Фотомиттєвості із життя обласної КООНСПУ

На передз’їздівських зборах Київської обласної організації Національної Спілки письменників України обирали делегатів на письменницький з’їзд,

слухали виступи претендентів на крісло очільника НСПУ  Володимира Даниленка та Миколу Славинського, вітали ювілярів 2018 року 

Павла Малеєва із 75 - річчям,


 

Миколу Дубовича із 70 – річчям,

 

Леоніда Кононовича із 60 – річчям,

  

Оксану Герман із 50 - річчям,

 

Андрія Кириченка із 40 – річчям,

висловлювали подяку учасникам конкурсу на здобуття обласної літературної премії імені Григорія Косинки,

вітали її лауреата Сергія Саєнка,

 


обговорювали проблеми обласної письмнницької організації, всієї НСПУ, спілкувалися в дружній атмосфері.

Рушник, вишиваний словом

Вже восьмий рік поспіль митці з інвалідністю з усіх куточків України продовжують вишивати “Поетичний рушник”. Вишивають вони його, як видно із самої назви, не чим іншим, як поетичним словом. І простеляється його полотно степами, лугами, горами, річками, всотуючи в себе всю неповторну красу нашої землі, всю строкатість почуттів та емоцій нашого народу.

То що ж воно таке “Поетичний рушник”? – може запитати читач, котрий уперше наштовхнувся на цю назву, читаючи нашу статтю. 

Так називається започаткований ще у 2011-му році фестиваль-конкурс, участь в якому можуть брати виключно поети з обмеженими фізичними можливостями. Присвячений він пам’яті всесвітньо відомого українського поета-пісняра Андрія Малишка. Його засновниками виступили Обухівська міська рада та обухівський письменник, журналіст і громадський діяч Геннадій Горовий. Із розумінням важливості цієї справи згодом до них долучилася ВГО “Народна академія творчості інвалідів”. Від початку фестиваль замислювавсь як Київський обласний, але за якихось три роки він почав стрімко виходити за рамки однієї області. З кожним наступним сезоном збільшувалася кількість учасників з поза меж Київщини, подавалися все більш потужні твори; “Поетичний рушник” ставав усе яскравіший, цікавіший, непередбачуваніший.  Варто також зазначити, що організатори фестивалю не обмежувалися самим цим заходом. Учасники “Рушника” мали змогу отримувати від членів журі поради редакторського плану, брати участь у літературних майстер-класах, концертних програмах, друкуватися в колективних збірниках, виступати на радіо тощо. І це безумовно давало свої солодкі плоди. Учасники здружувалися, допомагали одне одному в творчості та в життєвих проблемах. Створювалися творчі тандеми, писалися статті, у яких рушниковці висвітлювали одне одного. Безумовно, все це тішило організаторів заходу, вони бачили, що їхня праця взаправду не марна і це додавало їм моральних сил на подальшу роботу.

                            Учасники восьмого  фестивалю- конкурсу "Поетичний рушник" 

Але повернемося до самого фестивалю-конкурсу “Поетичний рушник”. Оскільки в ньому присутня мотивуюча конкурсна складова, то є і призерські місця. Кожного року учасникам пропонуються кілька номінацій. Подані твори розглядає компетентне журі. Цьогоріч твори оцінювали: незмінний голова журі член НСПУ та НСЖУ – Геннадій Горовий, член НСПУ, голова літературної студії “Перехрестя” при НСПУ – Вікторія Осташ, президент ВГО “Народна академія творчості інвалідів” Олена Александрова, поет-бард – Валентина Захабура, голова КМГО “Союз організацій інвалідів України” – Євгеній Черняєв.

                                            Тетяна Підгурська та Вікторія Осташ

Кожна номінація передбачала три призових місця, а також була наявна спеціальна відзнака “Симпатія журі” та гран-прі. Фінал заходу традиційно відбувається восени в місті Обухові у рамках Малишкових свят. Переможці мали нагоду ще раз продемонструвати свій поетичний хист, познайомитися із творчими набутками колег по перу, отримати заслужені винагороди… Між іншим, на фіналі із року в рік також присутній і мер Обухова Олександр Миколайович Левченко. Він для учасників завжди знаходить тепле слово і декого з них навіть нагороджує власноруч. Подібне ставлення посадовців до людей з інвалідністю, на жаль, далеко не норма і своїм прикладом небайдужості Олександр Миколайович ще вище підіймає цей захід в очах рушниковців, а заразом і додає йому більшої статусності.

Цього року фінал відбувався 28 листопада і проходив у обухівському кафе “Біля ставу”. Одні учасники читали свої вірші, інші до поезій додавали ще й пісні. Володарка гран-прі Валентина Люліч (м. Рівне) виконала прекрасну пісню на слова Сергія Пантюка “Говерла”, а номінована спеціальною відзнакою від літстудії “Перехрестя” Тетяна Підгурська (м. Бориспіль) потішила всіх піснею на власні слова про святого Миколая. 

                                                           Валентина Люліч

Ми запитали у голови журі Геннадія Горового, чи було цьогоріч щось таке, що б виокремило восьмий фестиваль поміж усіх інших? І от що він відповів:

– Так, безумовно. Кожен сезон привносить у “Поетичний рушник” свою родзинку, роблячи його із року в рік неповторним та особливим. Якщо казати про нинішній, восьмий фестиваль… До нас надійшли конкурсні пакети з Одещини. Це визначально в тому сенсі, що Одеська область залишалася єдиною, неохопленою нашим “рушничком”. А значить, захід тепер справді всеукраїнський. І ще один цікавий момент: такої кількості поетів без інвалідності, які цьогоріч намагалися подати свої твори на фестиваль, не було за всі попередні сім років його існування. Я так думаю, що це стало результатом нашої успішної роботи з популяризації заходу. 

                                                          Юрій Бабенко

– Хто з поміж конкурсантів особисто вам запам’ятався найбільше?

– Кожен учасник цікавий по-своєму. Володарка гран-прі Валентина Люліч з міста Рівне продемонструвала хист до гри словами. Володар спецвідзнаки “Симпатія журі” Михайло Милий з міста Костянтинівка Донецької області зізнався, що саме під впливом “Поетичного рушника” почав писати вірші українською. До цього він був виключно російськомовним поетом. Юрій Бабенко з Селища Борова, що на Київщині, цікавий своєю наполегливою роботою над мовою, невтомною працею над розширенням власного словникового запасу. Він, між іншим, посів перше місце у новоствореній номінації “Рондель”, котра була створена в якості своєрідного експерименту. До цього номінації пропонувалися конкурсантам тільки за жанрами і ніколи за поетичною формою. Вийшло, треба сказати, цікаво. А ще були непідкупна щирість Тетяни Підгурської з міста Бориспіль, оголеність душі Алли Ковалішиної з Кіровоградщини, проста і водночас глибинна філософія Ольги Соколовської із села Шарки Київської області, своєрідний погляд на творчість Наталки Котович з міста Любомль Волинської області, вишукана ностальгія за дитинством та рідним краєм Людмили Шостацької з Хмельниччини, відчутний поетичний зріст киянина Євгена Познанського… Одним словом, всіх не перелічити. Кожен з учасників відкриває нам через творчість свій внутрішній світ. І знаєте, цей світ прекрасний. Іноді сумний, сповнений болю, але – прекрасний. 

– Геннадію, дев’ятий фестиваль буде?

– Бог дасть – буде. Тільки хочеться, аби хтось бодай трохи зняв фінансове навантаження з плеч обухівського бюджету. Бо місто тягне, звісно, але ж це не просто. І взагалі, умене є мрія, аби “Поетичний рушник” перетворився на такий собі майданчик добра, де б заможні люди та організації відповідного напряму діяльності реалізовували без ознак самопіару свої найкращі наміри. Тоді ми могли б надавати учасникам серйозніші призи. Або хоча б мали можливість компенсувати їм дорожні витрати. Дехто до нас не приїхав з міркувань, що купівля дорожніх квитків, ускладнить у подальшому купівлю необхідних ліків. Воно ж усе не дешеве – і квитки, і ліки. А була б фінансова спроможність, наші переможці неодмінно приїхали б. Будь-яка людина тягнеться до собі подібних по духу. Це достеменно. Людям з інвалідністю частенько цього бракує.

Що ж, ми долучаємося до побажань Геннадія Горового і віримо у світле майбутнє “Поетичного рушника”. Захід, який зарекомендував себе часом і відданими людьми, не може згаснути. То ж до зустрічі наступного року. На вже Дев’ятому фестивалі-конкурсі. 

Ну а поки що, пропонуємо вам новинарний ролик від обухівського телеканалу “Студія бард”, який завжди висвітлює фінал “Поетичного рушника” та кілька віршів із доробків нинішніх лауреатів. 

 “Студія бард”. Про Восьмий фестиваль-конкурс “Поетичний рушник”:

https://www.youtube.com/watch?v=7ljPZcUldKA

 

 

Валентина Люліч – гран-прі (м. Рівне)

 

СОНях

 Бої за Донецький аеропорт  почалися 

26 травня 2014 р.

 

Ледь піднявши спросоння розпатлану голову, сонях

Задививсь на байдуже бездомне утомлене місто,

У якого крім цегли і диму, ще попіл на скронях,

Того самого міста, якому  немає і триста…

У відлуннях гарматного вереску плаче країна,

Роздирають на шмаття її по живому залізом.

На землі, в небесах, у душі, поміж диму – руїна

Розтинає життя аж до смерті болючим надрізом.

І стоїть край судьби, наче воїн, без зброї, без часу,

У тумані димів проживає останнє майбутнє,

Проводжає розбиту, квітками постелену, трасу

У безмовне, бездимне, бездумне чуже незабутнє.

Зачепився рудою кудлатістю в сонячні крила,

Простягає долоні, впираючись в стелю небесну.

Тільки ніч у молитві його  чорне  око закрила,

У бажанні та вірі із правом у правді воскреснуть. 

Наче сон. і спросоння весною прорізався сонях…

 

 

 

Юрій Бабенко – I місце в номінації “Рондель” 

(сел. Борова Київської обл).

 

Спека

 

Регоче сонце. Сардонічна спека.

Напівпритомне марення імли.

Якби ж ці трави й чагарі могли

Не йти в жаску вогнепоклонну Мекку. 

Стомився день. Коли ж, нарешті,  смеркне?

Спинився час. Хоч ремствуй, хоч моли. 

Регоче сонце. Сардонічна спека.

Напівпритомне марення імли. 

Десь там, за горизонтами, далеко

Глибокі грози вкрадливо гули.

У хаосі молитви і хули

Гаряча тиша лиш зітхає злегка.

Регоче сонце. Сардонічна спека.

 

 

 

 

Людмила Шостацька – I місце в номінації 

“Мій рідний край” (м. Хмельницький)

 

Люблю

 

Приїхала признатися в любові

Моєму Миколаєву* ще раз.

Іду – сама з собою в тихій змові,

Застрягли десь у горлі скалки фраз.

Дорогою нікого не зустріла,

Хатина сиротиною стоїть.

І пам’ять вже від болю посивіла,

Лиш руки простягнула вишні віть.

Тут хвіртка з зойком скрипнула і – в сльози.

Захрипла від мовчання і журби.

Ну, що я їй скажу, які прогнози?

Я лише на побачення сюди…

З дитинством на побачення спішила.

Та де там? Щось надумала таке…

В любові не призналась – голосила:

“Чому життя коротке і важке?”

Назад везу “люблю” у своїм серці.

Ніхто не стрівся, нікому віддати.

Старий автобус скаче по шосейці,

Я сум везу… І нічого додати.

 

 

Ольга Соколовська – I місце в номінації 

“Присвяти” (селище Ракитне Київської області)

 

Вогонь і Мати

Своїй мамі Соколовській Валентині Іванівні, на жаль, нині покійній, присвячую. Рано пішла від нас у засвіти матуся, лишивши по собі назавжди біль і тугу у наших серцях… 

 

Ще на світанок ледь благословилось,

Ще хата спить, поринувши в пітьму,

А мати біля печі прихилилась,

Немов молилась жовтому вогню.

 

Він з рук її так звично народився,

Живої хати найдревніший Бог,

Червоними кучериками звився,

Лизнув черінь гарячим язиком.

 

І покотився хвилями жаркими,

Не опікав, мов лащився до рук,

Які його сьогодні сотворили, 

Приручений і життєдайний дух.

 

Загув джмелем, загуркотів у комин,

Затанцювали жовті пелюстки.

Вогонь і жінка… перший людства спомин,

Те, що незмінне йде через віки.

 

Два обереги теплої оселі – 

Вогонь і мати. Мати і вогонь.

Вогонь, що тихо шепотів до неї,

Що їсти вмів лиш із її долонь…

 

 

Тетяна Підгурська – спецвідзнака 

від літстудії “Перехрестя” (м. Бориспіль)

 

НЕ СТРАШНО

 

А страшно бути не таким як всі:

Мов кістку кинуть докори під ноги,

На фінішах знеціняться дороги.

І що тих обертів, тих...на́вколо осі?

 

Зачинять брами аби бу́ло менше слів

і гордо битимуть себе у груди,

А я молитву покладу собі на губи,

як хтось колись мене навчив.

 

Світанки зникнуть, подіум смеркань...

Сміливо йтиму в зону ночі.

А сумнів вчора – то пророче,

Що визріє на дні розчарувань.

 

Ні, не страшно бути не таким як всі:

У кожного своє – і доля й шлях широкий!

Аби лишень не бути одиноким...

 

 

Наталка Котович – I місце у номінації 

“Поетична хвиля” (м. Любомль Волинської обл.)

 

*    *    *

 

На битий шлях виходити опівночі 

Думками, що далеко розбрелись,

Ще мріяти, ще мріяти, ще вміючи,

Ще мріяти барвисто, як колись.

 

І – вірити, ще вірити – не здатися,

Що є на світі, є таки дива,

Озватися, до Всесвіту озватися,

Нічого не вдягаючи в слова.

 

Питатися, питати – не боятися,

Як жити, наковтавшись полину...

І буде ніч велично озиватися

Дорогою, що в’ється вдалину.

 

 

ПЕРЕДЗ’ЇЗДІВСЬКЕ ЗАСІДАННЯ ПРАВЛІННЯ НСПУ

18 жовтня 2018 року у актовій залі Будинку письменника на Банковій, 2 у м. Києві відбулося останнє перед черговим з’їздом письменників України засідання Правління НСПУ. Воно кардинально відрізнялося від усіх, що проходили за період каденції чільного голови НСПУ М. Сидоржевського. Щоправда. М. Сидожевський за звичкою узявся одноосібно вести його. У своїй 15-хвилинній доповіді він похвалявся здобутками його команди і проклинав ворогів Спілки, які нібито хочуть  її розвалити.

На запитання члена Правління, голови КОО НСПУ Анатолія Гая, хто ж ці не названі ним вороги Спілки і чи не час їх назвати поіменно, голова на мить зам’явся, а потім прорік:

–От…. Гай… він… опонент... 

Слава Богу, уже не ворог Спілки, як писав і неодноразово обзивав на різних зібраннях М. Сидоржевський А. Гая, який критикує нинішнього керівника НСПУ і його команду за численні порушення, а лише опонент голови НСПУ…

Далі на запитання тепер уже «опонента» А. Гая, чому наше спільне спілчанське майно, яке коштувало як мінімум 5,2 мільйона гривень, продане за 171 тисячу гривень і де поділася решта у більш як п’ять мільйонів, М. Сидоржевський відповів, що продавав майно не він, а голова Одеського Будинку творчості письменників Олександр Косенко. Хоча це неправда, бо саме М. Сидоржевський уповноважував свого підлеглого продати майно в Одесі за встановленою М. М. Сидоржевським ціною конкретним покупцям. Головуючий взагалі нічим не зміг пояснити, чому не можна було одразу прийняти Статут НСПУ у повній відповідності з чинним законодавством України, а не скликати, витрачаючи на них чималі кошти, аж два з’їзди для упертого «проштовхування» нових редакцій уже з меншою кількістю, але все ж з порушеннями чинного законодавства України. Чому всупереч Статуту НСПУ М. Сидоржевський руками 32-х членів Правління (хоча за Статутом НСПУ таке рішення мали право прийняти не менше 43-х присутніх на засіданні членів Правління) відчужив за трохи більше як мільйон гривень (ціну встановили не ми, продавці, а назвав покупець, і наше спілчанське керівництво слухняно погодилося) спілчанське майно у Києві  на вул. Рейтарській, яке за ринковими цінами коштує  бл. 9 мільйонів гривень.

Не той уже був на минулому Правлінні ще недавно повновладний, безапеляційний і безкомпромісний, упевнений у своїй винятковості очільник НСПУ М. Сидоржевський. Якщо на попередніх він був незаперечним домінуючим лідером, який вів засідання у вибраному ним напрямку, безперервно коментував усі виступи і нав’язував свою волю старанно підібраному ним складу Правління, а в опозиції мав лише двох членів Правління – голів київських письменницьких організацій – обласної А. Гая і міської В. Даниленка, та ще старійшину нашої письменницької спільноти, колишнього редактора «Вечірнього Києва» М. Карпенка, то цього разу опозиція поповнилася навіть його недавніми активними прибічниками, як секретарі НСПУ Микола Славинський та Анатолій Стожук, колишні нардепи Віктор Терен і Михайло Шевченко, голова  Івано-Франківської обласної письменницької організації Євген Баран та ще чимало відомих письменників – членів Правління НСПУ. 

Головні бої розгорнулися навколо квоти на делегатські мандати. Очолюваний М. Сидоржевським Секретаріат НСПУ устами свого очільника запропонував Правлінню, яке за Статутом НСПУ має встановлювати квоту делегатів письменницького з’їзду, дві пропозиції в одній – один делегат від десятьох і один від сімох письменників. Така нетипова для голови з диктаторськими замашками, який чотири роки безапеляційно проголошував свою думку і добивався свого навіть шляхом порушення Статуту НСПУ і чинного законодавства України, поведінка пояснюється  тим, що і в самому Секретаріаті назрів розкол. Так Микола Славинський відкрито виступив за проведення повномасштабного з’їзду, де давньою традицією була квота 1 делегат від 5 членів НСПУ. Свою пропозицію він озвучив також на засіданні Правління  Київської міської письменницької організації.  Кияни прийняли рішення підтримати його, і це рішення було опубліковане в «Літературній Україні».

Звісно, активні прибічники М. Сидоржевського як зі столиці, так і дехто з областей одразу ж кинулися до мікрофона, запевняючи, що з метою збереження спілчанських коштів слід обирати одного делегата від десяти, а голова переміщеної у столицю Луганської письменницької організації Олексій Неживий, обласканий нинішнім керівником НСПУ, договорився аж до пропозиції 1 делегат від 20-ти членів НСПУ. 

Реакція залу була несподіваною для очільника і його клевретів. Один за одним піднімалися до цього або байдужі або навіть, як вважало діюче керівництво НСПУ, «свої» члени Правління і вимагали квоти 1 від 5-ти. 

Переконавшись, що його пропозиції не пройдуть, М. Сидоржевський зробив «красивий» жест: артистично заявив, що він пропонує обирати делегатів 1 від 5 членів НСПУ. 

Хтось із прибічників голови НСПУ викрикнув із залу, що слід проголосувати пропозиції у порядку їх надходження, але питання уже було практично вирішене. 

Це велика перемога тих, хто виступає проти диктаторських методів правління М. Сидоржевського. Якщо на попередніх з’їздах, де у якості делегатів були присутні лише члени Правління  і невеличка групка старанно відібраних за принципом відданості керівнику НСПУ делегатів, усі критичні виступи проти явних порушень М. Сидоржевським і його оточенням статуту НСПУ і законів України зустрічалися улюлюканням, то цього разу таке не пройде. На черговий форум українських письменників, який призначений на 29 листопада 2018 року, буде обране представницьке коло літераторів. А отже, і рішення прийматимуться не кишеньковим з’їздом, а представницьким загалом, яким маніпулювати буде значно важче. За таких умов легше буде розповісти делегатам усю гірку правду про становище у НСПУ, про продаж за 171 тис. грн. майна, за яке нам пропонували 5,2 млн. грн., продаж за смішною для столиці ціною нашої частки у будівлі по вулиці Рейтарській майже навпроти Золотих воріт та багато інших зловживань з боку діючого голови і його команди.

На Правлінні серед інших питань було і про затвердження рішення Приймальної комісії НСПУ, де серед новобранців нашої творчої Спілки три, які поповнять Київську обласну письменницьку організацію: поет-гуморист Леонід Гажала з Володарського району, перекладач Любов Цай з Києво-Святошинського району і публіцист Сергій Мартинюк з смт Ворзель.

Вітаємо наших новоприйнятих колег і бажаємо їм творчого натхнення, міцного здоров’я і віри, що з усіх наших негараздів і у творчій Спілці, і в Україні ми вийдемо переможцями.

Визначена Правлінням НСПУ  дата майбутнього чергового з’їзду зобов’язує нас, членів Київської обласної організації НСПУ, в недалекій перспективі скликати свої загальні збори і обрати 12 делегатів на наступний з’їзд.

 

ВИЗНАЧЕНО ЛАУРЕАТА КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ ПРЕМІЇ ЗА 2018  РІК

За наполяганням керівництва КОО НСПУ  цього року відновлено присудження Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки. На конкурс бібліотеками, районними відділами культури, творчими спілками і об’єднаннями були висунуті:

Ігнатенко Ніна за збірку «100 ронделів» (2016); Косьмін Вадим – за добірку з 11 віршів у колективному історико-краєзнавчому та літературно-мистецькому альманаху № 4 «Сонцесвіт у Березані» літературно-мистецького об’єднання «Дивосвіт» (2017); Кудінова-Калініченко Тетяна за прозовий твір «Сага про киян» (2018); Розвозчик Петро за збірку поезій «Сувій дороги»; Саєнко Сергій  за роман «Ловець вітру» (2017); Хмельовський Олександр за збірку художньо-документальних оповідей «Час мужності»  (2018).

При обговоренні поданих книг членами комісії було встановлено, що збірка Ніни Ігнатенко «100 ронделів» надрукована у 2016 році, а згідно з п. 4 Положення про Київську обласну літературну премію імені Григорія Косинки, затвердженого розпорядженням голови  адміністрації від 19.02.2001 № 76 і зареєстрованого в Київському обласному управлінні юстиції 26.02.2001 № 9/303, унормовано: «4. На здбуття премії висуваються твори, опубліковані або оприлюднені в Україні по телебаченню, радіо чи на сцені протягом одного року, що передує присудженню премії, але не пізніше як за 45 днів до присудження премії.» Оскільки збірка Ніни Ігнатенко «100 ронделів»  вийшла друком значно раніше, їй було відмовлено у включенні її книги до списку творів, допущених до конкурсу.

Члени комісії відхилили також добірку з 11 віршів Вадима Косьміна, надруковану у колективному історико-краєзнавчому та літературно-мистецькому альманаху № 4 «Сонцесвіт у Березані» літературно-мистецького об’єднання «Дивосвіт». Вона є частиною колективного альманаху, а не цілісним твором. Це суперечить вимогам  п. 3 Положення про Київську обласну літературну премію імені Григорія Косинки, яким унормовано: «3. Премією відзначається автор або група авторів цілісного художнього чи літературно-критичного твору.» Оскільки добірка з 11 віршів Вадима Косьміна не є самостійним твором, йому також було  відмовлено у включенні його добірки до списку творів, допущених до конкурсу.

При обговоренні поданих книг Тетяни Кудінової-Калініченко,  Петра Розвозчика, Сергія Саєнка і Олександра Хмельовського було встановлено, що твори відповідають вимогам Положення про Київську обласну літературну премію імені Григорія Косинки. Виходячи з цього,  члени комісії з розгляду питань щодо присудження Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки постановили допустити їх до участі у конкурсі на здобуття премії за 2018 рік.

Далі під час обговорення допущених до конкурсу творів члени комісії висловлювали різні думки, відзначали сильні і слабкі сторони висунутих на здобуття премії книг. А остаточну крапку поставило таємне голосування, в результаті якого найбільше голосів набрав роман нашого колеги Сергія Саєнка «Ловець вітру». Саме його й буде подано на затвердження голові Київської обласної державної адміністрації. А урочисте вручення Київської обласної літературної премії імені Григорія Косинки за 2018 рік відбудеться об 11-00 6 листопада 2018 року в Будинку офіцерів Збройних Сил України по вул. Грушевського, м. Київ, в рамках відзначення на обласному рівні  Всеукраїнського Дня працівників культури та майстрів народного мистецтва.

За активну участь у цьогорічному конкурсі на здобуття найвищої літературної відзнаки Київщини наші колеги Тетяна Кудінова-Калініченко,  Петро Розвозчик та Олександр Хмельовський одержали подяки начальника Управління культури, національностей і релігії КОДА, які будуть вручені на загальних зборах нашої письменницької організації. 

Про час і місце проведення загальних зборів Київської обласної організації НСПУ  у Будинку письменників по вул. Банковій, 2 кожен член нашої письменницької організації буде повідомлений додатково.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗУСТРІЧ З БОЛГАРАМ БЕРДЯНШИНИ І ПОЗА НЕЮ

 

З 28 по 29 вересня 2018 року у рамках заходів, присвячених 100-річчю від дня народження Миколи Демʼяновича Малярчука, – уродженця с. Андрівки Бердянського району Запорізької області, видатного українського болгариста, перекладача, славіста, – у Бердянську відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція «Творчість болгарських письменників Бессарабії та Таврії ХХ століття». Організатор – директор Бердянського краєзнавчого музею, голова громадської організації «Бердянське громадське товариство з вивчення національно-культурної спадщини болгар Приазов’я ім. Мишо Хаджийського» Людмила Ноздріна. Варто сказати, що неабияку підтримку в підготовці і проведенні конференції надали Бердянська міська влада і Запорізька ОДА.

Мене запросили до участі у роботі конференції з доповіддю про сучасний стан перекладів болгарської поезії на українську мову.  Я дуже щаслива з того, що моє повідомлення було з цікавістю сприйнято слухачами і воно викликало неабиякий інтерес.  А ще мене дуже порадувало, що доповіді учасників конференції лунали виключно українською і болгарською мовами. Викладачі, вчителі, музейники виказали велику шану обом мовам, надали купу цікавезної інформації про видатних українських болгар Приазовʼя. Їхні розвідки були сповнені патріотизму і любові до рідної землі.

Болгари Приазовʼя з Україною, вони її люблять, шанують і бережуть. Щойно я повернулася додому, на Фейсбуці вже мала короткий і дуже вагомий відгук представника Бердянської міськради Ігоря Зубицького: «Мені сподобався Ваш патріотичний виступ на конференції!»

Я переказала учасникам конференції привітання від члена нашої Київської обласної письменницької організації поетки Галини Семенівни Гай, дитинство і отроцтво якої також пройшло у Андріївці Миколи Малярчука.

Маю нові звʼязки, нових друзів, купу нотаток, до яких хочеться повертатися і працювати над новими розвідками. Наведу слова, якими я закінчила свою доповідь на конференції:

            Бережімо свою родину, свою землю, свою мову і памʼятаймо про головні чесноти у житті!

            А на завершення наведу слова видатного українського просвітителя і гуманіста Григорія Сковороди:

            «Пізнай свій край… себе, Свій рід, свій народ, свою землю — і ти побачиш шлях у життя. Шлях, на якому найповніше розкриються твої здібності. Ти даси йому продовження, вторувавши стежину, із тієї стежини вже рушили у життя твої нащадки. І також будеш ти».

          

                                                                                      Любов Цай,

кандидат у члени Київської обласної

 письменницької організації

 

 

 

 

 

Творчий вогник у Пущі-Водиці

7-8 вересня в Пущі-Водиці в рамках літературно-поетичної майстерні “Кастальський ключ”, відбулися чергові майстер-класи для письменників з інвалідністю. Ініціаторами заходу виступили ВГО “Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів” і КОО “Всеукраїнського парламенту працездатних інвалідів”, який очолює наш колега з м. Обухова, член НСПУ та НСЖУ – Геннадій Горовий.  Фінансову ж підтримку надало Міністерство Соціальної політики та Фонд соціального захисту інвалідів.

До Дитячого позаміського закладу відпочинку та оздоровлення «Пуща-Водиця” з’їхалися поети й прозаїки з кількох областей України. Упродовж двох днів з ними працювали кваліфіковані лектори: письменник,журналіст, громадський діяч і видавець; член НСПУ та НСЖУ – Сергій Пантюк (м. Київ), письменник член НСПУ й АУП – Сергій Батурин (м. Київ), режисер, поет, бард – Юрій Чайка (м. Харків).

Учасникам заходу були запропоновані лекції з теорії літератури, практична робота з їхніми текстами, як суто в літературній, так і в пісенній площині. Вони вчилися аналізувати, критикувати, творити експромти. Аби ще більше додати вогнику робочому процесу, лекторами оголошувалися жартівливі конкурси на звання “Кращий учасник дня”. Так, за результатами роботи поетичної майстерні Сергія Пантюка, звання кращого виборола поет-пісняр Олеся Сінчук з Київщини, а в прозовій майстерні Сергія Батурина переміг поет Микола Калюк із Сумщини.

Безумовно, подібні заходи будуть надзвичайно корисні для будь-кого, хто прагне вдосконалення в улюбленій справі. Одначе, якщо фізично-здоровим людям вони можуть принести хіба що нові знання та приємність, то люди з інвалідністю отримують набагато більше. І не в останню чергу, звісно, підтримку й розуміння, щодо їхніх проблем у цьому світі комусь таки є діло.

Дуже хочеться, щоб організатори не зупинялися на вже зробленому,  щоб усе більше творчих особистостей із лекторськими навичками долучалися до цього проекту, щоб заняття тривали не два, а хоча б три-чотири дні… Як там воно далі буде, життя покаже. А поки, побажаємо організаторам, лекторам та учасникам цих майстер-класів сил, здоров’я та наснаги на нові звершення.

 

Додаткова інформація