НАГОРОДИ ЗА СПРИЯННЯ ВІЙСЬКОВІЙ ПРЕСІ

3 березня перед початком засідання Правління НСПУ капітан 2-го рангу Олександр Свириденко і майор Сергій Цигіпа за дорученням командування вручили відзнаки за внесок у становлення військової журналістики в зоні проведення АТО кільком членам НСПУ. Серед відзначених були і члени Київської обласної письменницької організації. 

Подяками командуючого Сил спеціальних операцій ЗСУ генерал-майора І.В. Луньова були відзначені директор Департаменту видавничої справи Держкомтелерадіокомітету України  Олексій Кононенко за сприяння у надрукуванні військових вісників Командування сухопутних військ ЗСУ «Захисник Вітчизни» та 72-ї окремої механізованої бригади «Знамено перемоги», а також технічний редактор і військовий фотокореспондент в АТО Юрій Гай.

Почесними знаками 72-ї ОМБР  нагороджені редактор її вісника Анатолій Гай і технічний редактор Юрій Гай, які майже рік у бойових умовах на передовій випускали експериментальне видання цієї бригади, що стало взірцем для інших створюваних на неоголошеній українсько-російській війні аналогічних засобів масової інформації Українського війська.  

Однією з найвищих у Збройних Силах України нагород – Подякою начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерала армії України Віктора Муженка відзначено військового журналіста з майже піввіковим стажем, автора пілотного проекту бригадних багатотиражок у воюючих на сході України з’єднаннях, голову Комісії з військово-патріотичної літератури  Анатолія Гая.

З вітальним словом у Міжнародний день письменника до присутніх у залі звернувся майор Сергій Цигіпа, який пише вірші та політичну сатиру і має кілька виданих книг.

Від імені військових журналістів – членів НСПУ  та співробітників музею Т.Г. Шевченка у Переяславі-Хмельницькому А. Гай подарував гостям комплект ілюстрацій для обладнання двох Шевченківських світлиць у військових підрозділах і свою власну документальну повість «Вогненні рубежі прапороносців», написану в зоні проведення антитерористичної операції. 

 

Трилогія Сніжани Тимченко

Весною 2016 року на просторах Інтернету з’явилася фентезійно-фантастична трилогія Сніжани Тимченко. Книга написана для дітей віком від 10 до 15 років і розповідає історію одного хлопчика, який з примітивного світу, через низку надзвичайний подій потрапляє до надсучасного світу. 

В першій частині хлопчик на ім’я Сандас навчається у військовій академії при дворі короля. Одного разу, він дізнається про змову проти короля і розповідає про це своєму другу. 

Здавалося б, ну що в цьому такого, багато вже було таких історій. Змови завжди готують ті, хто прагне позбавити влади короля і немає в цьому нічого цікавого. Але! Сам Сандас незвичайний хлопчик – не чарівник але і не простак. І місце в якому він дізнався про змову, вже саме по собі загадкове. Як з’ясується пізніше, ціль заколотників не тільки в тім, щоб змістити короля, а ще й…

Що саме треба було змовникам, можна дізнатися прочитавши книгу. Прочитавши ви також дізнаєтеся, що ж там таке сталося, і чому перша книга має назву «Один проти убивць».

 Друга частина «Чарівниця і не врятовані», розповідає про новий світ, нових героїв серед яких опинився Сандас. І коли вже здавалося, що життя налагоджується, містична істота з’являється в житті хлопчика. Він дізнається, що навіть на космічній відстані від рідної планети, минуле переслідує його. Сандасу стануть відомі нові таємниці, і те, що жорстокість притаманна і йому теж. Нарешті з’ясується, хто він і чому став людиною.

Третя частина, нарешті поверне все «на круги своя», та поверне Сандаса додому, чи то для того, щоб поквитатися, чи то для того, щоб завершити цикл зла, який загрожував світлим зернам добра.

Авторка щиро сподівається, що книга сподобається читачам, та зичить приємного читання.

Придбати книги українською та російською мовами можна за цими посиланнями:

 

1.https://play.google.com/store/books/details?id=okdTDAAAQBAJ&rdid=book-okdTDAAAQBAJ&rdot=1&source=gbs_vpt_read&pcampaignid=books_booksearch_viewport

2.https://mybook.ru/author/snezhana-timchenko/odin-protiv-ubijc/

3.https://andronum.com/avtory/timchenko-snizhana/

4.https://www.litres.ru/sn-zhana-timchenko/

5.https://www.ozon.ru/context/detail/id/136818546/

6.http://bookz.ru/authors/snejana-tim4enko/odin-pro_844.html

 

МУРАЛЬ

(оповідання)

 

У чи на Земпульках жили були Тю і Тьху. Були вони на 50% - банани, на 98% мавпи, на 99% свині і на 70% вода. (Ще та… суміш). Одного разу знайшли вони залізячку. Провели спектральний аналіз і з’ясували складові: Ванадій (V) 0.10-0.20; Кремній (Si) 0.20-0.40; Молібден (Mo) 0.20-0.30; Марганець (Mn) 0.20-0.70; Нікель (Ni) 0.30; Фосфор (P) 0.040; Хром (Cr) 1.40-1.70; Сірка (S) 0.040; 

Як ви вже й самі здогадалися, це була - Сталь 90ХМФ 

Але в цій залізячці була ще й дірочка (явно не Земпульчинського походження)!!! Подивилися Тю і Тьху в ту дірочку, й їх осяяло! Якщо націлити дірочку на якийсь предмет, явище, мурашку (цензура! рима заборонена), то крізь неї видно те, що бачить око!

Зібрали консиліум. Довго сперечалися, на що крізь дірочку дивитися. Один Тю висловив здогад, що крізь дірочку можна дивитися на прискорення заряджених часток у зустрічних пучках, і призначена вона (дірочка) для розгону протонів і важких іонів (іони свинцю)*. Тьху засумнівався. Мовляв – навіщо така дурня? Тю відповів:

- Якщо вивчити зіткнення часток, можна стати, як  absolutus -  absolvere (по-нашому 100%). 

Але інший Тьхуївець не хотів дивитися в дірочку взагалі і сказав:

- Не хочу! Ми ж збиралися захопити Нямів і Плямів! Товариші, до бою!

Піднявся ґвалт. Одні кричали: «Ганьба!», другі: «Дайош заглядати в дірочку!», треті: «Несправедливо! Треба роздати всім по дірочці!», четверті плювали на дірочку й агітували: «Нас захоплять Нями і Плями, й тоді ніяка залізячка не врятує! Давайте їх першими захопимо!» Тю і Тьху, котрі знайшли залізячку, зрозуміли, що пресованої целюлози з домішками, для того, щоб дивитися у дірочку, їм не дадуть.** А без неї, не хотілося. 

Старий і премудрий Тю на прізвище Тю (Тю-Тю і покрутити пальцем біля скроні), порадив молодим ентузіастам із дірочкою підтримати війну, бо вона, як відомо, рухає прогрес. 

Підтримали. Похапали свої танчики та пукалки, прибігли до Нямів і Плямів, кажуть їм бананово-свино-мавпячою мовою:

- Здавайтеся!

Ті перелякалися і здалися. Тюівці і Тьхуівці стали проводити нав’язливо-агресивну політику гуманності (побудували резервації), добросердя (зруйнували резервації) й просвіти - показали Нямам і Плямам залізячку з дірочкою. Але, хоч як старалися Нями і Плями, не могли подивитися крізь дірочку, бо в них на носах були прищіпки (якщо дивитися здаля, росфокусовується ціль, на яку націлена дірочка, і вздріти заряджені частки неможливо). 

Тюївці і Тьхуівці стали вимагати познімати прищіпки і сказали:

- Ми вас захопили, асимілюйтеся. Прищіпки геть!

Нями та Плями перезирнулися й кажуть:

- Із якого це дива?

- Та з такого, щоб угледіти absolutus -  absolvere (по нашому 100%) і преобразитися. Тоді вам дадуть целюлозу (бажано не міченими купюрами), й буде вам щастя. 

- Не хочемо, не будемо! – запротестували Нями разом із Плямами. – Хай краще absolutus -  absolvere дивиться крізь дірочку на нас! От тоді й настане целюлозне щастя у всьому світі.

Довго і нудно сперечалися Нями з Тюівцями, Плями з Тьхуівцями. Аж дивляться, а один (справжнє ім’я історія замовчує) просунув у дірочку пальчика (!!!). Всі зойкнули і завмерли. Діти плакали, жінки лементували, чоловіки матюкалися, старі плювалися. 

- Та ти ж перекрив абсолютивний канал! Ах ти ж Чортопхайку! (З цього місця антигероя так і зватимуть).

Чортопхайко і каже:

- Той, у кого немає пальчиків, хай перший кине в мене гранулометричними елементами.***

Поглянули на себе Нями, Плями, Тюівці і Тьхуівці та й жахнулися. Виявилося, в кожного є пристрій перекриття абсолютивного каналу через дірочку. І сталося по світі велике обрізаніє пальчиків! (Жахливо але не смертельно). І стали вищевказані одним народом, однією нацією Безпалих (добре це чи погано, судіть самі), але це дало їм право! З великої літери Право гнобити й бити Чортопхайка. З великої літери вони надавали йому щиглів, запотиличників, копняків і відняли залізячку. 

Наклали на нього анафему (і ще багато чого наклали), й поплентався він СвітПозаОчі. Там він записав цю історію й вивів висновок: (Висновок — остаточна думка про щось, логічний підсумок, зроблений на основі спостережень, міркувань або розгляду певних фактів. Виводити означає робити висновок.) МУРАль це все.

 

ЕПІЛОГ: Любий читачу, гадаю, тебе все ж цікавить, що ж то була за залізячка з дірочкою. Рада проінформувати, що:

Сталь 90ХМФ застосовується: для виготовлення опорних валків усіх розмірів і бандажів, листових станів, для гарячого плющення металів без механічної обробки. Відповідно дірочка з’явилася… (ну, вона ж не Земпульчинського походження, то звідки мені знати?)

 

* - андронний колайдер

** - паперові гроші

*** - камінь. 

                                             Сніжана Тимченко  

  

УВІЙДЕМО ДО «ШКІЛЬНОЇ БРАМИ»

За вікном був похмурий осінній день. У читальному залі бібліотеки горіло світло, але тендітній стрункій дівчинці років чотирнадцяти воно було непотрібно. Тоненькі її пальчики бігали по рельєфних рядках книги, виданої шрифтом Брайля. Вона не бачила, але її миловидне личко було осяяне такою радістю, скільки захоплення та щастя було на ньому!.. Здавалося, що у приміщенні було б світло навіть і в тому випадку, якби усі лампи згасли одночасно. А коли на якомусь, імовірно, веселому місці пролунав легкий кришталево чистий сміх юної читачки, у мене виникло враження, що дівчинка не читає брайлівську книгу, а її руки грають на якомусь музичному інструменті. Що ж за книга зробила такою щасливою це юне створіння, долю якого, поза усяким сумнівом, аж ніяк не можна назвати легкою? Геннадій Горовий «Шкільна брама», – значилося на палітурці. 

Рідко можна зустріти людину, яка б хоч інколи не відчула ностальгії за шкільним періодом свого життя. Але далеко не кожен може цікаво розповісти свої спогади друзям, не те, що створити книгу про школярів. Ми часто скаржимося, що старшокласники читають лише напівбожевільні фентезі, або не читають взагалі. Але для того, аби підліток читав, потрібна книга, яка зможе його зацікавити, бути цілком зрозумілою та актуальною для нього. І далеко не кожен письменник може створити таку книгу. А от відомий письменник Геннадій Горовий зміг.

Його книга «Шкільна брама» вводить читача у чарівний світ підліткових років та ранньої юності. Симпатичні і цілком живі та реалістичні герої оповідань: Артем, Вадим, Стас, Микола та інші хлопці навчаються у сучасній школі, але водночас їх бентежать та цікавлять рівно ті ж проблеми, що і підлітків в усі віки, минулі і прийдешні.

Книга цікава, легко читається і водночас м’яко та ненав’язливо виховує юного читача. От, наприклад, ставлення до такого унікального явища сучасності, як інтернет. Важко переоцінити його користь для розвитку сучасної людини, але, на жаль, дуже часто підлітки використовують унікальні можливості світової мережі не для збагачення свого інтелекту, а у цілях, скажемо так, прямо протилежних, через що нерідко люди старшого віку починають нарікати, мовляв: «Ох вже цей інтернет».

З цією ж проблемою зіштовхуються і герої «Шкільної брами» – оповідання «Інтернетмени», або «Павучата комп’ютерних мереж».

Та якщо розумниця Марічка, скориставшись електронною поштою, встигає в останню хвилину надіслати на конкурс у журнал власну фотографію, яка приносить їй омріяну перемогу і нагороду, то ледар Вадим намагається просто обдурити вчителя, підсунувши йому твір, скачаний з інтернету. Спроба зазнає фіаско, бо досвідчений викладач вже отримував такі самі опуси з рук власного сина, «такого ж «старанного» учня, як і ти», – каже він Вадимові. Тож кожен бачить, що інтернет – гарний помічник для гарного учня, але не може замінити відсутність працелюбності та любові до знань.

А от оповідання «Канікули у багряних тонах». У нім описана зустріч сучасної «міської» дитини із селом. Звичайно, відмінностей між життям міста та села у наш час стало значно більше, ніж навіть пів століття тому. Тож скільки усього цікавого, несподіваного, інколи трошки страшного, але здебільшого веселого, очікує на юного городянина у селі. Геннадій Горовий блискуче описує пригоди такого міщука у циклі розповідей. Том дуже часто їздить за кордон із батьками, але ніколи не був у селі. У нього немає родичів, які б жили поза містом. І от кращий друг Стас запрошує його до своєї бабусі на літо. Переказувати пригоди хлопців тут немає сенсу. Це треба читати самому, бо у переказі неминуче збліднуть колоритні, веселі розповіді автора. 

Та не слід думати, що «Шкільна брама» описує лише веселі пригоди і обходить стороною проблеми, яких більш ніж достатньо у буремний підлітковий період. Перше ж оповідання «Бунтарі» описує конфлікт між головними героями і молодим вчителем Романом Максимовичем. Мудрість, виваженість та вміння визнавати власні помилки допомагають сторонам конфлікту вирішити суперечку. Так що книга може навчити не лише юних читачів, але і педагогів, яким теж треба вміти контролювати власні емоції. 

На запитання, як йому вдалося створити такий чудовий, реалістичний і добрий твір, автор каже, що дещо пригадав із власних шкільних років, дещо чув із розповідей друзів про їхні пригоди у цей період життя, а дещо допомогла створити власна фантазія, бо на те ж вона і дана письменникові.Вперше ця книга побачила світ ще у 2012 році. Вийшла вона тоді плоскодруком і називалася «Дзеленьсвіт», а нещодавно її було надруковано шрифтом Брайля у Республіканському будинку звукозапису та друку УТОС (далі – РБЗД). Це дозволило ознайомитися зі «Шкільною брамою» незрячим читачам, які читають книжки, надруковані рельєфно-крапковим шрифтом. Але не треба думати, що просто було відтворено видання 2012 року. Готуючи твір до друку, автор збагатив його новими історіями . Тож книга отримала не тільки нову назву, а й удвічі більший обсяг. До того ж, повністю була перероблена фінальна частина.  

Перше видання завершувалося на тому, що колишній бешкетник Артем повертається до рідної школи вже як молодий вчитель географії Артем Валентинович Саленко, і вже дорослим поглядом дивиться на своїх учнів, таких схожих на нього та його колишніх однокласників. 

У новому виданні Артем Валентинович постає перед нами, як люблячий чоловік та батько близнюків, котрим розповідає на ніч власні казки. І ці оповідки ще більше збагачують книгу. А завершує повість чудовий вірш, сповнений світлого суму за шкільними роками, яких вже не повернеш.

Незабутні шкільні мої роки,

Що нема уже їм вороття,

Бо ж тоді я робив перші кроки

У сучасне, доросле життя.

 

Не забути дороги ніколи,

Що на київській давній горі, 

Бо по ній стільки років до школи

Я ходив о ранковій порі.

 

За роки ті завдячую долі,

Аж таке відчуття до сих пір,

Ніби бачу знайомий до болю,

Весь у зелені затишний двір.

 

Бачу друзів я начебто знову,

Таких рідних мені вчителів,

Ніби чую веселу розмову

Із дотепних і лагідних слів.

 

Наче крилами птахи змахнули,

Спорядившись у довгий політ –

Мої роки шкільні промайнули,

Залишився у спогадах слід.

На жаль, сучасній книзі нелегко знайти шлях до дитини із важкими вадами зору. Маємо зазначити, що видання книг шрифтом Брайля дуже складне, бо потребує коштів, яких катастрофічно бракує у РБЗД.

На щастя, існує програма Державного комітету телебачення та радіомовлення «Українська книга». Це щорічна програма, яка існує вже більше двадцяти років і передбачає видання книг сучасних українських авторів за державні кошти. «Починаючи із 2011 року ми видаємо одну-дві книги незрячих авторів», – розповідає завідуюча редакцією друку брайлівських книг Олена Павлівна. – Першою у 2011 році вийшла книга Тетяни Фролової «Таїна поезії». Потому ми друкували твори таких наших талановитих авторів, як Степан Підлужний, Наталка Бутук, та інших знаних поетів та прозаїків. Цього року ми видали також нову збірку Тетяни Фролової та чудову книгу Геннадія Горового «Шкільна брама». На наступний рік ми подали заявку на чотири книги наших авторів, та як вони  будуть профінансовані, ще не знаємо. Ставляться до нас там тепло і з розумінням. Добре, що ми потрапили туди за допомогою добрих, небайдужих людей, зокрема Миколи Жулинського».

Що ж, маємо подякувати цим дійсно добрим людям, а особливо автору книги «Шкільна брама» Геннадію Горовому, який вводить читача у світлу і радісну країну шкільного життя.

Є. Познанський

 

 

 

 

ПОВЕРНЕННЯ З ВІЙНИ НА СХОДІ УКРАЇНИ

Коли почалась російська агресія на сході України,  наш колега, голова Київської обласної письменницької організації Анатолій Гай як колишній військовий журналіст – редактор 72-ї гвардійської ордена Червоного прапора Красноградсько-Київської мотострілецької дивізії звернувся до керівництва Міністерства оборони України і Генерального штабу ЗС України з пропозицією відродити військові газети, які свого часу відіграли величезну виховну і мобілізуючу роль у військах. 

Анатолій і Юрій Гаї у Авдіївській промисловій зоні

Навесні 2016 року тодішній перший заступник Генерального штабу генерал-полковник Г.П. Воробйов підписав розпорядження № 11488/С від 22.04.2016 р. щодо підтримки пілотного проекту такого військового вісника. На виконання цього розпорядження А. Гай був відкомандирований у військову частину польова пошта В0849, де з 24.04.2016 р. по 03.06.2016 р. в бойових умовах у зоні проведення АТО під Волновахою збирав матеріали для написання документальної книги та разом з сином Юрієм, також членом нашої обласної організації Національної спілки письменників України, який має практичний досвід видавця і поліграфіста, тож був призначений його технічним редактором, а за сумісництвом військовим фотокореспондентом та водієм редакційного всюдихода на розбитих фронтових дорогах, випускав військовий інформаційний вісник 72-ї ОМБр під назвою «Знамено перемоги». 

Ех путь-доріжка фронтовая... Молодий прозаїк Юрій Гай за кермом редакційного всюдихода під шахтою «Бутівка»

Вісник користувався великим попитом у військовослужбовців, надсилався Командуванню Сухопутних військ і в Управління по зв’язках зі ЗМІ Генерального штабу Збройних Сил України.

Як свідчить витяг з наказу командира військової частини польова пошта В0849 № 158 від 03.06.2016 р., за час перебування у підрозділах з’єднання, в тому числі на лінії вогневих зіткнень, наші колеги з поставленим завданням впорались. В польових умовах станом на 03.06.2016 р. було випущено п’ять експериментальних номерів бригадного військового вісника «Знамено перемоги» – по одному номеру щотижня тиражем 300 примірників кожен.

30.05.2016 р. тимчасово виконуючим обов’язки начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенантом  І.І. Колесником було прийняте рішення № 14948/С про подальшу реалізацію в термін з 06.06.2016 р. по 06.12.2016 р. у взаємодії з волонтерськими і громадськими організаціями пілотного проекту по випуску інформаційного вісника бригади. На його виконання Батько й син Гаї у тісному контакті з командуванням і за підтримки сформованого військкорівського активу продовжили пілотний проект по випуску бригадного військового вісника «Знамено перемоги»,  надрукували та передали у війська ще сім номерів цього повнокольорового видання під цією ж назвою загальним тиражем 2100 примірників. Останній вийшов 22.07.2016 р. уже після відведення бригади з-під Волновахи в тил для переформування і відпочинку. З кінця липня видання бригади подовжили під робочою назвою «Честь і воля».

Гай-старший бере інтерв’ю у одного з оборонців Волновахи

З 15 липня по 29 грудня 2016 року за сприяння заступника командувача Сухопутних військ – начальника Управління морально-психологічного забезпечення полковника О.М. Голоднюка та великого ентузіаста військової малотиражної преси начальника відділу інформаційно-пропагандистського  забезпечення полковника  І.І. Савки, який узяв на себе на громадських засадах обов’язки редактора, наші колеги випускали інформаційний вісник Командування Сухопутних  військ Збройних Сил України під назвою «Захисник Вітчизни». 

Великою підмогою став для ентузіастів військових інформаційних видань  лист заступника Глави Адміністрації Президента України А. Таранова № 46-01/1296 від 06 червня 2016 р., надісланий Міністерству оборони України щодо підтримки проектів по відродженню військової преси принаймні на особливий період.

Одночасно зі збором матеріалу і практичним випуском вісників А. Гай  розробив проекти типового Положення про інформаційний вісник бригади ЗСУ, штатного розпису редакції інформаційного вісника,  для якого не потрібно вводити нових штатних одиниць, бо вони уже передбачені в діючих штатах бригад, засади технічного забезпечення діяльності редакції і поліграфічного виготовлення бригадного вісника. 

З оборонцями опорної точки «Зеніт» за 10 кілометрів від Донецька

Враховуючи позитивні відгуки на випущені в рамках пілотного проекту видання на всіх рівнях, був зроблений висновок, що випуск інформаційних вісників  у воюючих з’єднаннях на сході України, –  річ  вкрай потрібна.  Але для її реалізації  необхідно призвати  у Збройні Сили України більше сотні військових журналістів. Такої кількості людей призовного віку з журналістською освітою і практичними навиками роботи в газеті – офіцерів Збройних Сил України на сьогодні немає, а їхня підготовка займе тривалий час. Випуск вісників непрофесіоналами призведе до неякісних, поверхових, нецікавих видань, що може звести нанівець усі добрі задуми.

Тому наші колеги запропонували у 2017 році обмежитися випуском чотирьох інформаційних вісників секторів, що значно скоротить потребу в кадрах і в матеріальних ресурсах. Для дослідження ефективності таких видань запропоновано продовжити пілотний проект випуску військового інформаційного вісника, тільки уже не бригади, а найбільш відповідальної зони АТО – сектора «А».

Випускати вісник пропонується один раз на тиждень форматом А-3 на 4-х шпальтах. Можливий випуск номерів,  де в одному буде 50 % інформації про бойове життя всього сектора, а 50 % – додатком  про одне зі з’єднань  сектора по черзі. Будуть розроблені штатний розпис редакції, визначені матеріальні затрати на його випуск, детально прописаний проект Положення про інформаційний вісник сектора АТО.

Для реалізації цього задуму є професійні спеціалісти, які не бояться поїхати на війну, до того ж за власний кошт на волонтерських засадах. 

Нині, в умовах гібридної  війни, коли противник витрачає величезні кошти, людські та матеріальні ресурси на ідеологічну обробку як свого російського населення, в тому числі й військових, так і громадян України,  в першу чергу жителів окупованих і прифронтових територій Донецької і Луганської областей, а також українських військовослужбовців, особливо актуальним стає ведення пропагандистської та контрпропагандистської роботи. Військові вісники секторів бойових дій Збройних Сил України в зоні АТО, а з часом і бригад  зможуть відіграти особливо важливу роль, зберегти на своїх  шпальтах для нащадків незалежної держави України вікопомний подвиг сьогоднішніх захисників нашої свободи і територіальної цілісності. 

Саме це й довели, випустивши у  тісному контакті з командуванням бригади і за підтримки сформованого військкорівського активу 22 номери бригадного військового вісника загальним тиражем 14 тисяч 100 примірників, наші колеги-письменники. Ними також  запропоновано прийняти відповідні рішення командуванням Генерального штабу Збройних Сил України:

1) Щодо реалізації  пілотного  проекту по випуску інформаційного вісника сектора «А» АТО (пропонується робоча назва:  «Сектор «А» Вісник оперативного командування «Донецьк»).

2) Щодо терміну проведення подальшого експерименту, протягом якого його учасники зможуть випустити 6 номерів інформаційного вісника.

3) Щодо наказу (розпорядження) про укомплектування на час проведення пілотного проекту штату редакції експериментального пілотного вісника запропонованими Комісією з військово-патріотичної  літератури журналістами – членами Національної спілки письменників України, які на волонтерських засадах виконуватимуть обов’язки військових журналістів – співробітників військового вісника. За період відрядження вони виконають подвійне завдання: маючи великий досвід журналістської роботи,  зможуть на високому професійному рівні випустити експериментальний вісник, а як професійні письменники зберуть матеріал для написання правдивих художніх книг про бригади, які воюють в цьому секторі, про Збройні Сили України у неоголошеній гібридній війні. 

4) Щодо організаційного і матеріально-технічного забезпечення на період  реалізації проекту (обмундирування, аби не виділятись серед військових,  розміщення для проживання і роботи, харчування, надання необхідної інформації для формування редакційних планів номерів, погодження на місці з командуванням відряджень в зону бойових дій, транспортне забезпечення, заходи безпеки при виїзді в зону бойових дій тощо). 

5) Щодо всебічного вивчення наданих редакцією висновків здійсненого пілотного проекту по випуску військових вісників та при позитивних висновках заснування у 2017 році аналогічних інформаційних військових вісників у трьох інших секторах зони АТО на особливий період. 

29 грудня 2016 року Анатолій і Юрій Гаї, здавши звіт про виконану роботу, наказом командира бригади були виведені зі штату й відбули додому. За успішне виконання поставленого бойового завдання керівник групи офіцер А.І. Гай відзначений Подякою Начальника Генерального штабу Збройних Сил України – високою і шанованою серед військовослужбовців нагородою.

За кілька хвилин до від’їзду з війни. Знімок на згадку

Щоправда, Анатолій Іванович 14 січня 2017 року знову відбуває в рідну частину. Але то вже лише на 5 днів, аби взяти участь у відзначенні 75-річчя з дня сформування бригади та презентації написаної ним документальної повісті про її бойовий шлях під назвою «Вогненні рубежі прапороносців». Адже 72-га окрема механізована бригада є спадкоємицею 72-ї гвардійської ордена Червоного прапора Красноградської стрілецької дивізії, героїчний шлях якої відтворив у своєму безсмертному романі «Прапороносці» її сержант-мінометник, видатний український прозаїк Олесь Гончар. 

Бажаючим побачити триваючу неоголошену україно-російську війну очима наших колег-письменників, пропонуємо нижче подані обкладинку та у PDF уривок робочого матеріалу з майбутньої документальної повісті  А. Гая

                                                                       «Вогненні рубежі прапороносців»

 

Київська обласна організація Національної спілки письменників України: історія і сьогодення

(Тези виступу голови КОО НСПУ на наступних звітно-виборних зборах 

04 лютого 2017 року)

 

Упродовж багатьох десятиліть письменники, які жили у містах і селах Київщини, входили до Київської письменницької організації. Не дуже  було їм затишно й зручно в тому велетенському казані, де завжди „варилося” в середньому близько семи-восьми сотень творчих душ. 

27 квітня 2000 р. було створене Київське обласне творче об’єднання письменників, куди увійшло більш ніж півсотні членів НСПУ, які жили і працювали в містах і селах Київщини. Проте це майже не змінило  ставлення тодішнього керівництва Київської організації до своїх колег з пристоличної провінції. Формально в Раду Київської організації з гучним титулом  «заступник голови щодо роботи з письменниками Київщини»  ввели письменника з Білої Церкви Анатолія Гая,  котрого навіть на засідання Ради не запрошували.

17 червня 2003 р., згідно  постанови Президії НСПУ, відбулися установчі збори зі створення Київської обласної письменницької організації. Членство в ній визначалось у найдемократичніший спосіб: шляхом волевиявлення самих письменників. Дехто  з них, особливо з пристоличних населених пунктів, котрі працювали у Києві, вирішили залишитись у Київській міській організації, а близько трьох десятків  письменників Київщини письмово заявило про своє бажання перейти у новостворену обласну письменницьку організацію. 

Магістральним напрямком  діяльності активу Київської обласної організації НСПУ є створення умов для якнайповнішої творчої самореалізації, підвищення статусу і ролі письменника в культурно-мистецькому житті столичної області. Для цього у червні-липні 2003 р. новообраною Радою КОО НСПУ було проведено анкетування всіх членів НСПУ, які проживали і творили на Київщині. Ці анкети допомогли дізнатись про реальні потреби й запити, врахувати їх і розробити перспективний план, розпочати роботу з місцевими органами влади щодо вирішення невідкладних  питань.

На розгляд Координаційної ради з питань культури при голові облдержадміністрації були внесені пропозиції щодо проведення на Київщині Міжнародного Шевченківського свята „В сім’ї вольній, новій”, встановлення стипендій голови облдержадміністрації для письменників обласної організації, заснування обласної літературної премії,  випуску обласного літературно-мистецького альманаху, формування фонду підтримки письменників Київщини, фінансування  створення і випуску "Антології письменників Київщини" та інших заходів.  

Проте пасивно чекати допомоги „згори” актив молодої письменницької організації не став, і саме тому чимало із задуманого вдалося реалізувати. За ці роки:

1. Реалізовано давню мрію літераторів Київщини про заснування обласної літературної премії, яка носить ім’я одного з кращих представників Розстріляного Відродження Григорія Косинки. Першими її лауреатами стали видатний новеліст із Тетієва Микола Кравчук за збірку новел «На порозі дива» (2001); поетеса з Білої Церкви Ніна Опанасенко за збірку поезій «Квітка-ломикамінь» (2002); прозаїк і кінодраматург із Обухова Василь Трубай за збірку новел «Все просто» (2003);  поет і публіцист Віктор Лупейко з селища Тетерів Бородянського району за книги публіцистики „Генії та лжепророки” та «У світі українських інтелектуалів» (2004); поет Леонід Закордонець з м. Ірпінь за збірку поезій «Висить зоря на срібній павутинці» (2005); поет,  прозаїк, драматург Андрій Гудима  з м.  Біла Церква  за книги поезії, прози і публіцистики в 4-х томах  (2006); прозаїк Анатолій Гай  з м.  Біла Церква за збірку оповідань «Розхристане буття», збірку повістей «Там, за Гіндукушем» та впорядкування антології поетів Київщини «...Ота стежина в нашім краю»  (2007); поетеса і прозаїк Галина Тарасюк  з м. Бровари за роман-антиутопію  «Цінь хуань гонь» (2008); прозаїк Леонід Кононович з с. Гатне Києво-Святошинського р-ну  за збірку новел «Повернення» (2009); поетеса, прозаїк і драматург  Ольга Довгоп’ят з смт. Козин Обухівського р-ну за збірку віршів «Мереживо моїх стежин» та книгу краєзнавчих нарисів про рідне селище (2010);  поетеса Галина Гай з м. Біла Церква за збірку віршів і поем «Не обминуть своїх доріг» (2011); премію 2012 року розділили поетеси  Тетяна Петровська з смт. Софіївська Борщагівка К.-Святошинського р-ну за збірку віршів «Відкритий урок» та Алла Топчій з м. Бровари за збірку «Батурин» (поема і вірші); поет, літературний критик  і публіцист Михайло Карасьов за збірку літературно-критичних нарисів і рецензій  (2013); поет-гуморист Володимир Дідківський з м. Біла Церква за збірку гумору і сатири «Став учитель депутатом» (2014). 

Відзначені премією письменники Київщини одержували красиві дипломи, срібно-золоті нагрудні знаки лауреата і грошову винагороду готівкою в сумі 5000 грн. 

У 2015-2016 роках Київська обласна адміністрація, посилаючись на війну на сході України, обласних премій, в тому числі й літературної, не присуджувала.  

Під час зустрічі голови КОО НСПУ Анатолія Гая з новопризначеним головою Київської обласної держадміністрації Олександром Горганом у грудні 2016 року якихось особливих надій щодо підтримки обласною владою нашої письменницької організації, як і інших творчих спілок, не надійшло у зв’язку з утворенням територіальних громад і урізанням прав обласної держадміністрації, проте запевнення, що вручення літературної премії  з нового 2017 року буде відновлено, все ж прозвучало. За наполяганням голови КОО НСПУ  матеріальна винагорода премії буде значно збільшена.

2. З 2003 року до початку війни на сході України  щороку проводилось обласне літературне свято „Веселки над Київщиною”, на першому з яких  Юрій Ковалів, Олександр Яровий, Микола Герасименко, Олег Орач, Олександр Дробаха, Галина Калюжна, Віктор Лупейко, Ніна Вернигора, Олександр Стусенко, Леся Тишківська, Тетяна Полякова, Етері Басарія і ще кілька десятків письменників з Києва, Київщини та інших регіонів України провели десятки творчих зустрічей з жителями Київщини. У 2004 році воно співпало з Міжнародним Шевченківським святом і пройшло в багатьох районних центрах  області. Надалі „Веселки над Київщиною” щороку проходили у  іншому місті  й районі області. Що буде з цим святом надалі,  поки невідомо. Натомість Фастівська міська влада пропонує проводити таке обласне літературне мистецьке свято у них. Після звітно-виборних зборів нашої організації почнемо предметні переговори.

3. Більше трьох сотень видань випущено  заснованим у 2003 р. видавництвом „Буква” у започаткованих серіях „Літературна Київщина: сучасна проза”, „Літературна Київщина: сучасна поезія”, „Літературна Київщина: нові імена” (для талановитих літераторів-початківців – авторів першої книжки). Видаються вони на конкурсній основі за рахунок зібраних спонсорських коштів. На жаль, поки що ці видання виходять невеликими тиражами без виплати гонорару. Але завдяки такій публікації автор одержує книгу, а керівництво обласної організації ставить перед обласною владою вимогу про виділення з обласного бюджету цільових коштів для фінансування таких видань і наступної передачі книг у бібліотеки області. 

 У 2016 році в такий спосіб були видані книги Тетяни Царенко з Узина (до 50-річного юві-лею),  Анатолія Черняхівського (м. Вишгород), учасника АТО Андрія Кириченка з Білої Церк-ви. На 2017 рік планується видання збірок Олександра Матвієнка з Переяслава-Хмельницького, Олександра Хмельовського з Обухова, Юрія Бабенка з селища Борова Фас-тівського р-ну.

4. За рекомендацією КОО НСПУ до Спілки прийнято більше трьох десятків нових членів. За звітний період в наші ряди: 

-перейшов з КО НСПУ БАБЕНКО Юрій Йосипович, 09.12.67 (поет, прозаїк, музикант, композитор, 2014) селище Борова Фастівського р-ну

-новоприйнятий БОНДАРЕНКО Віктор Іванович 05.06.48 (поет-гуморист, 2016) м. Тетіїв,

-новоприйнятий за рекомендацією Міжнародного літературного форуму ГАЙ Юрій Анатолійович 03.07.88  (прозаїк, 2015) Біла Церква Київської обл. 

-перейшла  з КО НСПУ Герман Олена Русланівна (дит. письменник, перекладач) 

-новоприйнятий ДОМОТЕНКО Юрій Корнійович (публіцист, краєзнавець, 2015) м. Обухів Київської обл.

-новоприйнятий ДРАНДАР Олександр Федорович 04.01.42 (поет, прозаїк, 2015)  м. Українка Обухівського р-ну  Київської обл.

-новоприйнятий ДУБОВИЧ Микола Іванович 12.09.48 (поет, прозаїк, 2015) м. Переяслав-Хмельницький

-перейшов з КО НСПУ КОНОНЕНКО Олексій Анатолійович 23.08.57 (поет, прозаїк жур-наліст, перекладач, автор відомих українських пісень, сценарист)

-новоприйнята КУДІНОВА (Калініченко) Тетяна Борисівна 27.03.39  (поетеса, прозаїк, 2015) с. Круглик Києво-Святошинського р-ну

-переїхав з Криму ПРОЦЕНКО Володимир Миколайович – псевдонім Володимир Чор-номор 26.01.54 (поет, прозаїк) м. Боярка

-новоприйнята ХИТЕНКО Галина Петрівна 9.09.44 (прозаїк, поетеса) с. Нові Безрадичі Обухівського р-ну Київської області

-новоприйнятий ЧЕРНЯХІВСЬКИЙ Анатолій Іванович 07.03.50 (поет, пародист, 2015), м. Вишгород Київської обл.

-новоприйнята ЧІПКА Ольга Володимирівна (Ольга Сотник) 07.07.69 (поетеса, 2016) с. Дівички Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл.

- новоприйнята ЮФЕРОВА Людмила Леонідівна, 18.03.1959 (поетеса,2016) с. Дмитрівка Києво-Святошинського району.

На наступних звітно-виборних зборах будуть розглянуті заяви претендентів у члени НСПУ:

- публіциста КУЛІДИ Сергія Володимировича з смт Бородянка Київської обл.

- поета,  гумориста САСИ Анатолія Володимировича з м. Яготин

- поетеси ЧОРНОМОРЕЦЬ Надії Федорівни з с. Гвоздів Васильківського р-ну Київської обл.

- поетеси  з м. Фастів

Детальніше про кандидатів і їхню творчість див. на сайті КОО НСПУ  www.koonspu.org

5. У ході підготовки до Міжнародного Шевченківського свята „В сім’ї вольній, новій” був випущений перший номер обласного літературного альманаху „Буква” як творчої і громадської трибуни літераторів столичної області. Він був повністю присвячений перебуванню Т.Г. Шевченка на Київщині в рамках нинішньої столичної області, його літературним і художнім роботам, створеним на землі Київщини чи у далекім засланні про події, що відбувались на Київщині. Функції редколегії, комплектування портфеля матеріалами, перспективне планування взяли на себе рада КОО, редактор і відповідальний секретар альманаху. Але обласною владою на таке видання,  хоча воно й було передбачене у плані заходів щодо підтримки обласних організацій національних творчих спілок,  не було виділено ні копійки, тому вийшло всього кілька номерів за рахунок коштів самих видавців.

6. За 14 років  існування обласної письменницької організації 7 її членів нагороджені орденами і медалями України: лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Віктор Міняйло нагороджений орденами Ярослава Мудрого 5 і 4-го ступенів, письменники Анатолій Гай, Галина Гай, Андрій Гудима, Володимир Іванців і Євген Товстуха – орденами „За заслуги” 3-го ступеня,  поетеса Ніна Опанасенко – орденом княгині Ольги 3-го ступеня, письменник Віктор Лупейко – медаллю „За працю і звитягу”. Група членів КОО НСПУ  одержала Почесні звання України. „Заслуженого учителя України” одержав Петро Розвозчик, Віктор Грабовський – „Заслуженого діяча мистецтв України”, Сергій Шевченко – „Заслуженого журналіста України.”  

Цього року нами підготовлений і поданий до Секретаріату НСПУ нагородний лист на відзначення орденом «За заслуги» 3-го ступеня одного з найстарших за віком члена нашої обласної письменницької організації заслуженого працівника культури України публіциста, краєзнавця  з  м. Обухова Юрія Корнійовича Домотенка. 

Члени організації удостоювалися міжнародних, всеукраїнських та регіональних літературних премій – про це є на сайті КОО НСПУ в їхніх творчих біографіях.

7. Проведено десятки  зустрічей з керівниками Київської обласної, міських та районних адміністрацій,  в ході яких піднімалося сотні різнопланових питань щодо соціальної підтримки членів нашого об’єднання. Практично всі вони вирішувалися позитивно. Це клопотання про виділення спонсорських коштів на видання книг, про надання пільг, про медичне обслуговування та інше.

8. Проведено сотні творчих зустрічей, презентацій книг, літературних свят. От і кілька днів тому проведено творчий вечір з нагоди 80-річчя від дня народження та  виходу нової поетичної збірки письменника-орденоносця Володимира Іванціва з Білої Церкви.

9. Діють літературні  студії при районних Центрах дитячої та юнацької творчості, багатьма з них керують члени КОО НСПУ ( Володимир Дідківський і Тетяна-Таїна Братченко у Білій Церкві,  Григорій Іваненко в Іванкові, Володимир Бубир у Києво-Святошинському районі  та ін.). Регулярно виходять альманахи цих студій.  Як побажання, хотілося б порадити керівникам студій  більш вимогливо відбирати до друку твори своїх вихованців.

10. З активною участю письменників – членів нашої організації встановлено шість пам’ятних знаків письменникам-землякам або тим, хто тривалий час жив і працював на Київщині:  Малишку і Косинці в Обухові, Василю Чухлібу в Українці, Олесю Гончару, Паустовському, Нечую-Левицькому та Шолом-Алейхему  у Білій Церкві, Вінграновському на околиці села Яблунівка Білоцерківського району.  Пам’ятні дошки встановлені у Білій Церкві Олесю Гончару на КПП дивізії „Прапороносців” та Шолом-Алейхему на місці його будинку. Готовий бронзовий бюст Тараса Шевченка встановлено у м. Українка, де Кобзар бував аж чотири рази.

За кошт і силами письменників Київщини в день 175-річчя від дня народження І.С. Нечуя-Левицького відкрито його музей над оспіваною ним річкою Роставицею на околиці села Трушки Білоцерківського району, де видатним майстром слова свого часу було написано багато видатних творів з сільського життя.

11. З  1 січня 2004 р. за поданням ради КОО НСПУ  почалися виплати стипендій голови облдержадміністрації за вагомий внесок у культуру області для діячів літератури і мистецтва Київщини, що найбільше потребують матеріальної підтримки, котра нині складає 250 грн. щомісяця без врахування податку. За звітний період її отримували 

У 2014 – Демиденко,  Горовий, Опранасенко, Тимченко

У 2015 –  Горовий, Донич, Кир’ян, Міняйло, Остролуцька, Тимченко

На 2017 пропонуються висунути на одержання стипендії Володимира Іванціва, Геннадія Горового, Сніжану Тимченко, Антоніну Остролуцьку, Таїну Братченко, Лесю Дзюбу.

За клопотанням  Ради (нині Правління) обласної письменницької  організації створено письменницькі організації у містах і районах Київщини, де є відповідна кількість членів НСПУ, котрі бажають утворити такі первинні осередки. Створення таких організацій у складі КОО дозволило підвищити статус письменників на місцях, більш плідно працювати з органами влади. Отож поруч з Білоцерківською міською письменницькою організацією з’явились міськрайонні – Обухівська і Києво-Святошинська. У стадії формування – Переяслав-Хмельницька і Тетіївська. Головне, аби вони плідно працювали. 

Проте є у діяльності нашої організації  і значні труднощі. Вся робота ведеться лише на ентузіазмі невеликої групи людей. Решта ж членів НСПУ розкидана по районах, і зібрати їх за нинішньої матеріальної скрути практично неможливо. Поштові і телефонні зв’язки, всі поїздки здійснюються лише за рахунок голови обласної організації. Тому слід активніше використовувати створений і оплачений уже на 2017 рік сайт КОО НСПУ. На нього можна через голову КОО НСПУ або його заступника Володимира Бубиря, відповідального за випуск сайту, надсилати всі свої новини: вихід книг, проведення презентацій і інших літературних заходів, якісь події в особистому і творчому житті, фотознімки – все, що буде цікавим нашим колегам і відвідувачам сайту.  

На жаль, поки що через відсутність достатніх коштів залишається нереалізованою нагальна потреба в „Антологіях  письменників Київщини”, хоча керівництво письменницької організації має чимало пропозицій від відомих літературознавців Києва та Київської області щодо концепції та подальшої підготовки „Антології письменників Київщини” від давніх часів до наших днів. Випущено лише  антологію поетів Київщини від давніх часів до наших днів „Ота стежина в нашім краю…” (2007), антологію до 70-річчя голодомору в Україні „Сльоза пекучої пам’яті” (2008)  та антологію творів письменників Київщини до 60-річчя Великої Перемоги „З глибини всенародного подвигу” (2010). Залишаються не виданими книги через повне припинення фінансування антології прози, антології гумору, антології творів для дітей та ін.

Ведеться пошук коштів для видання друкованого органу, який би дав змогу спілкуватися через нього розрізненим письменникам Київщини. Ним може стати літературно-мистецький альманах „Буква”, перший номер якого був виданий до Шевченківського свята у травні 2004 року, а ще кілька – в різні роки, залежно  від знайдених коштів на видання. 

З гіркотою доводиться констатувати, що письменникам України не таланить з обраними головами НСПУ. Є великі запитання щодо розбазарювання, а точніше розкрадання спілчанського майна до кожного з голів нашої творчої спілки за всі роки незалежності України. Голова КОО НСПУ  Анатолій Гай по кожному встановленому ним випадку незаконного продажу спілчанського майна, маючи юридичну підготовку  і гартоване інтернатівським дитинством  та участю у збройних конфліктах непримиренне ставлення до будь-якої несправедливості,  на Правлінні НСПУ  і в судах добивався поваги наших очільників до закону і Статуту НСПУ.  За це команда Баранова вдавалась до різних засобів тиску – аж до  безпідставної ліквідації рішенням тогочасних Секретаріату і Президії НСПУ нашої організації  у вересні 2012 року. Ніяких законних підстав для цього у  тодішньої спілчанської влади не було, крім прагнення ліквідувати вогнище постійної критики за недолугі й навіть незаконні рішення щодо розбазарювання спілчанського майна і коштів.

8 грудня 2012 року письменники Київщини дали цим спробам рішучий бій. На збори з’їхалось 30 письменників із 46-ти – скільки їх на збори  ніколи не збиралось. І хоча, всупереч Статуту НСПУ та Положенню Київської обласної організації НСПУ, вести збори взялися удвох голова НСПУ Віктор  Баранов та відповідальний секретар НСПУ Володимир Барна, збори за їхнім сценарієм не пішли. Всупереч величезному тиску  на присутніх з метою не допустити обрання А. Гая головою КОО НСПУ, майже годинному поливанню його брудом з боку обох керівників НСПУ, письменники Київщини розібралися, що й до чого, і цілком легітимно таємним голосуванням  (16 – за, 13 – проти і 1 утримався),  всупереч тиску й навіть погрозам обрали Анатолія Гая своїм керівником.

Невдовзі пішла з нашої організації у Київську міську і нечисленна група штрейкбрехерів, які з різних міркувань і мотивів  (кому пообіцяли видати книжечку, кому – виканючити у влади почесне звання, кого – приласкати у випадку обрання головою КОО НСПУ)  згодилися догоджати тодішньому очільнику Баранову.

Згодом А. Гай виграв у команди покійного голови НСПУ В. Баранова кілька судів, повернув незаконно відібране у Київської обласної організації НСПУ приміщення на Банковій і відсудив 98 тисяч гривень моральної шкоди (ці кошти якраз і були використані на створення музею Нечуя-Левицького у Трушках).

На жаль, тим же протоптаним Барановим шляхом іде й нинішня «оновлена» команда під керівництвом Михайла Сидоржевського, бо стара,  яка привела його до влади, або лякливо розбіглася, або, як земляк і донедавна найближчий соратник голова Київської міської організації НСПУ Володимир Даниленко, судиться з колишнім своїм шефом.

Невдовзі будуть документально підтверджені слідством факти порушення не лише цинічно потоптаного Сидоржевським діючого Статуту НСПУ шляхом внесення у нього змін і доповнень «під себе» і свою необмежену владу на слухняному Правлінні НСПУ зі слів без найменшого обговорення, але й Кримінального кодексу України. Коли цей гнійник лопне, сморід почує вся Україна. Це буде така ганьба, якої наше літературне товариство ще не знало, але без цього неможливо очиститись  і повернути добре ім’я письменницькій Спілці. 

Нині Сидоржевський і іже з ним через Шаварську,  Гайворонську й інших слухняних виконавців намагаються відібрати у нас невеличку кімнатку на Банковій, яку я відсудив у Баранова і яку Сидоржевський, прийшовши до влади, обіцяв залишити за КОО НСПУ. Мотивують свої дії необхідністю організації роботи творчих секцій і ще там чогось. Але зайдіть у Спілку:  по ній, як по склепу, гасають холодні протяги, а великий і малий зали та кабінети замкнені – чи ж немає де провести засідання,  як тільки не у відібраній у нас відсудженій в суді кімнатці?!!

Усі сили нинішня владна команда тратить нині на те, аби  А. Гай  не був головою КОО НСПУ, а отже, і членом Правління НСПУ, тобто не знав про їхні темні оборудки щодо продажу майна в Одесі і Трускавці, здачі невідомо кому і за що землі в Ірпені. Ці майбутні оборудки уже озвучені Сидоржевським на осінньому засіданні Правління НСПУ як такі, що будуть винесені на Правління НСПУ на весну цього року. Розповсюджуються чутки, що я нібито відмовляюсь надалі очолювати КОО НСПУ, що всупереч  наявним документам уже не маю права ще раз бути обраний головою, що замість мене уже навіть є майбутній голова, який під час нашої розмови з цього приводу категорично заперечив його наміри очолити КОО НСПУ. Словом, спілчанські ідеологи застосовують ті ж методи, які А. Гай, редагуючи військовий вісник на фронті, дев’ять місяців бачив на сході України з боку інформаційних засобів ДНР і яким протистояв, – тобто цинічну безпардонну брехню. 

Нині А. Гай подав два судові позови щодо маніпуляцій зі Статутом НСПУ – не будемо детально на них зупинятись, хто не знає – почитайте на нашому сайті. Там по рядку розкладено ніде не обговорювані, з голосу Сидоржевського проголосовані підібраним шляхом слухняності Правлінням НСПУ зміни в інтересах повної фюреризації нинішнього «очільника» Сидоржевського як одноосібного непідконтрольного диктатора. Якщо такі зміни пройшли б, – руками старанно підібраного  Секретаріату і Правління НСПУ очільник зможе робити зі Спілкою все, що заманеться. Перереєстровано без обговорення і всупереч чинному законодавству про творчі спілки Статут Одеського будинку творчості. Всупереч Статуту НСПУ, яким передбачено, що відчуження майна Правлінням НСПУ можливе  лише за наявності письмової згоди 2/3 обласних письменницьких організацій, продано дві ветхі споруди за 271 тис. грн. разом із 14 сотками приморської землі, де одна сотка коштує 14-15 тисяч доларів. Ми не мали права продавати землю, але мали право в інтересах Спілки виставити ринкову ціну наших будівель за 5 мільйонів гривень з урахуванням землі під цими будівлями. І все це було б цілком законно. Впевнений, що ті мільйони таки одержані кимось, але не Спілкою, яка б за ці кошти зняла з себе дамоклів меч боргів і на кілька років забула б про фінансову кризу. 

А. Гай відкрито заявляє:

– Я, незважаючи на  погрози Сидоржевського, які він мені висловив під час нашої зустрічі у мій перший день повернення з війни, всю цю нечисть виведу на чисту воду. 

Завдяки моєму зверненню в Мінюст України призупинено реєстрацію змін і доповнень у Статут НСПУ, націлених на повну узурпацію командою Сидоржевського влади в НСПУ.

Сидоржевський незаконно відмовляє мені в одержанні копій документів про незаконні продажі, не надає змін і доповнень у Статут, інші документи, що свідчать про численні порушення і Статуту НСПУ і чинного законодавства України. Але я одержу їх через суд і підготую подання у слідчі органи. Так що попереду у нас величезні скандальні викриття.

Я роблю праве діло, тому розраховую на ваше розуміння й підтримку. Від вашого розуміння і вашої моральної підтримки я діятиму більш окрилено, а наші ряди стануть ще згуртованішими. Ми за всі роки не одержали від спілчанського керівництва жодної копійки допомоги. Але й безкарно  красти спілчанське майно не маємо права дозволяти нікому. 

Впевнений, що ми й надалі  будемо дружним згуртованим колективом, навіть у цих складних для країни умовах, очистившись від внутріспілчанської скверни,  житимемо цікавим, змістовним творчим життям. 

 

Додаткова інформація