то для того, щоб завершити цикл зла, який загрожував світлим зернам добра.

Авторка щиро сподівається, що книга сподобається читачам, та зичить приємного читання.

Придбати книги українською та російською мовами можна за цими посиланнями:

 

1.https://play.google.com/store/books/details?id=okdTDAAAQBAJ&rdid=book-okdTDAAAQBAJ&rdot=1&source=gbs_vpt_read&pcampaignid=books_booksearch_viewport

2.https://mybook.ru/author/snezhana-timchenko/odin-protiv-ubijc/

3.https://andronum.com/avtory/timchenko-snizhana/

4.https://www.litres.ru/sn-zhana-timchenko/

5.https://www.ozon.ru/context/detail/id/136818546/

6.http://bookz.ru/authors/snejana-tim4enko/odin-pro_844.html

 

МУРАЛЬ

(оповідання)

 

У чи на Земпульках жили були Тю і Тьху. Були вони на 50% - банани, на 98% мавпи, на 99% свині і на 70% вода. (Ще та… суміш). Одного разу знайшли вони залізячку. Провели спектральний аналіз і з’ясували складові: Ванадій (V) 0.10-0.20; Кремній (Si) 0.20-0.40; Молібден (Mo) 0.20-0.30; Марганець (Mn) 0.20-0.70; Нікель (Ni) 0.30; Фосфор (P) 0.040; Хром (Cr) 1.40-1.70; Сірка (S) 0.040; 

Як ви вже й самі здогадалися, це була - Сталь 90ХМФ 

Але в цій залізячці була ще й дірочка (явно не Земпульчинського походження)!!! Подивилися Тю і Тьху в ту дірочку, й їх осяяло! Якщо націлити дірочку на якийсь предмет, явище, мурашку (цензура! рима заборонена), то крізь неї видно те, що бачить око!

Зібрали консиліум. Довго сперечалися, на що крізь дірочку дивитися. Один Тю висловив здогад, що крізь дірочку можна дивитися на прискорення заряджених часток у зустрічних пучках, і призначена вона (дірочка) для розгону протонів і важких іонів (іони свинцю)*. Тьху засумнівався. Мовляв – навіщо така дурня? Тю відповів:

- Якщо вивчити зіткнення часток, можна стати, як  absolutus -  absolvere (по-нашому 100%). 

Але інший Тьхуївець не хотів дивитися в дірочку взагалі і сказав:

- Не хочу! Ми ж збиралися захопити Нямів і Плямів! Товариші, до бою!

Піднявся ґвалт. Одні кричали: «Ганьба!», другі: «Дайош заглядати в дірочку!», треті: «Несправедливо! Треба роздати всім по дірочці!», четверті плювали на дірочку й агітували: «Нас захоплять Нями і Плями, й тоді ніяка залізячка не врятує! Давайте їх першими захопимо!» Тю і Тьху, котрі знайшли залізячку, зрозуміли, що пресованої целюлози з домішками, для того, щоб дивитися у дірочку, їм не дадуть.** А без неї, не хотілося. 

Старий і премудрий Тю на прізвище Тю (Тю-Тю і покрутити пальцем біля скроні), порадив молодим ентузіастам із дірочкою підтримати війну, бо вона, як відомо, рухає прогрес. 

Підтримали. Похапали свої танчики та пукалки, прибігли до Нямів і Плямів, кажуть їм бананово-свино-мавпячою мовою:

- Здавайтеся!

Ті перелякалися і здалися. Тюівці і Тьхуівці стали проводити нав’язливо-агресивну політику гуманності (побудували резервації), добросердя (зруйнували резервації) й просвіти - показали Нямам і Плямам залізячку з дірочкою. Але, хоч як старалися Нями і Плями, не могли подивитися крізь дірочку, бо в них на носах були прищіпки (якщо дивитися здаля, росфокусовується ціль, на яку націлена дірочка, і вздріти заряджені частки неможливо). 

Тюївці і Тьхуівці стали вимагати познімати прищіпки і сказали:

- Ми вас захопили, асимілюйтеся. Прищіпки геть!

Нями та Плями перезирнулися й кажуть:

- Із якого це дива?

- Та з такого, щоб угледіти absolutus -  absolvere (по нашому 100%) і преобразитися. Тоді вам дадуть целюлозу (бажано не міченими купюрами), й буде вам щастя. 

- Не хочемо, не будемо! – запротестували Нями разом із Плямами. – Хай краще absolutus -  absolvere дивиться крізь дірочку на нас! От тоді й настане целюлозне щастя у всьому світі.

Довго і нудно сперечалися Нями з Тюівцями, Плями з Тьхуівцями. Аж дивляться, а один (справжнє ім’я історія замовчує) просунув у дірочку пальчика (!!!). Всі зойкнули і завмерли. Діти плакали, жінки лементували, чоловіки матюкалися, старі плювалися. 

- Та ти ж перекрив абсолютивний канал! Ах ти ж Чортопхайку! (З цього місця антигероя так і зватимуть).

Чортопхайко і каже:

- Той, у кого немає пальчиків, хай перший кине в мене гранулометричними елементами.***

Поглянули на себе Нями, Плями, Тюівці і Тьхуівці та й жахнулися. Виявилося, в кожного є пристрій перекриття абсолютивного каналу через дірочку. І сталося по світі велике обрізаніє пальчиків! (Жахливо але не смертельно). І стали вищевказані одним народом, однією нацією Безпалих (добре це чи погано, судіть самі), але це дало їм право! З великої літери Право гнобити й бити Чортопхайка. З великої літери вони надавали йому щиглів, запотиличників, копняків і відняли залізячку. 

Наклали на нього анафему (і ще багато чого наклали), й поплентався він СвітПозаОчі. Там він записав цю історію й вивів висновок: (Висновок — остаточна думка про щось, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів. Виводити означає робити висновок.) МУРАль це все.

 

ЕПІЛОГ: Любий читачу, гадаю, тебе все ж цікавить, що ж то була за залізячка з дірочкою. Рада проінформувати, що:

Сталь 90ХМФ застосовується: для виготовлення опорних валків усіх розмірів і бандажів, листових станів, для гарячого плющення металів без механічної обробки. Відповідно дірочка з’явилася… (ну, вона ж не Земпульчинського походження, то звідки мені знати?)

 

* - андронний колайдер

** - паперові гроші

*** - камінь. 

                                             Сніжана Тимченко  

  

УВІЙДЕМО ДО «ШКІЛЬНОЇ БРАМИ»

За вікном був похмурий осінній день. У читальному залі бібліотеки горіло світло, але тендітній стрункій дівчинці років чотирнадцяти воно було непотрібно. Тоненькі її пальчики бігали по рельєфних рядках книги, виданої шрифтом Брайля. Вона не бачила, але її миловидне личко було осяяне такою радістю, скільки захоплення та щастя було на ньому!.. Здавалося, що у приміщенні було б світло навіть і в тому випадку, якби усі лампи згасли одночасно. А коли на якомусь, імовірно, веселому місці пролунав легкий кришталево чистий сміх юної читачки, у мене виникло враження, що дівчинка не читає брайлівську книгу, а її руки грають на якомусь музичному інструменті. Що ж за книга зробила такою щасливою це юне створіння, долю якого, поза усяким сумнівом, аж ніяк не можна назвати легкою? Геннадій Горовий «Шкільна брама», – значилося на палітурці. 

Рідко можна зустріти людину, яка б хоч інколи не відчула ностальгії за шкільним періодом свого життя. Але далеко не кожен може цікаво розповісти свої спогади друзям, не те, що створити книгу про школярів. Ми часто скаржимося, що старшокласники читають лише напівбожевільні фентезі, або не читають взагалі. Але для того, аби підліток читав, потрібна книга, яка зможе його зацікавити, бути цілком зрозумілою та актуальною для нього. І далеко не кожен письменник може створити таку книгу. А от відомий письменник Геннадій Горовий зміг.

Його книга «Шкільна брама» вводить читача у чарівний світ підліткових років та ранньої юності. Симпатичні і цілком живі та реалістичні герої оповідань: Артем, Вадим, Стас, Микола та інші хлопці навчаються у сучасній школі, але водночас їх бентежать та цікавлять рівно ті ж проблеми, що і підлітків в усі віки, минулі і прийдешні.

Книга цікава, легко читається і водночас м’яко та ненав’язливо виховує юного читача. От, наприклад, ставлення до такого унікального явища сучасності, як інтернет. Важко переоцінити його користь для розвитку сучасної людини, але, на жаль, дуже часто підлітки використовують унікальні можливості світової мережі не для збагачення свого інтелекту, а у цілях, скажемо так, прямо протилежних, через що нерідко люди старшого віку починають нарікати, мовляв: «Ох вже цей інтернет».

З цією ж проблемою зіштовхуються і герої «Шкільної брами» – оповідання «Інтернетмени», або «Павучата комп’ютерних мереж».

Та якщо розумниця Марічка, скориставшись електронною поштою, встигає в останню хвилину надіслати на конкурс у журнал власну фотографію, яка приносить їй омріяну перемогу і нагороду, то ледар Вадим намагається просто обдурити вчителя, підсунувши йому твір, скачаний з інтернету. Спроба зазнає фіаско, бо досвідчений викладач вже отримував такі самі опуси з рук власного сина, «такого ж «старанного» учня, як і ти», – каже він Вадимові. Тож кожен бачить, що інтернет – гарний помічник для гарного учня, але не може замінити відсутність працелюбності та любові до знань.

А от оповідання «Канікули у багряних тонах». У нім описана зустріч сучасної «міської» дитини із селом. Звичайно, відмінностей між життям міста та села у наш час стало значно більше, ніж навіть пів століття тому. Тож скільки усього цікавого, несподіваного, інколи трошки страшного, але здебільшого веселого, очікує на юного городянина у селі. Геннадій Горовий блискуче описує пригоди такого міщука у циклі розповідей. Том дуже часто їздить за кордон із батьками, але ніколи не був у селі. У нього немає родичів, які б жили поза містом. І от кращий друг Стас запрошує його до своєї бабусі на літо. Переказувати пригоди хлопців тут немає сенсу. Це треба читати самому, бо у переказі неминуче збліднуть колоритні, веселі розповіді автора. 

Та не слід думати, що «Шкільна брама» описує лише веселі пригоди і обходить стороною проблеми, яких більш ніж достатньо у буремний підлітковий період. Перше ж оповідання «Бунтарі» описує конфлікт між головними героями і молодим вчителем Романом Максимовичем. Мудрість, виваженість та вміння визнавати власні помилки допомагають сторонам конфлікту вирішити суперечку. Так що книга може навчити не лише юних читачів, але і педагогів, яким теж треба вміти контролювати власні емоції. 

На запитання, як йому вдалося створити такий чудовий, реалістичний і добрий твір, автор каже, що дещо пригадав із власних шкільних років, дещо чув із розповідей друзів про їхні пригоди у цей період життя, а дещо допомогла створити власна фантазія, бо на те ж вона і дана письменникові.Вперше ця книга побачила світ ще у 2012 році. Вийшла вона тоді плоскодруком і називалася «Дзеленьсвіт», а нещодавно її було надруковано шрифтом Брайля у Республіканському будинку звукозапису та друку УТОС (далі – РБЗД). Це дозволило ознайомитися зі «Шкільною брамою» незрячим читачам, які читають книжки, надруковані рельєфно-крапковим шрифтом. Але не треба думати, що просто було відтворено видання 2012 року. Готуючи твір до друку, автор збагатив його новими історіями . Тож книга отримала не тільки нову назву, а й удвічі більший обсяг. До того ж, повністю була перероблена фінальна частина.  

Перше видання завершувалося на тому, що колишній бешкетник Артем повертається до рідної школи вже як молодий вчитель географії Артем Валентинович Саленко, і вже дорослим поглядом дивиться на своїх учнів, таких схожих на нього та його колишніх однокласників. 

У новому виданні Артем Валентинович постає перед нами, як люблячий чоловік та батько близнюків, котрим розповідає на ніч власні казки. І ці оповідки ще більше збагачують книгу. А завершує повість чудовий вірш, сповнений світлого суму за шкільними роками, яких вже не повернеш.

Незабутні шкільні мої роки,

Що нема уже їм вороття,

Бо ж тоді я робив перші кроки

У сучасне, доросле життя.

 

Не забути дороги ніколи,

Що на київській давній горі, 

Бо по ній стільки років до школи

Я ходив о ранковій порі.

 

За роки ті завдячую долі,

Аж таке відчуття до сих пір,

Ніби бачу знайомий до болю,

Весь у зелені затишний двір.

 

Бачу друзів я начебто знову,

Таких рідних мені вчителів,

Ніби чую веселу розмову

Із дотепних і лагідних слів.

 

Наче крилами птахи змахнули,

Спорядившись у довгий політ –

Мої роки шкільні промайнули,

Залишився у спогадах слід.

На жаль, сучасній книзі нелегко знайти шлях до дитини із важкими вадами зору. Маємо зазначити, що видання книг шрифтом Брайля дуже складне, бо потребує коштів, яких катастрофічно бракує у РБЗД.

На щастя, існує програма Державного комітету телебачення та радіомовлення «Українська книга». Це щорічна програма, яка існує вже більше двадцяти років і передбачає видання книг сучасних українських авторів за державні кошти. «Починаючи із 2011 року ми видаємо одну-дві книги незрячих авторів», – розповідає завідуюча редакцією друку брайлівських книг Олена Павлівна. – Першою у 2011 році вийшла книга Тетяни Фролової «Таїна поезії». Потому ми друкували твори таких наших талановитих авторів, як Степан Підлужний, Наталка Бутук, та інших знаних поетів та прозаїків. Цього року ми видали також нову збірку Тетяни Фролової та чудову книгу Геннадія Горового «Шкільна брама». На наступний рік ми подали заявку на чотири книги наших авторів, та як вони  будуть профінансовані, ще не знаємо. Ставляться до нас там тепло і з розумінням. Добре, що ми потрапили туди за допомогою добрих, небайдужих людей, зокрема Миколи Жулинського».

Що ж, маємо подякувати цим дійсно добрим людям, а особливо автору книги «Шкільна брама» Геннадію Горовому, який вводить читача у світлу і радісну країну шкільного життя.

Є. Познанський

 

 

 

 

Додаткова інформація