БІЛОЦЕРКВІЩИНА ВШАНУВАЛА ВІНГРАНОВСЬКОГО

Коли на початку сімдесятих років минулого століття з боку компартійно-кадебістських сил все ще грізної тоталітарної імперії під назвою Радянський Союз почалися чергові тотальні гоніння на «українських буржуазних націоналістів», тобто на  національно свідому  еліту, а по великих і малих містах «чорні воронки» у нічній темряві знову хапали для відправки у тюрми, табори і спецпсихушки кращих синів і дочок України,  велика небезпека нависла й над видатним письменником, кіноактором та сценаристом  Миколою Вінграновським. 

Попереджений прихильниками свого таланту, а порядні люди, хоча й негусто, траплялись і серед співробітників спецслужб, він не мав особливого вибору, куди сховатись. Дома на  малій батьківщині його вирахували б одразу. По друзях-інтелігентах перебути непоміченим теж не вдалося б, бо й вони були під недремним кадебістським оком. Тож  Вінграновський прийняв ризиковане, але єдино вірне рішення: потайки виїхав у село Шкарівку  Білоцерківського району, де  перед тим зупинявся у селянській родині під час одного зі своїх недавніх творчих відряджень. 

Прості люди, які знали його всього кілька днів, попереджені Миколою Степановичем про можливу небезпеку за його переховування, не побоялися і зі щирим серцем прийняли у свою сім’ю, поширивши по сусідах, а невдовзі про це знало уже все село, новину, що приїхав погостювати далекий родич. 

Так майбутня гордість української літератури перебув найважчий період у своєму житті, доки схлинула хвиля репресій.

У незалежній Україні уже відомий далеко за межами України  митець неодноразово приїжджав у Шкарівку. Інколи по кілька тижнів жив і творив на берегах чарівної Росі,  виступав перед школярами у сільській школі та перед жителями у сільському Будинку культури, зустрічався з інтелігенцією Білоцерківщини. Тут зародився його роман «Северин Наливайко», написана повість «Манюня», багато віршів, оповідань і сценаріїв майбутніх фільмів.

Жителі Шкарівки пам’ятають і люблять свого хай і з недовгим стажем проживання, але односельця. Свідченням тому стало відкриття 7 листопада 2017 року, в день народження видатного діяча української культури, меморіальної дошки Миколі Вінграновському в затишному фойє  Шкарівської загальноосвітньої школи, ініціативу щодо відкриття якої саме  у сільській школі, де неодноразово бував письменник,  активно підтримали і втілили у життя Шкарівський сільський голова А. Бондар, начальник відділу культури Білоцерківської РДА Р. Бичек, завідуюча Білоцерківською районною централізованою бібліотечною системою Л. Зінченко та директор Шкарівської ЗОШ О. Крутаков.  

На урочисту подію прибули та виступили давній і щирий друг Миколи Степановича поет-пісняр, заслужений працівник  культури України, автор документальної книги «212 світанків з Миколою Вінграновським» А. Кульчицький, заступник голови Білоцерківської районної державної адміністрації Ю. Савчук, автор цих рядків, поети Г. Гай і П. Розвозчик, поет-гуморист Л. Гажала, науковець В. Семилєтко, лауреати літературно-мистецької премії імені Миколи Вінграновського скульптор М. Василенко і співачка Л. Шестерняк-Салиівінська  та інші численні учасники  Дня пам’яті. 

Тепло і зворушливо розповів про свої зустрічі з видатним майстром слова голова села Яб-лунівки, на околиці якого протягом десятиліття аж до останнього свого приїзду на Білоцеркі-вщину жив у наметі  на березі чарівної Росі і активно працював над словом Микола Вінгра-новський, А. Савчук. До речі, на тому місці, де розбивав свій табір письменник, силами білоцерківської мистецької інтелігенції  та мешканців Яблунівки споруджено йому поки що єдиний в Україні пам’ятник.  Щороку наприкінці травня там відбувається велике літературно-мистецьке свято «З обійнятих тобою днів» імені Миколи Вінграновського, на якому побували тисячі гостей – шанувальників його творчості з різних куточків України та з-за рубежу. 

Після урочистого відкриття пам’ятної дошки у шкільній актовій залі біля стенду з творами видатного письменника,  який під керівництвом шкільних бібліотекарів любовно підготували школярі, продовжився меморіальний літературний вечір. Згадками про свої зустрічі з Миколою Вінграновським ділилися ті, кому пощастило особисто бути знайомим з Миколою Степановичем, а старшокласники показали літературну композицію і читали його чудові вірші. 

Так у свій 81-й день народження Микола Степанович Вінграновський знов у слові повер-нувся на землю, яка гостинно прихистила і протягом кількох десятиліть була творчою колис-кою багатьох його  творів.

 

 

 

 

Сміху іскорки ясні...

 Вечір пам'яті П.П.Глазового в Національному музеї літератури України

 (м.Київ, 11.11.2017)

Їх залишив по собі класик сучасного українського гумору, справді-бо народний улюбленець Павло Глазовий. Так можна було б визначити і головну домінанту вечора пам'яті класика, що його організував і провів в Національному музеї літератури 11 листопада 2017 року Міжнародний фонд імені Павла Глазового. На ньому друзі і шанувальники творчості Павла Прокоповича гідно вшанували пам'ять корифея українського гумору. 

Гарним заспівом до цієї розлогої розмови про Майстра стали два чудових відео з зафіксованими щасливими миттєвостями читання своїх творів самим Творцем, його мудрими глибокими розмислами про природу сміху і творчість. Високий, поставний, з красивим відкритим обличчям, яке ледь-ледь (наче здалеку) підсвічувала тепла усмішка, навіть на людях він здавався самітником, зосередженим на своїх думках — наче над отією книгою, що кожен Майстер пише все життя. Ці відеопокази вмістили в себе і вкраплення відгуки-спогади знакових постатей та надійних друзів Глазового, які пізніше продовжили цю розмову і в своїх виступах на самому вечорі.

Тепле, насичене цікавинками вступне слово Президента Фонду, відомого письменника-гумориста Віктора Арсенійовича Євтушенка і стало гарним прологом до цієї імпрези, його прекрасно продовжив неймовірно талановитий митець - Герой України, шевченківський лауреат і істинно народний артист - Анатолій ПАЛАМАРЕНКО… Зал був у захваті від його високої майстерності і прекрасних творів Глазового.

Потім ведучий запросив до слова заслуженого будівельника України, близького друга Павла Прокоповича - Василя Сергійовича Пшеничнюка. Він, зокрема, сказав: «Знаю: славі, що прийшла до Глазового, він не прагнув запобігати. Пошуковцем посад, звань, нагород він ніколи не був. Тим надійнішою постає ця слава тепер. А народна шана — це передовсім природне відлуння на добро, яке ніс Павло Глазовий у світ...»

Схвильовану розмову про «винуватця» вечора продовжив народний депутат декількох скликань, заслужений юрист України Володимир Миколайович Стретович, який підкреслив, що свого часу саме твори П. Глазового вивели його на самодіяльну сцену. Він багато чим віддячив у майбутньому своєму своєрідному «хрещеному батькові» в гуморі. 

Про те, що Павло Глазовий створив у своїх творах строкату й різноманітну галерею персонажів, що самі промовляють за себе, живуть своїм життям, постають такими, якими є: не кращими й не гіршими, але скрізь — справжніми. Котрі, то на жаль, то на радість, втілюють риси, характерні для свого часу і свого народу говорили у свої емоційних, схвильованих виступах-спогадах народна артистка України Яблонська Галина Гілярівна, президент Асоціації діячів  естрадного мистецтва, заслужений діяч мистецтв України Віктор Володимирович Герасимов, головний редактор газети «ХАТА» - Микола Іванович Рудаков і автор цих рядків, який звернувся в своєму виступі саме до громадянських творів Павла Прокоповича з його «Чорної книги», аби учасники вечора вкотре переконались у суголосності творчості майстра нашому непростому сьогоденню. Бо ці тривоги чим далі сильніше переймали старого письменника, поставали у нових і нових віршах. Він поспішав і — встиг! Останнє десятиліття стало прощальним злетом. Благословенна доля берегла пам'ять, талант, гострий розум, зацікавлення до сущого навколо — і до останніх днів на землі. А майстерно виконані Герасимчуком Михайлом Григоровичем і чудовим організатором цього дійства Тетяною Юхимівною Димань твори ще раз підтвердили, що у гумористиці Павла Глазового, в єдності віршованих історій, ситуативних подробиць, постає широка картина народного життя та його особливості: духовні, моральні, етичні й побутові... 

Музичні паузи вечора чудово скрасили учні Т.Димань – Назар Шуст та Наталя Чарна, а потім вони і ще їхній товариш по навчанню в Школі мистецтв Герман Розстальний теж прочитали гуморески Павла Прокоповича. 

Прекрасною кодою вечора стала «співуча команда» Петра Андрійчука – його чудова «ДАРНИЧАНКА» ( концертмейстери Володимир Якимчук, Віталій Блударенко). 

Загалом же, вся тональність вечора була насичена усмішкою, іронією, часом легким сарказмом (все-таки видатний же гуморист ювіляр вечора!). Але ширше й важливіше — з великим і щирим уболіванням за людину. Її життя, мову, Батьківщину... З гарячими думками про майбутнє: чи збережуть українці своє рідне — слово, культуру, пам'ять, звичаї? Невипадково Павло Прокопович пам'ятав усе життя шевченкові слова: 

"Раз добром зігріте серце вік не прохолоне..." 

...Бо ці слова цього вечора теж звучали услід добрій пам'яті про Генія сміху, а у них вплітались "сміху іскорки ясні", які Павло Глазовий лишив по собі. Добрий чоловік — добрим людям! Дякуємо Міжнародному Фонду Павла Глазового і чекаємо на такі ж нові, дуже важливі і потрібні імпрези! 

Неволов В.В., заслужений діяч мистецтв України

З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ, ВЧИТЕЛЮ!

30 листопада група українських письменників-"радосинців" у складі Олега Завадського, Сергія Цушка, Михайла Горлового, Володимира Бубиря, Тетяни Лемешко та Людмили Юферової завітала на гостини до організатора, натхненника, мудрого наставника багатьох поколінь літераторів України та засновника і незмінного керівника літературного об'єднання "Радосинь" НСПУ Чередниченка Дмитра Семеновича. Візит був цільовий - привітати Учителя з 82-ою річницею від дня народження. Ми застали Дмитра Семеновича при доброму настрої, жвавого, радісного. Привітали, набажали тонну усіляких людських гараздів, здоров'я та багато років життя. Йому було приємно знову побачитися зі знайомими людьми, котрі саме завдяки Вчителю стали членами Національної Спілки письменників України. 

Раділа разом з Дмитром Семеновичем і його дружина - відома дитяча українська письменниця Галина Кирпа. Галина Миколаївна, дуже тепла і приємна жінка, пригостила нас чаєм з кулінарними смаколиками, фотографувала, а ми всі дивувалися великій кількості вишитих рушників у їхній квартирі - то робота золотих ручок господині. Розмовляли, згадували, сміялися, ділилися планами на майбутнє. Дмитро Семенович повідомив, що перебрав свої рукописні архіви, тож віршів та прози назбирав ще на 7 книг! Ооо! Письменники завжди багаті своїми творчими надбаннями! Нашу приємну розмову увесь час перебивали телефонні дзвінки - то письменники з усіх усюд вітали Дмитра Чередниченка з днем народження. 

Прощалися, коли надворі вже добре стемніло. У кожного з нас на душі було тепло і затишно від зустрічі з гарними людьми, від рідних узорів Галининих рушників. 

Міцного здоров'я Вам, Дмитре Семеновичу та Галино Миколаївно! Нехай тепло ваших сердець і вікон постійно скликає до вашої оселі багато друзів.

 

Продовжуємо вишивати поетичний рушник

15 листопада в м. Обухові пройшов фінал Сьомого фестивалю-конкурсу для поетів з інвалідністю “Поетичний рушник”. Започаткований ще у 2011 році він входить до низки заходів, присвячених пам’яті славетного сина Обухівської землі, всесвітньо відомого поета-пісняра Андрія Самійловича Малишка. 

Організаторами фестивалю традиційно виступили Обухівська міська рада, ВГО “Народна академія творчості інвалідів” та письменник, журналіст, громадський діяч Геннадій Горовий. Символічно, що місцем проведення фіналу була обрана Обухівська гімназія імені В.О. Мельника. Трагічно загиблий екс-градоначальник Обухова стояв біля першовитоків фестивалю. Він всіляко підтримував ідею створення такого унікального заходу й вірив у його успіх. “Поетичний рушник”, дійсно, виправдав сподівання усіх причетних до його проведення і в деякій мірі навіть перевершив їх. Задуманий як київський обласний, він швидко знайшов своїх шанувальників далеко за межами Київщини. Починаючи з четвертого фестивалю, участь у ньому вже могли брати віршотворці з обмеженими фізичними можливостями, котрі мешкали у будь-якому регіоні України. Такі дії організаторів швидко дали свої позитивні плоди. Гурт учасників із року в рік збагачувався новими іменами, росла конкуренція, і загальний рівень творів, які доходили до фіналу, щораз сильнішав.

Нинішній фестиваль у цьому сенсі, певно, виявився найбільш вдалим. Членам журі довелося докласти чимало зусиль, аби визначити переможців серед усього розмаїття цікавих, образних і почасти в чомусь несподіваних творів. 

Між іншим, про членів журі. Що два роки суддівська комісія частково оновлюється. Нові експерти покликані не тільки привнести свіжий погляд у роботу суддів, а й забезпечити максимальну прозорість та неупередженість під час розгляду конкурсних доробків. На Сьомому фестивалі-конкурсі “Поетичний рушник” у якості члена журі дебютувала поетеса, відповідальний редактор журналу “Пізнайко від шести”, член НСЖУ Анастасія Затворницька. Які ж враження залишив у її душі фестиваль?

Говорить член журі Анастасія Затворницька:

Фестиваль став для мене відкриттям. Перш за все відкриттям людської доброти. Читати конкурсні роботи – це одне. А от знайомитися з авторами, відчувати тепло людського контакту – це вже зовсім інша справа. Зізнаюсь, очікувала формального підходу. Тож атмосфера зустрічі старих друзів стала радісною несподіванкою.

Надзвичайно приємно було долучитися до цього дійства і стати його частиною. Дуже порадував рівень творів. Конкурсанти серйозно і відповідально підійшли до своїх робіт, тож і їхня оцінка, занурення у світ кожного автора перетворились на справу захопливу та цікаву. Сподіваюся, фестиваль житиме й надалі.

Він цього справді вартий.

А ще, у “Поетичного рушника” постійно ширшає коло друзів, які допомагають і словом, і ділом. Їх можна перераховувати та перераховувати. Громадські діячі Анатолій і Дарія Сасси, письменники Вікторія Осташ, Тетяна Череп-Пероганич, Наталія Дев’ятко надали сьомому фестивалю-конкурсу інформаційну підтримку. За посередництва координатора групи Розмовного клубу “Українські посиденьки” Олександри Тюнькіної та доброї волі директора книгарні “Смолоскип” Ольги Погинайко, лауреати  отримали в якості призів прекрасні книжки від відомого українського видавництва “Смолоскип”. Ошатні й змістовні за наповненням вони неодмінно принесуть незабутні хвилини задоволення кожному переможцю. 

Організатори відзначають, що “Поетичний рушник” поволі перетворюється на щось значно більше ніж літературний фестиваль-конкурс. Він стає майданчиком для реалізації найсвітлішого, що є в людях, дає змогу проявити кращий бік їхньої душі.

Говорить співорганізатор та голова журі фестивалю-конкурсу Геннадій Горовий:

Приємно, що друзів у фестивалю з кожним роком більшає. Ми віримо у важливість своєї роботи. Ми тішимося, що нашу віру поділяють й інші. Гуртом ми звернемо гори. Якщо буде на те Божа воля, фестиваль дасть путівку в творче життя ще не одному таланту. Для таких сподівань маємо всі підстави. Перелік областей, з яких до нас надсилаються конкурсні заявки, постійно доповнюється. Цьогоріч, скажімо, долучилися представники з Волинської та Чернігівської. Приходять нові, справді потужні учасники на кшталт цьогорічного володаря гран-прі Івана Котовича з міста Любомль Волинської області. Вони змушують своїм запалом “підтягнути животик” старожилів фестивалю. А на тлі здорової конкуренції зростає й загальний рівень поетичного слова.

Переможці насправді продемонстрували дуже високу майстерність володіння словом. Чого вартий лише цей вірш вже згаданого вище цьогорічного володаря гран-прі Івана Котовича:

 

Які імперії були,

Які тирани панували,

Які епохи гарцювали, 

Які бурани полягли!

 

Усе минає, все тече,

І тільки вічна Оріяна

В праматері, ясної Дани

Трипільський сувій лану тче,

 

Окрайцем пісні жебонить,

Живою скроплена водою,

І в’яже тихою ходою

Полотна золотих століть;

 

Задивлена в хмільну вишінь,

Зірки нанизує в сузір’я,

Звіряючи по них повір’я

Кохання, смутку, потрясінь...

 

Всесильна доля орача –

Плекати пшениці та жито,

Садить сади, дітей ростити,

Аж поки догорить свіча.

 

Імперії грядуть і йдуть

З арени у всесильну Лету,

А хлібороби – як поети:

У нивах, мов в піснях, живуть.

Направду достойна поезія. І пан Іван такий не один. Тож удвічі приємніше зустрічати серед переможців і представників нашої Київщини. Ось лише деякі з них:

 

 

Марія Фоміна (с. Сошників Бориспільського району),

I місце в номінації “Мій рідний край”

***

Стежками давніми донині ходять люди

І спотикаються об камені віків.

У них – узори предковічних рушників,

У них – і кривди усілякої облуди.

 

На цій землі – ми не заброди, не приблуди,

Одвіку тут живем з тотемом сівачів.

Стежками давніми донині ходять люди 

І спотикаються об камені віків.

 

Щасливий той, хто про минуле не забуде,

Торкнеться мріями майбутніх берегів,

Де світ по-іншому в уяві заяснів,

Де мир очікуваний статусу набуде.

Стежками давніми донині ходять люди.

 

 

Тетяна Підгурська (м. Бориспіль)

II місце у номінації “Інтимна лірика”

 

Мовчи

Мовчи…Я слухаю тебе.

Німе мовчання гріє душу – 

Таку малу й великодушну,

Що все пробачить і мине.

 

Мовчи…Не виплаканий страх

Заковую в обійми клітки.

Без тебе, як ота сирітка,

Загублена в чужих вітрах.

 

Мовчи…Забудеш складність слів

І келих недопитих речень,

Бо “ти і я” – вже не доречні

В недопалках солодких снів. 

 

Мовчи…Хай свічка правди догорить,

Їй як і нам не личить сонце.

Що ж…Се ля ві, ми – незнайомці

Й німе у душах помовчить.

 

 

Ольга Соколовська (с. Шарки Рокитнянського району),

II місце в номінації “Присвяти”

 

***

Поговоримо, мамо… І про тебе й про мене,

Про усе, що тривожить, чим серце зболіло.

І тепло твоїх слів, бурштиново-червлене,

Перейде в мою душу, пригорнувшись несміло.

 

Я не буду намарно чужими словами

Вибачатись за всі негаразди і біди.

Я тепер уже з власного досвіду знаю,

Як то боляче ранять невмисно нас діти.

 

Але ми – найдорожче, ми - стежка таємна,

Ми – місток, що блукає від зірки до зірки,

Ми – любов, що нікому чужому не знана,

Ми – продовження роду, причина і свідки.

 

Ми – одне назавжди, неділиме, єдине,

Хоч, здається, жили і живемо нарізно.

Я тепер поспішаю тобі це сказати,

Щоб не стало для слів щирих надто запізно.

 

Поговоримо, мамо… Не спіши, не турбуйся,

Не журися, що нічим мене пригостити.

Я тим часом, ще в очі твої надивлюся,

Буду вдячна, й повір, найбагатша у світі.

 

Поговоримо, доки не лічимо часу,

Поговоримо, доки нас сонце ще гріє.

І не треба чудес, не потрібно багатства,

Хай  лиш доля обох нас леліє.

 

Безумовно, за нинішніх умов організовувати подібні заходи ой як непросто.Та попри все Сьомий фестиваль-конкурс “Поетичний рушник” таки відбувся і пройшов, як завжди, на дуже високому рівні. 

Хочемо побажати всім причетним до його проведення сил і наснаги, нових друзів-помічників і нових цікавих конкурсантів. Ну, а конкурсантам, звісно, бажаємо творчого польоту та поетичних знахідок.

 

 

Презентація книги "Прозріння" Таїни Братченко

23 вересня в Центральній бібліотеці м. Біла Церква відбулася презентація  книги оповідань «Прозріння»  Таїни Братченко за реальними подіями в зоні АТО. Перша частина – «Кров і вогонь майдану», друга частина – «Не вір ворогам своїм» (про АТО), третя частина  – «Під різним кутом зору» (Про переселенців. Один факт під різним кутом зору.) Книга має 120 сторінок. Редактор – Андрій Дмитрович Гудима.

Після презентації 20 примірників на суму 700 грн. (по 35 грн. кожен) передано в Авдіївську 72 бригаду, 20 примірників на суму 700 грн. – представникам організації «Свобода», за кошти якої видана ця книга, а також в усі шкільні бібліотеки міста.

Під час презентації було встановлено скриньку для пожертв воїнам АТО. Гроші на суму 700 грн. пішли на закупівлю медикаментів 72-й бригаді. Всього коштів та книг передано на суму 2100 грн.

Книга «Прозріння»  видана за кошти білоцерківської організації ВО «Свобода».

Автор висловлює вдячність депутату Верховної Ради України Олександру Марченку – незламному бійцю, який після двох важких поранень на Майдані і в зоні АТО продовжує їздити волонтером у зону АТО, свободівцю, депутату Київської обласної ради, майданівцю, учаснику бойових дій у зоні АТО Сергію Яременку, депутату Київської обласної ради, майданівцю, постійному волонтеру, який їздив до зони АТО (батальйон «Січ») В’ячеславу Хмельницькому, майданівцю й волонтеру, який їздив до зони АТО в батальйон «Січ» Ярославу Тромсі, депутату Білоцерківської міської ради, активному майданівцю, в.о. голови  білоцерківської міської організації ВО «Свобода» Вадиму Кошелю.

Додаткова інформація