НА ЩАСТЯ, НА ДОЛЮ, НА ДОВГІ ЛІТА!

На фото: Н. Дідич, Т. Дідич, Г. Гай, А. Гай, В. Бубир

Дві знаменні події у своєму житті відзначив  нещодавно наш колега, заступник голови Київської обласної організації НСПУ Володимир Бубир. 

Перша – це  60-річчя від дня народження.

Друга – законний шлюб з дівчиною своєї студентської молодості, нашою колегою (маю повне право так говорити, бо 11 грудня 2015 року дружину В.П. Бубиря  поетесу Людмилу  Юферову загальними зборами КОО НСПУ одноголосно рекомендовано до вступу у члени НСПУ). 

В затишному залі Дмитрівського сільського Будинку культури Києво-святошинського району, яким 20 років беззмінно керує Володимир Петрович Бубир, зібралися Дмитрівський сільський голова Татас Тарасович Дідич з дружиною, рідні, колеги,  друзі ювіляра. 

Сільський голова розповів про величезну організаторську і творчу роботу В.П. Бубиря як керівника великого творчого колективу, де особлива увага приділяється  дітям і молоді, про вагомий внесок у збереження і примноження духовних надбань одного з кращих сіл Києво-Святошинського району. Цілком заслужено очолюваний В.П. Бубирем сільський Будинок культури завоював перше місце серед сільських закладів культури Київської області й третє серед сільських закладів культури України.

Від нашого письменницького коша на ювілей приїхали голова Київської обласної письменницької організації Анатолій Гай і відповідальний секретар КОО НСПУ Тетяна Володай, а також авторка цих рядків. Від  письменників Київщини ми привітали нашого колегу Володимира Петровича Бубиря з круглою  ювілейною датою і нагородженням Почесною відзнакою Національної спілки письменників України, а нове подружжя – з одруженням, вручили квіти й подарунки. 

За ювілейним  весільним столом звучали вітальні тости, пісні, поезії, щирі добрі побажання молодятам. Присутні від душі зичили письменницькому подружжю Володимиру Бубирю і Людмилі Юферовій міцного здоров’я, сімейної злагоди, достатку, успіхів у творчості, щасливої долі на довгі літа.

                                                                                                              Галина ГАЙ

 

 

 

 

 

 

Краса рідного слова через призму наукових відкриттів

12 січня 2016 року в смт Макарові на базі Навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа I ступеня-районна гімназія» відбулося III засідання обласної літературної студії «Паростки» – «Краса рідного слова через призму наукових відкриттів». Засніжена зима зі своїми дивовижними фантазіями запросила в гості талановиту молодь Київщини на чергову зустріч зі Словом. Вже стало доброю традицією проводити розширені засідання обласної літературної студії «Паростки» в різних регіонах області, вивчаючи рідний край, знайомлячись із його прекрасними непересічними особистостями. 

 

 

Новий рік творчого натхнення юних літераторів Київської області розпочався у Макарівському НВК «ЗОШ I ступеня-районна гімназія». На засідання літературної студії прибули юні творці Слова з м. Переяслава-Хмельницького, м. Фастова, талановиті учні Бородянщини, а також творчі представники славної Макарівщини. 

Т.В. Петровська, директор Київського обласного комунального позашкільного закладу «Мала академія наук учнівської молоді», кандидат педагогічних наук, лауреат літературної премії імені Г.  Косинки, презентувала цікаву навчально-виховну роботу Малої академії наук учнівської молоді, ознайомила юних дослідників із різними напрямками позашкільного закладу та звернула особливу увагу на відділення «Літературознавства, фольклористики та мистецтвознавства», секцію «Літературна творчість».

Гостями обласної дитячої літстудії «Паростки» були: А.Н. Паламаренко, Герой України, народний артист України, лауреат Шевченківської премії; члени Національної спілки письменників України: В.П. Бубир, заступник голови Київської обласної організації Національної спілки письменників України, керівник дитячої студії літературно-музичної творчості КСР ЦТМ "Оберіг"; Т.П.Череп-Пероганич, поетеса (м. Київ), В’ячеслав Миколайович Купрієнко, автор-виконавець, кавалер двох орденів Червоної Зірки; І.К. Захарченко, письменник (с. Ситняки Макарівського району). Також у роботі літстудії взяли участь Ю.Й. Пероганич, генеральний директор Асоціації підприємств інформаційних технологій України, один із засновників громадської організації «Вікімедіа Україна», Є.В. Букет, головний редактор Всеукраїнського тижневика «Культура та життя»; Л.Г. Завіщана, методист Малої академії наук учнівської молоді, керівник літстудії "Паростки", поетеса; І.Л. Годенков, керівник Макарівської літстудії «Сузір'я»,   письменник; поети та автори-виконавці Макарівщини: Галина Герасименко, Марія Верховець, Олександр Бойко, Юлія Лисенко-Радзивілова, Надія Ащенко, Володимир Хоменко, Оксана Піковська із вихованцями гуртка авторської пісні "Патріот", що працює у Бишівській загальноосвітній школі; Павло Скляров, лауреат багатьох Міжнародних та Всеукраїнських вокальних конкурсів; Оксана Герасименко, відомий волонтер, координатор Макарівського центру допомоги військовим.

Розкішна затишна шкільна зала ледве вмістила всіх бажаючих долучитись до живого Слова. Усіх присутніх також привітали вокалісти цього ж навчального закладу піснею Наталії Май «Добрий день, вам, людоньки». Студія відбулась як свято – зустріч, свято – пісня, що зразу ж взяла у свої володіння небайдужу душу й окрилене слово.

Із привітаннями і найкращими побажаннями перед присутніми виступила Н.В. Ащенко, директор закладу, запросивши всіх гостей до творчої праці.

Майбутнім журналістам, які також взяли участь у заході, сподобався виступ Є.В. Букета, головного редактора Всеукраїнського тижневика «Культура та життя», який висвітлив тему «Публіцистика, проза, журналістика – цікаві відкриття і знахідки».

Весь зал затамував подих, коли на сцені звучало натхненне слово майстра художнього читання, народного артиста України, Анатолія Несторовича Паламаренка. Довго не вщухали дружні оплески і щирі слова-побажання геніальному артисту, вірному сину нашої рідної України.

Нікого не залишив байдужим сильний голос В. Купрієнка, поета-пісняра. Це на його долю випало важке випробовування: любити, боронити і берегти рідну неньку-Україну, яка сьогодні в небезпеці. Бо сам автор зі Сходу, з Алчевська, його думки і мрії там, тому пісня, як крик душі пораненого птаха, але не безкрилого, ні, в серці теплиться надія на радість…

Поряд з дорослими на засіданні літстудії читали свої вірші юні поети Переяславщини, з м. Фастова, Бородянського району, активні студійці Макарівської районної літстудії «Сузір’я».

З великою увагою присутні слухали презентацію захисту науково-дослідницької роботи Гребенюк Каріни, учениці 10 класу Навчально-виховного комплексу «ЗОШ I ступеня-районна гімназія», члена Малої академії наук учнівської молоді, присвячену творчості письменника-земляка Івана Захарченка. Науковий керівник роботи – Катерина Йовенко.

Звучало слово, лилася пісня, усміхалась Новорічна ялинка, і в душах сіялося добро, світло, радість і щирість …

По-родинному, затишно і тепло відбулося засідання обласної літературної студії «Паростки».

Юних шанувальників Слова чекатимуть нові зустрічі і нові відкриття, а зараз народжуються найчарівніші слова, що зігрівають душу у найлютіші морози, і нагадають всім про недалеку весну…

 

 

 

 

НОВИЙ ЧЛЕН КОО НСПУ ВОЛОДИМИР ПРОЦЕНКО

Після анексії Криму та Севастополя переїхав на  Київщину і увійшов до Київської обласної організації НСПУ, поет, публіцист, прозаїк, краєзнавець, громадський і політичний діяч Володимир Миколайович Проценко.

Народився 26 січня 1954 року в селі Запоріжжя Бобровицього району Чернігівської області. Навчався у Жданівській середній школі № 17, Середівській середній школі та Згурівській школі-інтернаті для сиріт. Пращур по батьковій лінії Омелян Проценко, за родинним переказом, був прилуцьким полковником в часи визвольної боротьби українського народу під проводом Богдана Хмельницького, а прадід по материнській лінії Запорожець Сак Якович лишив назву села, в якому народився Володимир.

Середню спеціальну освіту здобув у 1972 році в Ірпінському сільськогосподарському технікумі бухгалтерського обліку (нині Національний університет державної податкової служби України), а вищу –  в 1997 році на факультеті правознавства Харківського юридичного інституту (нині Юридична академія України імені Ярослава Мудрого). 

Композитор Скороход Костянтин Павлович, що з 1971 року був художнім керівником сту-дентського ансамблю і хору Ірпінського технікуму, відкрив Володимиру Проценку перспективу творчості і знайомства з видатними представниками літератури й мистецтва. Його наставниками у творчості стали поет-пісняр Олекса Новицький та композитор Олександр Білаш.

З 1974 р. по 2000 р. В.М. Проценко – на службі в органах внутрішніх справ. Ветеран МВС. За сумісництвом вчителював у Тарасівський загальноосвітній школі I–III ступенів Києво-Святошинського району. Обирався депутатом Києво-Святошинської районної ради та Тарасівської сільської ради. Засновник Києво-Святошинської організації Спілки офіцерів України та Севастопольсько-Чорноморського Коша Міжнародної Асоціації «Козацтво». З 2003 року – голова Севастопольського міського об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, член Головної Ради ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, а з 2007 року обраний головою Севастопольської міської організації Конгресу Українських Націоналістів та кооптований до Головного Проводу КУН. Був головним редактором газети «Дзвін Севастополя». 

Член Національної Спілки письменників України з 2009 року.

Детальніше...

Думки про книги двох відхилених Приймальною комісією НСПУ літераторів

СУТІНКИ БЕЗ ПРОБЛИСКУ

 

Книжка Станіслава Константинова з м. Славутич на Київщині «Сутінки. Сучасна пастораль з епізодами вокалу»  – нещадна сатира на радянську й пострадянську дійсність, анатомія хворого суспільства, яке має «просте і єдине бажання – вижити у цій страшній країні». Володіючи аналітичним умом, зіркою спостережливістю і гострим пером, письменник розкриває природу цієї патології. Роман (ми визначили б його як політично-сатиричний)  просякнутий іронією, що переростає в сарказм і набирає градації гротеску. Ось характерний абзац: «До нього («героя» роману – В.І.) почали приглядатися й принюхуватися. Особливо командири-комсомолісти, цепні (ланцюгові – В.І.) пси єдиної своєї, тупої й опупілої від народження Партії». Ідеологічний нащадок двох поколінь цієї партії, яким стає й карою за їх, поколінь, гріхи  перед народом («Кого ж ми вирощуємо? Своїми руками, для своїх же дітей, для їхнього майбуття?» – сумнівається навіть один з «чисторуких» з відомства козлобородого Дзержинського), Вілен Шерстохвостий видирається на вершину її (партії) влади і плавно пересідає в крісло президента Незалежної Держави, по смерті якого «жодна газета не вмістила навіть некролога». По прочитанні роману як Божий день ясно, звідки ця некультурна «еліта»: «в оновлений сьогоднішній (тавтологія – В.І.) день увійшли вчорашні люди. Без змін у душах і серцях».

Кількома яскравими штрихами малює письменник портрети персонажів. Наприклад: «…миршавого зросту, увесь якийсь схожий на висушений змилок дьогтьового мила в запльованому туалеті плацкартного вагона, з напружено нахиленою вперед головою з до- вгим носом…»,  або «…мав такі ж фігуру і постать, і навіть обличчя, як відомий персонаж Вінні Пух, тільки був худим, лисим, з невиразними очима і нависаючим носом-бульбою між хрящуватими вухами кажана». А ось  групова характеристика через «сивоусого командира», що є «спокійний та розсудливий полковник – вірний соратник  великого маршала Жукова, який поклав на кожного фашиста  по двадцять наших хлопців та цим прославився на віки… саме цей полковник, друг Жукова, побудував дачі всім маршалам і генералам тих часів, за що вони його дуже поважали», – характеристика усієї «непереможної і легендарної» військової номенклатури.

Сміхового ефекту сатирик досягає парадоксами, гіперболізованими порівняннями, по- єднанням непоєднуваного: «він людина достойна, щоб його розірвало, паскуду мерзотну», «матюкаючись так, що телята червоніли», «триповерхово похвалив сина за здібності та наснагу», «напившись, співали матюкливих російських пісень, що звалися частушки, від яких навіть у свиней очі на лоба лізли», «співав так, що довколишні ворони скаженіли і непритомніли від захвату, і в захваті тому кохалися жагуче, до білого підпір’я, до гикавки, до трясучки від нервово-фізичного збудження… І називають себе «юними орлами»... І високомордно (пародійне на рос. високомєрно – В.І.)  щиряють в небесах»…

Гадаю, сказане та цитоване переконливо засвідчує неабиякий талант Станіслава Конста-

нтинова. У нього, щоправда, є проблеми з українською мовою, бо, судячи з коротенької біографії у книзі, народився і мужнів на Донеччині, служив у Радянській армії, де два «язика» – «русскій і матєрной» злились в одну командну, а потім усе життя працював на російськомовній Чонобильській АЕС. Нке дивно, що українська подекуди «збагачена» росіянізмами.  Але це поправне з добрим редактором та при добрій волі.

А ще у прозаїка Станіслава Константинова є три романит російською мовою – такі ж гірко-смішні і колючі. Або. Як сказали б два з половиною десятиліття тому – антирадянські. Які по правів визнавалися кращими книгами року. Але то – інша розмова... 

      Членство Автора в НСПУ зміцнить певність його в своїх силах, надихне  на нові твори

і буде корисне Спілці.                                                                                    

                                                                                                                                                     Рукою власною – Володимир Іванців 

 

 

ЖИВЕ В РОМАНІ УКРАЇНА 30-Х РОКІВ МИНУЛОГО СТОЛІТТЯ

 

Читання роману Ганни Дніпрової «Цвіте колюча тернина» (К: Фітосоціоцентр, 2012) створює ефект присутності. Людина похилого віку, я, здається, пізнаю місця, в яких побував, побут старої України, залишки якого ще застав, атмосферу буття 30-х років минулого століття. 

Авторка вміло змальовує пейзаж («…милувалася грою призахідного сонця. Воно перетворювало кожну сніжинку на зірочку…Темно-синє небо дихало морозом… здавалося, горизонт тремтить, а потім ховається в рожеву хмарку…Садок у сріблястому інеї, від сонячного світла золотом і сріблом  палахкотять гілки»), словесний портрет, суміщений з психологічним («старечі губи, помережані глибокими зморшками, міцно зімкнуті в глибокому презирстві до навколишнього світу. У всьому вигляді її вгадувалася завжди чимось невдоволена особа»), реалістично відтворює психіку героїв і мотивацію їх поведінки та взаємин. Цікавий погляд зсередини на голодоморні екзекуції мимовільного виконавця наказів «партії і уряду». Досі не зустрічав я такого свідчення чесності українця, як у Дніпрової: втікаючи від голоду, люди переїздять і гублять ворок: «Вся сім’я стежила, щоб нічого не впало з воза. І раптом… їх хтось кличе…молодий хлопець тримав у руках їх дорогоцінний мішок: «Так довго біг за вами, ледве наздогнав».

Репресії 1937-39 років: «страх повністю паралізував розум і совість радянських громадян, загальнолюдські моральні та людські цінності зневажали та грубо переступали. Суцільна брехня й безпідставні доноси...». І вірність  коханих до смерті.

Автор викриває мету російського комунізму  «крок за кроком до світового панування», розкриває природу совка: «завжди підстроювати своє мислення під радянський еталон… незважаючи на совість і здоровий глузд …гордитися космічними та воєнними досягненнями своєї імперії, не бачачи злочинів, які вершилися навкруги, будуть усім серцем підтримувати цю систему речей». Цим твір цінний, особливо проекцією на сьогодення з імпортованим відродженням сталінізму.

Але роман, широко закроєний, не завше до ладу зшитий. Часом пазл з пазлом не пазли- ться. Крім того, мова рясніє росіянізмами і часом просто неохайна. Так в одному абзаці можна зустріти  тато і  папа, лікар і доктор, Ганна й Анна. Знаходиться використовується в усіх можливих значеннях замість українських стоїть, лежить, перебуває тощо. Від- чувається незнання  української фразеології  (так, по-сусідськи інтерпретує авторка при-слів’я Є квас, та не про (для!) вас), отож бракує відчуття мови. Письменницьке майбуття Ганни Дніпрової  залежить від подолання цих недохопів.

Роман належним чином не відредагований ( редактор в реквізитах не значиться) і не відкоригований. Але добротної прози у ньому значно більше, ніж прикрих недоглядів.

 

                                                                                                                                                 Рукою власноюВ.О.Іванців

 

 

 

Пройшли приймальну комісію НСПУ

На засідання Приймальної комісії НСПУ, яке  тривало майже всю першу декаду  липня, наша обласна організація подала матеріали щодо двох письменницьких новобранців: прозаїків (хоча в обох є і поетичні твори) Олександра Драндара з м. Українки Обухівського району і Миколу Дубовича з м. Переяслава-Хмельницького. 

Обоє пройшли цей відповідальний етап і набрали переконливу кількість голосів членів Приймальної комісії НСПУ, з чим їх сердечно вітаємо.

Остаточне рішення щодо прийняття наших колег у члени НСПУ  винесе Правління Спілки восени цього року. 

 

Additional information