НАГОРОДИ ЗА СПРИЯННЯ ВІЙСЬКОВІЙ ПРЕСІ

3 березня перед початком засідання Правління НСПУ капітан 2-го рангу Олександр Свириденко і майор Сергій Цигіпа за дорученням командування вручили відзнаки за внесок у становлення військової журналістики в зоні проведення АТО кільком членам НСПУ. Серед відзначених були і члени Київської обласної письменницької організації. 

Подяками командуючого Сил спеціальних операцій ЗСУ генерал-майора І.В. Луньова були відзначені директор Департаменту видавничої справи Держкомтелерадіокомітету України  Олексій Кононенко за сприяння у надрукуванні військових вісників Командування сухопутних військ ЗСУ «Захисник Вітчизни» та 72-ї окремої механізованої бригади «Знамено перемоги», а також технічний редактор і військовий фотокореспондент в АТО Юрій Гай.

Почесними знаками 72-ї ОМБР  нагороджені редактор її вісника Анатолій Гай і технічний редактор Юрій Гай, які майже рік у бойових умовах на передовій випускали експериментальне видання цієї бригади, що стало взірцем для інших створюваних на неоголошеній українсько-російській війні аналогічних засобів масової інформації Українського війська.  

Однією з найвищих у Збройних Силах України нагород – Подякою начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерала армії України Віктора Муженка відзначено військового журналіста з майже піввіковим стажем, автора пілотного проекту бригадних багатотиражок у воюючих на сході України з’єднаннях, голову Комісії з військово-патріотичної літератури  Анатолія Гая.

З вітальним словом у Міжнародний день письменника до присутніх у залі звернувся майор Сергій Цигіпа, який пише вірші та політичну сатиру і має кілька виданих книг.

Від імені військових журналістів – членів НСПУ  та співробітників музею Т.Г. Шевченка у Переяславі-Хмельницькому А. Гай подарував гостям комплект ілюстрацій для обладнання двох Шевченківських світлиць у військових підрозділах і свою власну документальну повість «Вогненні рубежі прапороносців», написану в зоні проведення антитерористичної операції. 

 

Наші в Сумах

4-го травня в Сумській бібліотеці N17 відбулася творча зустріч п’ятикласників місцевої школи N20 з письменником та журналістом Геннадієм Горовим.

Ініціатором заходу була  Сумська громадська організація “Ініціативи Слобожанщини”, котра  левову частку своєї роботи приділяє саме мистецько-просвітницькій діяльності.

Геннадій Володимирович уже не в перше бере участь в заходах під егідою цієї молодої організації, заснованої переселенцями з м. Краматорськ Анатолієм і Дарією Сассами. Приємно, що наші митці свідомі важливості подібних зустрічей і з такою готовністю відгукуються на пропозиції до співпраці.

Сама зустріч відбувалася в легкій невимушеній атмосфері. Поет читав свої твори, залучав дітей до розгадування загадок, відповідав на їхні численні питання… А питань, до речі, справді було чимало. Діток цікавило і дитинство гостя, і його сьогоденність, і моменти пов’язані з творчим процесом… Виявилося,  що дехто з них сам не байдужий до віршотворення, а одна дівчинка навіть попросила дозволу – надіслати Геннадію Володимировичу власні вірші, аби почути його думку та отримати поради. Не залишалися осторонь спілкування й присутні на заході дорослі: вчителька української мови та літератури Тетяна Подоляко, яка прийшла разом із дітьми, бібліотекарі, вже згадувані Анатолій і Дарія Сасси… Далеко не завжди за присутності таких різних за віком та досвідом людей спілкування виходить на стільки розкутим і багатогранним. Захід затягнувся значно довше, ніж планувалося від початку. Та й по його завершенню розходилися учасники вельми неохоче.

Представники “Ініціатив Слобожанщини” пообіцяли й надалі влаштовувати подібні зустрічі. Їх підтримала завбібліотеки – Лариса Миколаївна Погорєлова і звісно ж Геннадій Горовий. А значить – далі обов’язково буде.

 

Трилогія Сніжани Тимченко

Весною 2016 року на просторах Інтернету з’явилася фентезійно-фантастична трилогія Сніжани Тимченко. Книга написана для дітей віком від 10 до 15 років і розповідає історію одного хлопчика, який з примітивного світу, через низку надзвичайний подій потрапляє до надсучасного світу. 

В першій частині хлопчик на ім’я Сандас навчається у військовій академії при дворі короля. Одного разу, він дізнається про змову проти короля і розповідає про це своєму другу. 

Здавалося б, ну що в цьому такого, багато вже було таких історій. Змови завжди готують ті, хто прагне позбавити влади короля і немає в цьому нічого цікавого. Але! Сам Сандас незвичайний хлопчик – не чарівник але і не простак. І місце в якому він дізнався про змову, вже саме по собі загадкове. Як з’ясується пізніше, ціль заколотників не тільки в тім, щоб змістити короля, а ще й…

Що саме треба було змовникам, можна дізнатися прочитавши книгу. Прочитавши ви також дізнаєтеся, що ж там таке сталося, і чому перша книга має назву «Один проти убивць».

 Друга частина «Чарівниця і не врятовані», розповідає про новий світ, нових героїв серед яких опинився Сандас. І коли вже здавалося, що життя налагоджується, містична істота з’являється в житті хлопчика. Він дізнається, що навіть на космічній відстані від рідної планети, минуле переслідує його. Сандасу стануть відомі нові таємниці, і те, що жорстокість притаманна і йому теж. Нарешті з’ясується, хто він і чому став людиною.

Третя частина, нарешті поверне все «на круги своя», та поверне Сандаса додому, чи то для того, щоб поквитатися, чи то для того, щоб завершити цикл зла, який загрожував світлим зернам добра.

Авторка щиро сподівається, що книга сподобається читачам, та зичить приємного читання.

Придбати книги українською та російською мовами можна за цими посиланнями:

 

1.https://play.google.com/store/books/details?id=okdTDAAAQBAJ&rdid=book-okdTDAAAQBAJ&rdot=1&source=gbs_vpt_read&pcampaignid=books_booksearch_viewport

2.https://mybook.ru/author/snezhana-timchenko/odin-protiv-ubijc/

3.https://andronum.com/avtory/timchenko-snizhana/

4.https://www.litres.ru/sn-zhana-timchenko/

5.https://www.ozon.ru/context/detail/id/136818546/

6.http://bookz.ru/authors/snejana-tim4enko/odin-pro_844.html

 

МУРАЛЬ

(оповідання)

 

У чи на Земпульках жили були Тю і Тьху. Були вони на 50% - банани, на 98% мавпи, на 99% свині і на 70% вода. (Ще та… суміш). Одного разу знайшли вони залізячку. Провели спектральний аналіз і з’ясували складові: Ванадій (V) 0.10-0.20; Кремній (Si) 0.20-0.40; Молібден (Mo) 0.20-0.30; Марганець (Mn) 0.20-0.70; Нікель (Ni) 0.30; Фосфор (P) 0.040; Хром (Cr) 1.40-1.70; Сірка (S) 0.040; 

Як ви вже й самі здогадалися, це була - Сталь 90ХМФ 

Але в цій залізячці була ще й дірочка (явно не Земпульчинського походження)!!! Подивилися Тю і Тьху в ту дірочку, й їх осяяло! Якщо націлити дірочку на якийсь предмет, явище, мурашку (цензура! рима заборонена), то крізь неї видно те, що бачить око!

Зібрали консиліум. Довго сперечалися, на що крізь дірочку дивитися. Один Тю висловив здогад, що крізь дірочку можна дивитися на прискорення заряджених часток у зустрічних пучках, і призначена вона (дірочка) для розгону протонів і важких іонів (іони свинцю)*. Тьху засумнівався. Мовляв – навіщо така дурня? Тю відповів:

- Якщо вивчити зіткнення часток, можна стати, як  absolutus -  absolvere (по-нашому 100%). 

Але інший Тьхуївець не хотів дивитися в дірочку взагалі і сказав:

- Не хочу! Ми ж збиралися захопити Нямів і Плямів! Товариші, до бою!

Піднявся ґвалт. Одні кричали: «Ганьба!», другі: «Дайош заглядати в дірочку!», треті: «Несправедливо! Треба роздати всім по дірочці!», четверті плювали на дірочку й агітували: «Нас захоплять Нями і Плями, й тоді ніяка залізячка не врятує! Давайте їх першими захопимо!» Тю і Тьху, котрі знайшли залізячку, зрозуміли, що пресованої целюлози з домішками, для того, щоб дивитися у дірочку, їм не дадуть.** А без неї, не хотілося. 

Старий і премудрий Тю на прізвище Тю (Тю-Тю і покрутити пальцем біля скроні), порадив молодим ентузіастам із дірочкою підтримати війну, бо вона, як відомо, рухає прогрес. 

Підтримали. Похапали свої танчики та пукалки, прибігли до Нямів і Плямів, кажуть їм бананово-свино-мавпячою мовою:

- Здавайтеся!

Ті перелякалися і здалися. Тюівці і Тьхуівці стали проводити нав’язливо-агресивну політику гуманності (побудували резервації), добросердя (зруйнували резервації) й просвіти - показали Нямам і Плямам залізячку з дірочкою. Але, хоч як старалися Нями і Плями, не могли подивитися крізь дірочку, бо в них на носах були прищіпки (якщо дивитися здаля, росфокусовується ціль, на яку націлена дірочка, і вздріти заряджені частки неможливо). 

Тюївці і Тьхуівці стали вимагати познімати прищіпки і сказали:

- Ми вас захопили, асимілюйтеся. Прищіпки геть!

Нями та Плями перезирнулися й кажуть:

- Із якого це дива?

- Та з такого, щоб угледіти absolutus -  absolvere (по нашому 100%) і преобразитися. Тоді вам дадуть целюлозу (бажано не міченими купюрами), й буде вам щастя. 

- Не хочемо, не будемо! – запротестували Нями разом із Плямами. – Хай краще absolutus -  absolvere дивиться крізь дірочку на нас! От тоді й настане целюлозне щастя у всьому світі.

Довго і нудно сперечалися Нями з Тюівцями, Плями з Тьхуівцями. Аж дивляться, а один (справжнє ім’я історія замовчує) просунув у дірочку пальчика (!!!). Всі зойкнули і завмерли. Діти плакали, жінки лементували, чоловіки матюкалися, старі плювалися. 

- Та ти ж перекрив абсолютивний канал! Ах ти ж Чортопхайку! (З цього місця антигероя так і зватимуть).

Чортопхайко і каже:

- Той, у кого немає пальчиків, хай перший кине в мене гранулометричними елементами.***

Поглянули на себе Нями, Плями, Тюівці і Тьхуівці та й жахнулися. Виявилося, в кожного є пристрій перекриття абсолютивного каналу через дірочку. І сталося по світі велике обрізаніє пальчиків! (Жахливо але не смертельно). І стали вищевказані одним народом, однією нацією Безпалих (добре це чи погано, судіть самі), але це дало їм право! З великої літери Право гнобити й бити Чортопхайка. З великої літери вони надавали йому щиглів, запотиличників, копняків і відняли залізячку. 

Наклали на нього анафему (і ще багато чого наклали), й поплентався він СвітПозаОчі. Там він записав цю історію й вивів висновок: (Висновок — остаточна думка про щось, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів. Виводити означає робити висновок.) МУРАль це все.

 

ЕПІЛОГ: Любий читачу, гадаю, тебе все ж цікавить, що ж то була за залізячка з дірочкою. Рада проінформувати, що:

Сталь 90ХМФ застосовується: для виготовлення опорних валків усіх розмірів і бандажів, листових станів, для гарячого плющення металів без механічної обробки. Відповідно дірочка з’явилася… (ну, вона ж не Земпульчинського походження, то звідки мені знати?)

 

* - андронний колайдер

** - паперові гроші

*** - камінь. 

                                             Сніжана Тимченко  

  

УВІЙДЕМО ДО «ШКІЛЬНОЇ БРАМИ»

За вікном був похмурий осінній день. У читальному залі бібліотеки горіло світло, але тендітній стрункій дівчинці років чотирнадцяти воно було непотрібно. Тоненькі її пальчики бігали по рельєфних рядках книги, виданої шрифтом Брайля. Вона не бачила, але її миловидне личко було осяяне такою радістю, скільки захоплення та щастя було на ньому!.. Здавалося, що у приміщенні було б світло навіть і в тому випадку, якби усі лампи згасли одночасно. А коли на якомусь, імовірно, веселому місці пролунав легкий кришталево чистий сміх юної читачки, у мене виникло враження, що дівчинка не читає брайлівську книгу, а її руки грають на якомусь музичному інструменті. Що ж за книга зробила такою щасливою це юне створіння, долю якого, поза усяким сумнівом, аж ніяк не можна назвати легкою? Геннадій Горовий «Шкільна брама», – значилося на палітурці. 

Рідко можна зустріти людину, яка б хоч інколи не відчула ностальгії за шкільним періодом свого життя. Але далеко не кожен може цікаво розповісти свої спогади друзям, не те, що створити книгу про школярів. Ми часто скаржимося, що старшокласники читають лише напівбожевільні фентезі, або не читають взагалі. Але для того, аби підліток читав, потрібна книга, яка зможе його зацікавити, бути цілком зрозумілою та актуальною для нього. І далеко не кожен письменник може створити таку книгу. А от відомий письменник Геннадій Горовий зміг.

Його книга «Шкільна брама» вводить читача у чарівний світ підліткових років та ранньої юності. Симпатичні і цілком живі та реалістичні герої оповідань: Артем, Вадим, Стас, Микола та інші хлопці навчаються у сучасній школі, але водночас їх бентежать та цікавлять рівно ті ж проблеми, що і підлітків в усі віки, минулі і прийдешні.

Книга цікава, легко читається і водночас м’яко та ненав’язливо виховує юного читача. От, наприклад, ставлення до такого унікального явища сучасності, як інтернет. Важко переоцінити його користь для розвитку сучасної людини, але, на жаль, дуже часто підлітки використовують унікальні можливості світової мережі не для збагачення свого інтелекту, а у цілях, скажемо так, прямо протилежних, через що нерідко люди старшого віку починають нарікати, мовляв: «Ох вже цей інтернет».

З цією ж проблемою зіштовхуються і герої «Шкільної брами» – оповідання «Інтернетмени», або «Павучата комп’ютерних мереж».

Та якщо розумниця Марічка, скориставшись електронною поштою, встигає в останню хвилину надіслати на конкурс у журнал власну фотографію, яка приносить їй омріяну перемогу і нагороду, то ледар Вадим намагається просто обдурити вчителя, підсунувши йому твір, скачаний з інтернету. Спроба зазнає фіаско, бо досвідчений викладач вже отримував такі самі опуси з рук власного сина, «такого ж «старанного» учня, як і ти», – каже він Вадимові. Тож кожен бачить, що інтернет – гарний помічник для гарного учня, але не може замінити відсутність працелюбності та любові до знань.

А от оповідання «Канікули у багряних тонах». У нім описана зустріч сучасної «міської» дитини із селом. Звичайно, відмінностей між життям міста та села у наш час стало значно більше, ніж навіть пів століття тому. Тож скільки усього цікавого, несподіваного, інколи трошки страшного, але здебільшого веселого, очікує на юного городянина у селі. Геннадій Горовий блискуче описує пригоди такого міщука у циклі розповідей. Том дуже часто їздить за кордон із батьками, але ніколи не був у селі. У нього немає родичів, які б жили поза містом. І от кращий друг Стас запрошує його до своєї бабусі на літо. Переказувати пригоди хлопців тут немає сенсу. Це треба читати самому, бо у переказі неминуче збліднуть колоритні, веселі розповіді автора. 

Та не слід думати, що «Шкільна брама» описує лише веселі пригоди і обходить стороною проблеми, яких більш ніж достатньо у буремний підлітковий період. Перше ж оповідання «Бунтарі» описує конфлікт між головними героями і молодим вчителем Романом Максимовичем. Мудрість, виваженість та вміння визнавати власні помилки допомагають сторонам конфлікту вирішити суперечку. Так що книга може навчити не лише юних читачів, але і педагогів, яким теж треба вміти контролювати власні емоції. 

На запитання, як йому вдалося створити такий чудовий, реалістичний і добрий твір, автор каже, що дещо пригадав із власних шкільних років, дещо чув із розповідей друзів про їхні пригоди у цей період життя, а дещо допомогла створити власна фантазія, бо на те ж вона і дана письменникові.Вперше ця книга побачила світ ще у 2012 році. Вийшла вона тоді плоскодруком і називалася «Дзеленьсвіт», а нещодавно її було надруковано шрифтом Брайля у Республіканському будинку звукозапису та друку УТОС (далі – РБЗД). Це дозволило ознайомитися зі «Шкільною брамою» незрячим читачам, які читають книжки, надруковані рельєфно-крапковим шрифтом. Але не треба думати, що просто було відтворено видання 2012 року. Готуючи твір до друку, автор збагатив його новими історіями . Тож книга отримала не тільки нову назву, а й удвічі більший обсяг. До того ж, повністю була перероблена фінальна частина.  

Перше видання завершувалося на тому, що колишній бешкетник Артем повертається до рідної школи вже як молодий вчитель географії Артем Валентинович Саленко, і вже дорослим поглядом дивиться на своїх учнів, таких схожих на нього та його колишніх однокласників. 

У новому виданні Артем Валентинович постає перед нами, як люблячий чоловік та батько близнюків, котрим розповідає на ніч власні казки. І ці оповідки ще більше збагачують книгу. А завершує повість чудовий вірш, сповнений світлого суму за шкільними роками, яких вже не повернеш.

Незабутні шкільні мої роки,

Що нема уже їм вороття,

Бо ж тоді я робив перші кроки

У сучасне, доросле життя.

 

Не забути дороги ніколи,

Що на київській давній горі, 

Бо по ній стільки років до школи

Я ходив о ранковій порі.

 

За роки ті завдячую долі,

Аж таке відчуття до сих пір,

Ніби бачу знайомий до болю,

Весь у зелені затишний двір.

 

Бачу друзів я начебто знову,

Таких рідних мені вчителів,

Ніби чую веселу розмову

Із дотепних і лагідних слів.

 

Наче крилами птахи змахнули,

Спорядившись у довгий політ –

Мої роки шкільні промайнули,

Залишився у спогадах слід.

На жаль, сучасній книзі нелегко знайти шлях до дитини із важкими вадами зору. Маємо зазначити, що видання книг шрифтом Брайля дуже складне, бо потребує коштів, яких катастрофічно бракує у РБЗД.

На щастя, існує програма Державного комітету телебачення та радіомовлення «Українська книга». Це щорічна програма, яка існує вже більше двадцяти років і передбачає видання книг сучасних українських авторів за державні кошти. «Починаючи із 2011 року ми видаємо одну-дві книги незрячих авторів», – розповідає завідуюча редакцією друку брайлівських книг Олена Павлівна. – Першою у 2011 році вийшла книга Тетяни Фролової «Таїна поезії». Потому ми друкували твори таких наших талановитих авторів, як Степан Підлужний, Наталка Бутук, та інших знаних поетів та прозаїків. Цього року ми видали також нову збірку Тетяни Фролової та чудову книгу Геннадія Горового «Шкільна брама». На наступний рік ми подали заявку на чотири книги наших авторів, та як вони  будуть профінансовані, ще не знаємо. Ставляться до нас там тепло і з розумінням. Добре, що ми потрапили туди за допомогою добрих, небайдужих людей, зокрема Миколи Жулинського».

Що ж, маємо подякувати цим дійсно добрим людям, а особливо автору книги «Шкільна брама» Геннадію Горовому, який вводить читача у світлу і радісну країну шкільного життя.

Є. Познанський

 

 

 

 

ПОВЕРНЕННЯ З ВІЙНИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Коли почалась російська агресія на сході України,  наш колега, голова Київської обласної письменницької організації Анатолій Гай як колишній військовий журналіст – редактор 72-ї гвардійської ордена Червоного прапора Красноградсько-Київської мотострілецької дивізії звернувся до керівництва Міністерства оборони України і Генерального штабу ЗС України з пропозицією відродити військові газети, які свого часу відіграли величезну виховну і мобілізуючу роль у військах. 

Анатолій і Юрій Гаї у Авдіївській промисловій зоні

Навесні 2016 року тодішній перший заступник Генерального штабу генерал-полковник Г.П. Воробйов підписав розпорядження № 11488/С від 22.04.2016 р. щодо підтримки пілотного проекту такого військового вісника. На виконання цього розпорядження А. Гай був відкомандирований у військову частину польова пошта В0849, де з 24.04.2016 р. по 03.06.2016 р. в бойових умовах у зоні проведення АТО під Волновахою збирав матеріали для написання документальної книги та разом з сином Юрієм, також членом нашої обласної організації Національної спілки письменників України, який має практичний досвід видавця і поліграфіста, тож був призначений його технічним редактором, а за сумісництвом військовим фотокореспондентом та водієм редакційного всюдихода на розбитих фронтових дорогах, випускав військовий інформаційний вісник 72-ї ОМБр під назвою «Знамено перемоги». 

Ех путь-доріжка фронтовая... Молодий прозаїк Юрій Гай за кермом редакційного всюдихода під шахтою «Бутівка»

Вісник користувався великим попитом у військовослужбовців, надсилався Командуванню Сухопутних військ і в Управління по зв’язках зі ЗМІ Генерального штабу Збройних Сил України.

Як свідчить витяг з наказу командира військової частини польова пошта В0849 № 158 від 03.06.2016 р., за час перебування у підрозділах з’єднання, в тому числі на лінії вогневих зіткнень, наші колеги з поставленим завданням впорались. В польових умовах станом на 03.06.2016 р. було випущено п’ять експериментальних номерів бригадного військового вісника «Знамено перемоги» – по одному номеру щотижня тиражем 300 примірників кожен.

30.05.2016 р. тимчасово виконуючим обов’язки начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенантом  І.І. Колесником було прийняте рішення № 14948/С про подальшу реалізацію в термін з 06.06.2016 р. по 06.12.2016 р. у взаємодії з волонтерськими і громадськими організаціями пілотного проекту по випуску інформаційного вісника бригади. На його виконання Батько й син Гаї у тісному контакті з командуванням і за підтримки сформованого військкорівського активу продовжили пілотний проект по випуску бригадного військового вісника «Знамено перемоги»,  надрукували та передали у війська ще сім номерів цього повнокольорового видання під цією ж назвою загальним тиражем 2100 примірників. Останній вийшов 22.07.2016 р. уже після відведення бригади з-під Волновахи в тил для переформування і відпочинку. З кінця липня видання бригади подовжили під робочою назвою «Честь і воля».

Гай-старший бере інтерв’ю у одного з оборонців Волновахи

З 15 липня по 29 грудня 2016 року за сприяння заступника командувача Сухопутних військ – начальника Управління морально-психологічного забезпечення полковника О.М. Голоднюка та великого ентузіаста військової малотиражної преси начальника відділу інформаційно-пропагандистського  забезпечення полковника  І.І. Савки, який узяв на себе на громадських засадах обов’язки редактора, наші колеги випускали інформаційний вісник Командування Сухопутних  військ Збройних Сил України під назвою «Захисник Вітчизни». 

Великою підмогою став для ентузіастів військових інформаційних видань  лист заступника Глави Адміністрації Президента України А. Таранова № 46-01/1296 від 06 червня 2016 р., надісланий Міністерству оборони України щодо підтримки проектів по відродженню військової преси принаймні на особливий період.

Одночасно зі збором матеріалу і практичним випуском вісників А. Гай  розробив проекти типового Положення про інформаційний вісник бригади ЗСУ, штатного розпису редакції інформаційного вісника,  для якого не потрібно вводити нових штатних одиниць, бо вони уже передбачені в діючих штатах бригад, засади технічного забезпечення діяльності редакції і поліграфічного виготовлення бригадного вісника. 

З оборонцями опорної точки «Зеніт» за 10 кілометрів від Донецька

Враховуючи позитивні відгуки на випущені в рамках пілотного проекту видання на всіх рівнях, був зроблений висновок, що випуск інформаційних вісників  у воюючих з’єднаннях на сході України, –  річ  вкрай потрібна.  Але для її реалізації  необхідно призвати  у Збройні Сили України більше сотні військових журналістів. Такої кількості людей призовного віку з журналістською освітою і практичними навиками роботи в газеті – офіцерів Збройних Сил України на сьогодні немає, а їхня підготовка займе тривалий час. Випуск вісників непрофесіоналами призведе до неякісних, поверхових, нецікавих видань, що може звести нанівець усі добрі задуми.

Тому наші колеги запропонували у 2017 році обмежитися випуском чотирьох інформаційних вісників секторів, що значно скоротить потребу в кадрах і в матеріальних ресурсах. Для дослідження ефективності таких видань запропоновано продовжити пілотний проект випуску військового інформаційного вісника, тільки уже не бригади, а найбільш відповідальної зони АТО – сектора «А».

Випускати вісник пропонується один раз на тиждень форматом А-3 на 4-х шпальтах. Можливий випуск номерів,  де в одному буде 50 % інформації про бойове життя всього сектора, а 50 % – додатком  про одне зі з’єднань  сектора по черзі. Будуть розроблені штатний розпис редакції, визначені матеріальні затрати на його випуск, детально прописаний проект Положення про інформаційний вісник сектора АТО.

Для реалізації цього задуму є професійні спеціалісти, які не бояться поїхати на війну, до того ж за власний кошт на волонтерських засадах. 

Нині, в умовах гібридної  війни, коли противник витрачає величезні кошти, людські та матеріальні ресурси на ідеологічну обробку як свого російського населення, в тому числі й військових, так і громадян України,  в першу чергу жителів окупованих і прифронтових територій Донецької і Луганської областей, а також українських військовослужбовців, особливо актуальним стає ведення пропагандистської та контрпропагандистської роботи. Військові вісники секторів бойових дій Збройних Сил України в зоні АТО, а з часом і бригад  зможуть відіграти особливо важливу роль, зберегти на своїх  шпальтах для нащадків незалежної держави України вікопомний подвиг сьогоднішніх захисників нашої свободи і територіальної цілісності. 

Саме це й довели, випустивши у  тісному контакті з командуванням бригади і за підтримки сформованого військкорівського активу 22 номери бригадного військового вісника загальним тиражем 14 тисяч 100 примірників, наші колеги-письменники. Ними також  запропоновано прийняти відповідні рішення командуванням Генерального штабу Збройних Сил України:

1) Щодо реалізації  пілотного  проекту по випуску інформаційного вісника сектора «А» АТО (пропонується робоча назва:  «Сектор «А» Вісник оперативного командування «Донецьк»).

2) Щодо терміну проведення подальшого експерименту, протягом якого його учасники зможуть випустити 6 номерів інформаційного вісника.

3) Щодо наказу (розпорядження) про укомплектування на час проведення пілотного проекту штату редакції експериментального пілотного вісника запропонованими Комісією з військово-патріотичної  літератури журналістами – членами Національної спілки письменників України, які на волонтерських засадах виконуватимуть обов’язки військових журналістів – співробітників військового вісника. За період відрядження вони виконають подвійне завдання: маючи великий досвід журналістської роботи,  зможуть на високому професійному рівні випустити експериментальний вісник, а як професійні письменники зберуть матеріал для написання правдивих художніх книг про бригади, які воюють в цьому секторі, про Збройні Сили України у неоголошеній гібридній війні. 

4) Щодо організаційного і матеріально-технічного забезпечення на період  реалізації проекту (обмундирування, аби не виділятись серед військових,  розміщення для проживання і роботи, харчування, надання необхідної інформації для формування редакційних планів номерів, погодження на місці з командуванням відряджень в зону бойових дій, транспортне забезпечення, заходи безпеки при виїзді в зону бойових дій тощо). 

5) Щодо всебічного вивчення наданих редакцією висновків здійсненого пілотного проекту по випуску військових вісників та при позитивних висновках заснування у 2017 році аналогічних інформаційних військових вісників у трьох інших секторах зони АТО на особливий період. 

29 грудня 2016 року Анатолій і Юрій Гаї, здавши звіт про виконану роботу, наказом командира бригади були виведені зі штату й відбули додому. За успішне виконання поставленого бойового завдання керівник групи офіцер А.І. Гай відзначений Подякою Начальника Генерального штабу Збройних Сил України – високою і шанованою серед військовослужбовців нагородою.

За кілька хвилин до від’їзду з війни. Знімок на згадку

Щоправда, Анатолій Іванович 14 січня 2017 року знову відбуває в рідну частину. Але то вже лише на 5 днів, аби взяти участь у відзначенні 75-річчя з дня сформування бригади та презентації написаної ним документальної повісті про її бойовий шлях під назвою «Вогненні рубежі прапороносців». Адже 72-га окрема механізована бригада є спадкоємицею 72-ї гвардійської ордена Червоного прапора Красноградської стрілецької дивізії, героїчний шлях якої відтворив у своєму безсмертному романі «Прапороносці» її сержант-мінометник, видатний український прозаїк Олесь Гончар. 

Бажаючим побачити триваючу неоголошену україно-російську війну очима наших колег-письменників, пропонуємо нижче подані обкладинку та у PDF уривок робочого матеріалу з майбутньої документальної повісті  А. Гая

                                                                       «Вогненні рубежі прапороносців»

 

Додаткова інформація