Голові НСПУ Сидоржевському М.О.

 

НАЦІОНАЛЬНА СПІЛКА ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКА  ОБЛАСНА  ОРГАНІЗАЦІЯ

01601, м. Київ, вул. Банкова, 2, e-mail: bukva2007@ukr.net    моб. 066-251-70-72

                      

                     №  150     17 листопада  2016 року                                                             

27 жовтня 2016 р. Секретаріат НСПУ  (протокол № 15 § 2.2) з Вашої ініціативи  усунув  мене від обов’язків голови військово-шефської комісії НСПУ з тих мотивів, що, як підкреслили Ви у своєму виступі,  є  претензії щодо моєї роботи.

Вважаю це звинувачення необґрунтованим і таким, що паплюжить мене в очах колег-письменників та колег-військових, принижує мою честь, гідність і ділову репутацію.

Жодних претензій від Вас щодо роботи Комісії, яку я через двадцять років після її саморозпуску створив, протягом року я не чув. Члени Комісії організували кілька виїздів у війська, передали в АТО книг, меблів, продуктів, медикаментів на більш ніж 100 тис. грн.  За Вашою пропозицією я провів «круглий стіл» про співпрацю українських письменників з Українським військом в умовах неоголошеної війни з представниками командування Збройних Сил України (Ви не при йшли, але із запрошених Секретарів НСПУ був присутній відповідальний секретар НСПУ і три члени Комісії НСПУ з військово-патріотичної літератури – звіт опубліковано на 1-й сторінці  «ЛУ» № 39 за 13.10.2016 р.). Члени Комісії провели багато творчих зустрічей з військовими, курсантами і богунцями, з учнями шкіл і вишів, з пораненими у шпиталях. За ініціативою Комісії підготовлено і випущено чотири книги військово-патріотичної тематики наших колег-письменників тиражем по 4 тис. примірників кожна, які відправлені у війська.Письменникам виплачено гонорари. Я з сином Юрієм, також членом НСПУ,  з квітня 2016 року  по даний час у бойових умовах випускаємо дві військові газети – 72-ї окремої механізованої бригади Гончарових «Прапороносців» «Знамено перемоги» і Командування Сухопутних військ ЗС України «Захисник Вітчизни», де майже в кожному номері друкуються матеріали і твори письменників України.

То які конкретно претензії до Комісії і до мене? Прошу їх викласти у письмовій формі та надати мені. Інакше буду розцінювати Ваше звинувачення у неналежній роботі аж до ганебного зняття мене з посади,  як недостовірну інформацію щодо мене особисто, яка принижує мої честь,  гідність і ділову репутацію.

При ненаданні такої офіційної інформації щодо конкретних претензій до мене як до голови військово-шефської комісії НСПУ змушений буду звернутися за захистом своєї честі, гідності і ділової репутації в суд.

Упевнений, що таких зауважень Ви не надасте, бо  вони вигадані. Пояснення ж наклепу, вчиненого руками повністю підконтрольного Вам Секретаріату – це Ваша особиста образа на мене і зведення рахунків шляхом такої собі дрібненької помсти мені за мою критику Ваших методів керівництва і порушень не лише Статуту НСПУ, але й чинного законодавства України.

Це – ще один доказ Ваших авторитарних методів керівництва і нетерпимості до будь-якої критики на Вашу адресу.

А зміщенням з неоплачуваної посади голови Комісії НСПУ від співпраці з Українським військом Вам мене не усунути. Приїжджайте до мене на передову,  переночуйте пару діб під мінометним обстрілом, випустіть хоч один номер газети у бліндажі – отоді на рівних поговоримо про військово-шефську роботу письменників і Ваші претензії щодо моєї роботи...

 

P.S. Шановному колезі по АТО Борису Гуменюку, якого призначили на моє місце, бажаю всіляких успіхів на цьому посту. Сподіваюся, що Він працюватиме значно краще, ніж я.

 

Член Правління НСПУ,

голова КОО НСПУ 

Анатолій ГАЙ

 

РУШНИК – ВИШИТИЙ СЛОВОМ

Якщо кожен буде робити добро в межах своїх можливостей, можливості добра стануть безмежні.

Фазиль Іскандер

З кожним роком нашу планету охоплює все більше різноманітних рукотворних трагедій. Людська байдужість, тяга до влади й багатства – надзвичайно якісне добриво, на якому проростають зерна болю, страху, відчаю… Але на противагу цій пошесті, зростає також усвідомлення, що тільки любов і добро здатні врятувати людство від останнього кроку в безодню. Все більше небайдужих долучається до різноманітних соціальних акцій, аби ті, хто потребує допомоги, не залишалися наодинці зі своїми проблемами.  І хто сказав, що подібні помічники, це суто волонтери та меценати? Люди із серцем є повсюди. В тому числі у владних кабінетах. Важливо лише, щоб всі вони знайшли спільну мову і тоді можуть народитися цікаві, довготривалі проекти на кшталт конкурсу-фестивалю “Поетичний рушник”.

Конкурс-фестиваль для людей з інвалідністю “Поетичний рушник”, присвячений пам’яті відомого українського поета  А.С. Малишка, був започаткований Обухівською міською радою ще у 2011 році. Його натхненниками стали заступник Обухівського міського голови Валентина Олексіївна Шимоненко, на жаль, нині покійна, та письменник і журналіст Геннадій Володимирович Горовий. Цю ідею палко підтримав і тодішній градоначальник Обухова світлої пам’яті Володимир Олександрович Мельник. Практично одразу ж до проекту долучилася президент ВГО “Народна академія творчості інвалідів” Олена Іванівна Александрова. Остаточно кістяк майбутньої команди сформувався із залученням начальника відділу культури, національностей та релігій виконавчого комітету Обухівської міської ради Тетяни Іванівни Богданович.

Сьогодні з нами вже немає ні Володимира Олександровича, ані Валентини Олексіївни, але ж недарма кажуть, що добрі справи, роблені зі щирими намірами, здатні надовго пережити своїх творців. Так сталося і з “Поетичним рушником”. Другого листопада в обухівському кафе “Перлина” відбулася фінальна частина вже шостого за ліком фестивалю. Шість років – солідний вік як для подібного заходу. Що ж було зроблено за цей час?

Перш за все, треба сказати, що “Поетичний рушник” ніколи не закінчувався з останніми акордами гала-концерту. Кропітка робота в сфері реабілітації та інтеграції завжди тривала повний рік. Організатори, як могли, сприяли творчому зросту фестивальців і популяризації їхніх імен поза інва-середовищем: проводилися літературні майстер-класи, організовувалися концертні програми, виступи на радіостанціях і телебаченні, друкувалися колективні поетичні збірки. Поступово люди самі почали організовуватись у творчі союзи: писали музику на слова колег по перу, допомагали редакторськими порадами, інформували один одного про інші цікаві заходи, обмінювалися корисною позатворчою інформацією тощо. Навіть ті, хто майже все свідоме життя через фізичний стан змушені перебувати наодинці зі стінами власної домівки, отримали вірних друзів та однодумців.

Тож немає нічого дивного у тому, що задуманий від початку як захід обласного рівня, “Поетичний рушник” за три роки простелився далеко за межі Київської області. Відтак, сьогодні серед лауреатів є представники центральної, східної та західної України. 

Говорить голова журі Геннадій Володимирович Горовий:

– Пам’ятаю, під час проведення першого, ще Київського обласного фестивалю, найбільшим нашим клопотом було проведення якісної інформаційної кампанії. Часто-густо інформація просто не доходила до мешканців сіл та селищ. А як показала практика, серед них є неймовірно обдаровані митці. Тож перше, що ми поставили собі за мету – створити якнайповнішу базу даних поетів з інвалідністю, котрі мешкають в нашій області. 

– Нині ж ситуація кардинально інша. Наша праця дає свої результати. Потенційні учасники тепер самі виходять на нас. Взяти хоча б Валентину Харченко із села Лазірки Полтавської області. Почувши про фестиваль від знайомих, вона надіслала свої твори і з першої ж спроби спромоглася здобути перемогу в одній із номінацій.

Загалом у шостому “Поетичному рушнику” взяло участь понад 50 учасників із десяти областей України. На гала-концерт змогли приїхати 18 лауреатів. Гран-прі отримав незрячий поет зі Львова Степан Підлужний. Зазначимо, що найвища нагорода фестивалю вже вдруге від’їздить до Львівської області. Два роки тому абсолютним переможцем була визнана Ірина Новіцька з м. Комарно. 

Безперечно, участь поетів з інших областей не тільки збагатила фестиваль цікавими особистостями та літературними перлинками, а й вагомо підвищила конкуренцію за призові місця. В цьому сенсі, вітати лауреатів із Київщини ще більш приємно. Так, перші місця у своїх номінаціях вибороли: Михайло Невідомський (м. Буча), Марія Фоміна (с. Сошників Бориспільського району) та Юрій Бабенко (Селище Борова Фастівського району). Другі місця здобули: Олена Біленко (м. Обухів), Ніна Шуляк (м. Буча), Наталка Кащенко (с. Бобрик Броварського району), Ольга Соколовська (с. Шарки Рокитнянського району). Треті місця отримали: Ангеліна Познякова (м. Буча), Ніна Габінська (м. Бориспіль), Наталія Шкіренкова (м. Обухів), Іван Кобища (м.Буча) та Людмила Машталер (м. Обухів).

Говорить член журі Валентина Владиславівна Захабура:

– На мій погляд, якщо порівнювати з 2015 роком, наші поети зросли. Вони стали більш прискіпливі до недоліків у власних творах, намагаються відшукати нестандартну риму, несподіваний сюжет… Дуже цікавий сезон вийшов. По дві-три кандидатури на одне місце. І стільки новеньких учасників!..

Дебютантів справді не бракувало. Цьому посприяли як минулорічні учасники, котрі запрошували своїх знайомих, так і друзі “Поетичного рушника” з м. Суми – засновники ГО “Ініціативи Слобожанщини” Анатолій і Дарія Сасси. Активність цієї пари допомогла збагатити фестиваль учасниками із Сумщини, Донеччини, Харківщини…

Між іншим про друзів… Їх цьогоріч у “Поетичного рушника” значно побільшало. Кожен допомагав, чим міг. Це дозволило не тільки провести захід на якомога вищому рівні, а й зазирнути в майбутнє фестивалю зі ще більшим оптимізмом .

Так, чимало посприяла успіху шостого “Поетичного фестивалю” БО “Благодійний фонд “Центр милосердя”, що займається реабілітацією людей з глибоким порушенням зору. Зокрема, саме за ініціативи заступника голови “Центру”  Юлії Вікторівни Саранчевої  відбулося знайомство організаторів фестивалю з відомим видавництвом “Самміт-Книга”. Його директор – Іван Миколайович Степурін, перейнявшись соціальною значимістю заходу, особисто надав для переможців понад чотири десятки цінних книжок. А що, скажіть, може бути кращим  подарунком для письменника, ніж якісно видана, змістовна за наповненням книга? Ба, більше: Іван Миколайович виступив з деякими вельми цікавими ідеями та пропозиціями на майбутнє, реалізація котрих тільки збагатить “Поетичний рушник”.

Окремого слова, безперечно, заслуговує Валерій Іванович Міщук – директор вже згадуваного обухівського кафе “Перлина”. Валерій Іванович не обмежився самим лише наданням приміщення для проведення фінальної частини “Поетичного рушника”. Він особисто потурбувавсь, аби гості Обухова не лишились голодними. Це важливо. Адже з’їхалися вони здалеку і дорога назад так само була не близька. До того ж, деяким учасникам, за станом здоров’я, вчасно поїсти – все одно, що ліки прийняти.

Говорить член журі Ніна Пилипівна Михайлишин:

– Друзів “Поетичного рушника” все більшає. Це прекрасно. Значить люди нам вірять і вірять у важливість справи, яку ми робимо. Проведення такого фестивалю справді важливе. І не тільки для Обухова, а й для усієї української соціальної спільноти. Позаяк подібних заходів катастрофічно бракує. Тож фестиваль будь-що потрібно продовжувати. Потрібно віднаходити кошти, способи зберегти і примножити напрацьоване. Велика шана Обухівському голові Олександру Миколайовичу Левченку, його команді та депутатам Обухівської міської ради, які навіть у найскрутніші часи підтримували наш “Рушничок”.

Тим же, хто сумнівається у корисності цієї справи, пропоную хоч би раз прийти і побачити наших талановитих учасників наживо. Можливо тоді вони переглянули б свою позицію.

Ось, до прикладу, Тетянка Франц… Перебуваючи на гемодіалізі, дівчина спромоглася приїхати аж зі Львова. Анічку Крюкову батьки привозили зі Славутича – вона візочниця. Та найбільше особисто мене вразив випадок нині покійної Софії Тригуб із Бориспільщини. За кілька днів до смерті, вже неспроможна піднятися з ліжка, вона просила своїх родичів узнати, чи потрапила до когорти переможців “Поетичного рушника”. Уявіть лише, наскільки їй це було значуще. Хіба можна закривати захід, який допомагає стільком людям? 

Так чи інак, попри всі залаштункові проблеми, шостий конкурс-фестиваль для людей з інвалідністю “Поетичний рушник” відбувся. І пройшов, як завжди, на дуже високому рівні.

Персидське  прислів’я каже: на світі тільки добротою нашою осад видаляється і оцет обертається вином. Сподіваємось, у 2017 році знову звучатиме безсмертна пісня А.С. Малишка “Про рушник”, і  незмінна ведуча фестивалю – Тетяна Іванівна Богданович скаже всьоме:

– Доброго дня, дорогі поети. Вас радо вітає гостинна Обухівська земля.

Геннадій Горовий

Автор світлин Микола Демянов:

https://yadi.sk/d/z20TaRDKyEAmS

 Можна переглянути відео: https://www.youtube.com/watch?v=a2UqmHh0wU0

Творчість без обмежень

Ми всі приходимо у цей світ із зернинкою якогось таланту в душі. І це достеменно. Не талановитих людей не існує в принципі. Хтось здатен проявити себе у мистецтві, хтось у науці. Тільки от комусь байдуже до свого таланту, а хтось понад усе прагне його зростити. Безумовно, ті, хто вибрали непростий шлях вдосконалення, заслуговують на підтримку своїх більш досвідчених колег. І таку підтримку вони мають. Існує чимало різноманітних творчих гуртків, студій, щорічних мистецьких заходів, на яких, як то кажуть, тільки серце розкривай. 

І ніби все здорово, та є одне але. Далеко не всі обдаровані люди можуть дозволити собі відвідувати подібні зібрання. Хоча б через стан здоров’я. Втрата зору, спроможності говорити, пересуватися власними ногами частенько стають для них серйозною перепоною. А між тим, жага малювати, вишивати, ліпити, співати, писати так і залишається з ними. Вони й творять, тільки могли б це робити значно ліпше, якби отримали можливість здобувати нові знання з улюбленої справи.

Діячі Всеукраїнської громадської організації “Всеукраїнський парламент працездатних інвалідів та Київської обласної організації “Всеукраїнського парламенту працездатних інвалідів” свідомі цих потреб людей з обмеженими фізичними можливостями. Саме тому вони постійно ініціюють різноманітні творчі заходи, продумуючи їх таким чином, аби дати можливість взяти участь якомога більшій кількості талановитих інвалідів.

Так, нещодавно, а саме 3-4 вересня, за підтримки Міністерства соціальної політики були організовані дводенні майстер-класи для обдарованих людей з інвалідністю, котрі мали бажання покращити свої літературні навички. До Пущі-Водиці з’їхалися представники Сум, Чернівців, Рівного, Вінничини, і, звичайно ж, Київщини.

Учасники заходу мали можливість отримати оцінку власних творів, підказки на подальшу самостійну роботу із саморедагування, почути про особливості пісенних поетичних текстів, узяти участь у майстер-класі з віршотерапії, дізнатися про відмінності верлібру та білого вірша… Окремою приємністю був концертний подарунок від ведучих майстер-класів, на якому вони продемонстрували учасникам заходу кращі зразки власної творчості.

Ведучі, на наш погляд, заслуговують окремого слова. Їхній безумовний професіоналізм у купі з толерантністю і доброзичливістю допомогли деяким присутнім на заняттях позбавитися ніяковості та налаштуватися на робочий лад. Тож хочеться згадати цих майстрів слова поіменно:

Детальніше...

ДОМАШНЯ РОБОТА НА ТЕМУ: «ЯК МИ ПРОВЕЛИ ЛІТО АБО УМБА-ЮМБІВЦІ З ТИЛІГУЛУ»

Ну, перш за все, я вже чую, як ви мене питаєте: «Що ж то таке – отой Тилігул?» Відповідаю: найчистіший лиман Європи. «Невже? А хіба таке зараз є? Це за кордоном?» – дивуєтеся ви. Та ні-і-і, не за кордоном, а біля самісінького Кордону. Так називається чудове українське село Комінтернівського району Одеської області, яке розкинулося на березі напівсолоного морського лиману Тилігул. Чому найчистіший? Тому що сучасна людська цивілізація ще не добралася до степової водної перлини, бо лиман розхлюпав своє водне блюдце далекувато від Одеси і дивує кожного своєю синявою приємною водою і шаленою кількістю морських бичків. Звичайно, це про рибу. А які краєвиди! А яке повітря чисте! Простір і таке високе небо. Та найголовніше – ніким, окрім природи, не зіпсований ландшафт і майже повна відсутність людей. Якщо за день зустрінете випадково одного чи двох таких самих, як і ви, відпочивальників – то й добре. Повний релакс! Насолода спокоєм, легеньким вітерцем, плюскотом води, криками чайок, а ще лохами сріблястими, котрі радо приймали нас під свою прохолоду.

Кого це нас? Звичайно, письменників – диваків, любителів усього неординарного, неперевершених мрійників. А таких набрався добрий десяток – з нашої письменницької організації та Черкас. Ми так вдало дісталися Кордону, а потім дачного кооперативу «Комінтернівський» бусиком, зорганізованим заступником тамтешнього вождя племені Володимиром Бубирем. Вождю племені умба-юмба Анатолію Гаю нова дислокація його одноплемінників надзвичайно сподобалася, особливо безлюддя і простір, бо він сам родом зі степової зони. А що юмбівцям потрібно – мінімум комфорту і шикарний відпочинок, а ще мінімальний рибний промисел суто для задоволення харчових потреб одноплемінників. Отаборилися ми в одному трикімнатному дерев’яному будиночку, а четверо чоловік – у цегляному та метало черепичному. Зручні м’які ліжка, електрика у кожній кімнаті, електричні чайники, скороварка, дві газові плити для приготування їжі, криниця, літній душ, потужний надувний човен – що ще потрібно для літнього щастя? А ще сонце, вітер і вода! Багато води! Теплої і приємної! Плюскіт хвиль! Ракушки! Чайки! Проснешся вранці, вийдеш на велетенське подвір’я – а перед тобою блищить на сонці срібне дзеркало лиману! І так добре! Привільно, аж подих перехоплює! 

Жіноча частина нашого вже місцевого племені зранку займалася приготуванням їжі. У наших горщиках варилися смачні страви. Кожна господиня старалася здивувати інших своїми кулінарними смаколиками. Але! Оте чарівне «але»! Яким кулінаром виявився наш верховний вождь Анатолій Гай! Тільки він міг приготувати найсмачнішу юшку і дивовижно апетитні шашлики! Це було справжнє чародійницьке дійство, до виконання якого вождь не підпускав нікого, навіть свою вождиху Галинку, хоч та й старалася дати йому якісь таємничі поради. 

Дуже приємними і багатолюдними у нас були загальні збори – сніданок та вечеря. Ці дійства тривали по декілька годин! Особливо гарними були вечори, коли ми на імпровізованій критій веранді завершували обов’язкову трапезу. Заїдали денні враження велетенськими скибками кавунів з одеського степу, які ми майже задаром купували на місцевому баштані. А той баштан охороняв справжнісінький вовк! Так, вовк! Але викоханий людьми і дуже ручний. Цього красеня потрібно тільки бачити – світло-сріблястий, аж сивий, з такими ясними голубими очима, що аж губишся, коли дивишся в них. Підходить до кожного, щоб його погладили, сказали теплі слова приємною інтонацією. Але на баштані той вовчик – справжній снайпер, влучить свої зуби у кожного, хто буде красти кавуни. Ми кожного разу, коли їх їли, згадували про сріблястого сіроманця. 

На довгому столі під навісом постійно стояла скраю велика каструля з ополоником, а чергова кухарка насипала у тарілки якусь смачну страву. Але не завжди розділяла з нами трапезу наша одноплемінниця Тетяна Кудінова – у неї алергія на рибу. Тетяна Борисівна здаля голосно питала, чи вже ми рибу з’їли. Якщо з’їли – приєднувалася до умба-юмбівської компанії. Вже й забули, хто так вперше назвав письменницьке плем’я, але ця назва намертво прилипла до нас. Кожного вечора ми співали під гітарний супровід Володі Бубиря, читали вірші, переказували різнопланові оповідки, навіть смішні і дотепні анекдоти. Майстром останнього жанру, звичайно, був наш вождь. Спати лягали далеко за північ, бо гамірливу творчу компанію складно було вкласти: хто ловив очима такі низькі зорі над лиманом, хто слухав тисячоголосий хор нічних цикад, хто грів одне одного, притулившись плечами. А от Анна Григорович з Черкас розповідала бажаючим власні казочки на ніч. 

А які фантастично-ірреальні картини пробудження сонця дехто з нас міг спостерігати! Так, дехто, бо схід сонця являв свою багряну акварель тільки тим, хто міг себе змусити встати раненько. От Люда Юферова й Аліна Третьяк, яких ну вже дуже тяжко було вкласти спати, якось умудрялися своїми фотоапаратами уполювати оті сонячні пробудження. Коли вони те робили, ніхто ніколи не бачив, бо обоє вставали пізненько. Якось вони зізналися, що після фотополювання знову лягали досипати. 

День зазвичай проходив біля лиману. Наше стійбище було прописане під лохом сріблястим №2. Розлоге срібнолисте дерево ховало компанію від сонця, яке висіло над нами на срібній павутинці і спускалося по ній опісля обіду все нижче й нижче за стрімку навісну кручу. Розніжений день гойдав нас на теплих золотих хвильках. Ми дивувалися, як діти: як ото сонячні зайчики можуть стрибати по піщаному дну лиману? Як гарно було і незабутньо! Йдеш, йдеш по воді все далі й далі від берега, а вода така тепла і лагідна. А біля тебе літають чайки і не бояться! Яке там бояться! Вони тільки й крутяться біля човна, аби хтось кинув їм маленького бичка. Ось такі вони – маленькі жебраки.

На відпочинку дорослі майже завжди стають великими дітьми. Так і ми. Ви б тільки бачили, чим займалися умба-юмбівці!   Чоловіки племені «воювали з вітряками» - виловлювали в лимані водорості і виносили на берег, а жінки з них мостили зручні крісла, прокладали м’які доріжки до нашого стійбища, мазалися лікувальною гряззю, бовталися у воді, лежали на хвильках, скубали недозрілі плоди лоха, ходили на екскурсії берегом. Фотографувалися на фоні череди місцевих корів, на соломі, на крутосхилах, на човні. 

До речі, про корів. Біля лиману дуже багато соковитої зелені тільки весною. У червні вона вже майже повністю вигорає. Бідні корівки цілий день скубуть суху травичку, запивають солонуватою водою. А от молоко дають яке солодке – дивина. Правда, надої низькі, але дуже високої поживної і смакової якості. Ми майже кожного дня ходили по молоко в сусіднє село Пшоняне або їздили на Кордон. А вершки які! Швидше масло! І зовсім недорого – 15 грн. півторалітрова пляшка молока та по 30 грн. добрий домашній сир та півлітрова банка вершків. Та й хліб комінтернівські пекарні печуть смачнючий! Їздили й до самого Комінтернівського. Гарно там – затишно, чисто, хороший базар, багаті магазини А ціни такі ж, як і в нас.

Умба-юмбівці відпочивали рівно 2 тижні. Але який то був відпочинок – незабутій, казковий, згадуватимемо про нього цілий рік до наступного літа кожного разу, коли заїдатимемо спогади сушеними бичками, так як привезені кавуни вже поїли. Та й зовсім недорого для кожного з нас обійшлася та поїздка. Було дуже зручно те, що і відвезли, і привезли, і тяжкі свої торби не тягали по поїздах чи автобусах. 

О-о-ох!!! Закриєш очі… І знову бачиш округлий голубий шатер неба над собою з чайками у зеніті. А вони здаються  голубими над морем, чесне слово. Тепер залишається тільки чекати наступного літа, а до того – працювати, творити і, головне, не хворіти. 

У планах нашого верховного вождя Анатолія Гая зробити нашу казкову місцинку табором відпочинку для письменників нашої організації. Він хоче будувати цегляний будинок для більш комфортного проживання умба-юмбівців, хоча, як на мене, у дерев’яному більш романтично. Фундамент вже є. І пам’ять є у фотознімках і цікавих оповідках, коли збираємося разом, адже цей відпочинок зріднив нас і зробив справжніми друзями.

Людмила Юферова.

 

 

 

 

НА ШЕВЧЕНКІВСЬКОМУ СВЯТІ У СУМАХ

 

 

 

19-22 травня представники Київської обласної організації НСПУ взяли участь у щорічному Міжнародному літературно-мистецькому святі «В сім’ї вольній, новій», приуроченому 155-ій річниці перепоховання Великого Кобзаря українського народу Тараса Шевченка на Чернечій горі у Каневі. Свято було започатковане у 1981-ому році і проводиться почергово у різних областях України. Цьогоріч урочисте дійство відбулося у столиці та Сумах з метою посилення патріотичного виховання в прикордонній з країною-агресором області за участі 53-х відомих українських письменників з різних куточків країни та членів Сумської обласної письменницької організації. Літератори побували у вищих та середніх навчальних закладах, у військових частинах, бібліотеках та музеях Слобожанщини, знайомлячи господарів зі своїми творами в основному патріотичного спрямування. Усі творчі зустрічі вирізнялися емоційним забарвленням і вдячністю слухачів, адже не кожного дня люди можуть спілкуватися зі справжніми письменниками.

Київську ОО НСПУ представляв заступник голови Володимир Бубир, поет і прозаїк, котрий побував у Сумській загальноосвітній школі №6.

Опісля літературних читань письменники поклали квіти до пам’ятника Кобзареві, а викладачі та студенти Сумського вищого училища культури і мистецтв імені Д. Бортнянського запропонували шанованим гостям яскравий концерт, котрий вирізнявся високою майстерністю виконання. 

По закінченню мистецького дійства голова Національної Спілки письменників України Михайло Сидоржевський подякував господарям за гостинний прийом, а голова Сумської обласної організації НСПУ Олександр Вертіль передав символічну булаву Шевченківського свята голові Луганської обласної організації НСПУ Богдані Гайворонській з побажаннями миру на Донбасі. Тож естафету Шевченківського свята на наступний рік прийняла Луганська область. Попередньо узгоджено місто його проведення – Сєвєродонецьк.

 

 

 

 

Додаткова інформація